Читати книгу - "Надруковано в Бейруті"

дня так, наче в неї якась важлива невідкладна справа, витягла з сумки великий талісман у вигляді ока зі справжньої коштовної бірюзи з Ірану і повісила його над дверима друкарні як оберіг від заздрощів.

— Я, мов ті коти й собаки, передчуваю небезпеку до того, як вона станеться.

Мати побоювалася за Персефону через ці фантазії і радила їй молитися перед сном (знаючи, однак, що та цього не робитиме) чи перекладала відповідальність на її батька, який забивав їй голову детективами:

— Ти забрала всю «Чорну серію» у свій дім, правда?

— І відстежую та купую всі нові видання…

Серію телефонних дзвінків Персефона завершила розмовою з подругою, розповідаючи їй про високого хлопця, який прийшов одного разу до друкарні зі своїм зошитом.

— Пам’ятаєш Нубара, Саро? Він говорить просто як Нубар. Він став, як солдат, готовий до виконання обов’язку, перед Дудулем у його кабінеті і сказав, що вклав душу в цей зошит, так само як хтось говорить, що вклав фісташки в паперовий пакет. Нубар також не міг бути задоволений танцем, якщо не відчував, що вклав у нього душу.

І перш ніж перейти до обговорення інших справ, Сара запитала:

— Де ти знаходиш таких хлопців, Персо? Вигадуєш?

19

Справи друкарні йшли вгору, а Абдалла Карам відновив своє фізичне здоров’я. Спочатку він гуляв пішки важкою ходою, але з часом вона вирівнялась і стала впевненішою, а потім він перейшов до ранкового бігу по суботах разом зі своїм водієм по набережній Корніш у напрямку маяка. Він одягав кепку, щоб заховати лису ділянку на голові, де тільки починало відростати волосся. До нього повернувся апетит, і він смакував кнафе з сиром та магрибію з бараниною, яку скуштував за столом одного зі своїх друзів-мусульман. Він знову почав курити кубинські сигари «Sup Partagas» з келихом охолодженого порто погожими вечорами, гладячи Гоголя, собачку породи мальтійський бішон, якого Флер випроваджувала від близнючок Сабін та Ніколь, коли ті йшли спати.

У ньому змінилося ще дещо. Невгамовне жадання жіночих тіл цілковито поглинуло його. Він прокидався збуджений, що було незвично для нього, і не міг заспокоїтись, або ж це збудження будило його. Цю зміну відкрили в ньому працівниці друкарні, які заходили після його повернення до офісу. Він ще носив рясу святого Антонія Великого, а вони ніяковіли, не знаючи, як їм сидіти під палким поглядом його очей, що починали палати вогнем. Він роздивлявся їхні сідниці, витріщався на оголені плечі, смагляву шкіру та високі груди. Щоб відволіктися від справ друкарні, між спортивними ставками і техаським холдем-покером він шукав фото оголених чи напівоголених красунь у спокусливих позах, збільшував їх на екрані свого комп’ютера, обрізав так, що від них не залишалося нічого, крім стегон або пари червоних відкритих вуст, збільшував ще і жадібно розглядав картинки.

Але цього було недостатньо, він хотів повного «обстеження» вживу, а тому зателефонував одному своєму другові, відомому як експерт у цих питаннях, і попросив про послугу, яку чоловік радо погодився надати. Оскільки світ тісний, а Бейрут іще тісніший, друг звернувся з цією справою до власника клубу «Лос Латинос», свого провідника у світ жінок. Він підкреслив, що потрібно вибрати найгарячішу в ліжку серед дівчат, і Айюб провів його до смаглявки з зеленими очима, яка, представляючись, сказала, що її батько — марокканець, а мати — іранка. Айюб знав, що тут клієнти готові платити вдвічі більше за дівчат своєї раси, і щодо цього мав переконливе пояснення-теорію, яка мала стосунок до інцесту.

Якби друг-посередник почув натяки, що власник «Друкарні братів Карамів» став імпотентом після того, як постраждав від вибуху, він би відповів, що в тихій воді водяться чорти. Він заплатив за Абдаллу, а на Айюба виписав чек за дівчину. Він хотів, щоб Абдалла відчув задоволення просто так, не будучи винним щось за це, хоча б на перший раз, і це було своєрідним «подарунком» другові після того, як він видужав від ран.

Його попросили не чекати у вестибюлі готелю, що виходив до моря, а одразу піднятися до кімнати, де за кілька хвилин його зустріла дівчина. Абдалла досяг піку насолоди уже в першу хвилину, коли торкнувся тіла жінки, яка заспокоїла його, говорячи на єгипетському діалекті, що явно суперечило сказаному про її походження. Він подумав, що пообіцяли йому одну дівчину, а прислали іншу. Вона сказала, що таке трапляється з багатьма чоловіками. Абдалла встав, щоб піти в душ, помитись і повернутися з новими силами, ще рішучішим. Цього разу все тривало довго, і Айюб повідомив другові, що дівчина голосно сміється, коли говорить про Абдаллу, і каже, що цей гладкий коротун «міцніший» за них усіх і не має потреби в жодній стимуляції, і якби вона хотіла отримати задоволення десь поза роботою, то серед усіх клієнтів обрала б його.

Але поведінка чоловіка з глибоким шрамом на щоці, якого водій чекав під дверима готелю весь час, поки той був на тринадцятому поверсі, була неочікуваною щодо дівчат. Як тільки він почав часто усамітнюватися з дівчиною багатьох національностей та діалектів і вона до нього звикла й почала розповідати йому, як пройшла на телевізійну передачу талантів і агент запросив її в Бейрут виступити на пісенно-танцювальному вечорі з нагоди Нового року; як вона привернула до себе багато уваги, і їй запропонували залишитися там у маленькій умебльованій квартирі за таку суму, що вона не змогла відмовитися, бо посилала гроші хворій на шистосомоз матері та молодшій сестрі, — він одразу став думати, що потрібно пошукати іншу дівчину. Він виявив: якщо партнерка по ліжку жаліється на те, що занедужала, потребує чогось або навіть має менcтруацію, цього достатньо, щоб його бажання почало згасати. Він хотів, щоб його коханка була досконалою і мала бездоганне тіло, яке б служило тільки для його втіхи та задоволення, — чисте, завжди готове, гармонійне. І його зовсім не бентежило віддавати дівчині оплату готівкою прямо в руки перед тим, як вона піде з номера про людське око трохи раніше за нього. Він хотів платити їм напряму: відчував, що бажання дівчини отримати гроші збуджує його жагу до неї. Що більше він практикував це своє захоплення, то більш специфічними ставали його вимоги до дівчат, й інколи Айюб не знав, як задовольнити цього щедрого клієнта, найщедрішого поміж усіх. Айюб знав, хто такий Абдалла, але вдавав, що не відає. Його чіткі вимоги приходили до Айюба через друга-посередника в смс-повідомленнях: так, одного разу