Читати книгу - "#Галябезголови"

— Де він живе? Не підкажете адресу?

Сашко усміхнувся дівчині, бо йому здалося: їй вкрай потрібне щось тепле. Хоча б усмішка.

— Ходімо! Відведу! — сказав упевнено.

І — чхати на зустріч із фермером! Залишив велосипед в ангарі, підхопив кейс і валізу. «Нормально, — переконував сам себе. — Однією дупою на двох стільцях не всидиш, треба обирати головне».

Галя сунула вслід за привітним хлопцем, дивувалася тому простому факту, що і досі у змозі ворушити ногами, бо, здавалося, сили мали покинути її ще вночі, коли брела і брела темним порожнім шляхом, волочила за собою валізу з кейсом і все чекала, коли ж врешті голова піде обертом, сили скінчаться — впаде і помре. Та сили ніяк не вичерпувалися, хоча ноги гуділи, як високовольтні лінії електропередач, голодний шлунок викручувало спазмами, а в голові все звучав голос Юрка. Кричав, наче батогом бив:

— Ти кінчай скиглити, чуєш? Краще кусайся!

— Краще кусайся! — знай шепотіла. — Краще кусайся!

З цими словами під ранок дошкандибала до Затятового і навіть дійшла висновку, що донесли її не ноги, а ті злі слова.

— Чорнобай тобі — хто? — почула голос привітного хлопця.

— Не важливо.

— Не хочеш відповідати?

Мовчала.

— Ти до нього надовго? — хлопець виявився упертим: справжній затятівець.

Галя захитала головою із прикрістю: чому люди такі набридливі?

— Краще скажіть: нам іще довго йти? — запитала.

Хлопець зупинився в самому кінці вулиці імені історика Корочуна. Одразу за нею починався молодий ліс, посеред якого грибами стирчали кілька маєтків, обнесених високими парканами.

— Тут Чорнобаєва база, — хлопець вказав на крайній будинок: двоповерховий дерев’яний зруб з панорамними вікнами і великою відкритою терасою, що їх можна було розгледіти через паркан. Перевів погляд на дівчину: знітилася, наче і гадки не мала, що Чорнобай у таких розкошах живе. Навіть відступила на крок, та за мить зібралася.

— Дякую! Що показали… Що донесли мої речі! — благально дивилася на хлопця, просила його подумки: «Прошу вже, йди! Йди собі…»

— Добре. Піду, — відповів, наче підслухав Галині думки.

Дочекалася, поки хлопець відійшов метрів на п’ятдесят, видихнула і натиснула кнопку дзвінка на важких кованих воротах.

Андрій Іванович Чорнобай у свої п’ятдесят на безсоння не страждав, тож вранці сьомого березня міцно спав на одній половині ліжка з матрацом «королівського» розміру, бо другу його половину іноді займала гаряча жіночка на ім’я Анка Сулима, з якою чоловік мав стосунки вже майже два роки. Про зв’язок хазяїна фешенебельної заміської бази відпочинку Чорнобая з керуючою затятівським відділенням банку Сулимою у Затятовому ходили хронічні плітки, та коханці хоронилися від сторонніх очей, тож ніхто і досі не заскочив їх на гарячому.

Потайки від усіх, у тому числі і від єдиного сина Сашка, Анка навідувалася до Андрія Івановича Чорнобая раз чи двічі на тиждень: іноді зустрічалися на заміській базі відпочинку, де Чорнобай відреставрував особисто для себе старий, майже стоп’ятдесятирічний будиночок (його колись громада побудувала для вчителів, яких запрошували до Затятового), та частіше побачення проходили у затятівському зрубі Чорнобая за планом, який сам собою логічно вималювався з часом і був негласно затверджений обома коханцями. Чоловік і жінка спочатку вечеряли тим, що приготував Андрій Іванович, потім дивилися кіно чи грали у більярд, після того піднімалися до спальні на другому поверсі і вже давали волю своїм сексуальним фантазіям, бо іноді засинали ближче до ранку.

Зазвичай Анка підхоплювалася раніше за Чорнобая, спускалася на перший поверх: тут, у відкритому просторі у сотню квадратних метрів, — і кухня, і їдальня, і вітальня. Готувала коханцю не абиякий сніданок, не грінки з яєчнею і не підсмажений бекон, як його взагалі на сніданок їдять! Борщу могла наварити, щоби чоловікові на кілька днів було гарячого, печеню або плов зготувати, бо Анка — хазяйська жіночка, не абищо!

Та на ранок сьомого березня жінка мала інші плани.

Як і завжди, прокинулася раніше за коханця, та на кухню не спішила. Лежала на просторому ліжку, дивилася на сплячого поряд мужчину: якщо гора не суне до Магомета, доведеться самій брати бика за роги і перти його до тої клятої гори! А як довго ще жінка має терпіти? Не дівчинка ж, щоб, коли її люди питають: «Аню, так Чорнобай на тебе запав чи що?!» — оце психувати і брехати їм в очі: «Що за дурню ви тут верзете?!» А хіба то — дурня? Що дурного в тому, що Андрій Чорнобай уже майже два роки Анку на своїй постелі пестить? І вона його. І взагалі… Може, досить їм, як отим малолєткам, ховатися? Може, вже час відкрито жити разом, завести спільне господарство, що воно і є для держави головною ознакою сім’ї? Ім же обом одразу легше на душі стане, та й перед дітьми не доведеться виправдовуватися! Андрієві простіше — єдиний його син Артем живе у Києві і про батька не згадує, а Анчин Сашко — поряд. Щоразу, коли мати повертається від Чорнобая, і слова їй не скаже, але вже так зиркне: і без слів душу рве.

Думка окільцювати Андрія Чорнобая визріла в Анки давно, бо не мужчина — мрія! Багатий, самотній, і якась така у ньому сила: Анку так і тягне до нього, як магнітом.

Довго готувалася, промацувала ґрунт, шукала слова і врешті-решт вирішила завести доленосну розмову вранці сьомого березня. Розрахунок такий: після бурхливої ночі висловить усі свої аргументи і запропонує чоловікові жити разом. Після того затулить йому вуста поцілунком і попросить одразу відповіді не давати. Мовляв, завтра! А завтра — Восьме березня! І хіба наважиться нормальний мужчина зіпсувати своїй жінці свято негативною відповіддю?!

— Ні, щоб я була здохла! — підтримувала себе, хоча сумніви і гризли серце.

Напередодні увечері все пішло за планом: вечеря, кіно-розмови-більярд, спальня. Секс із викрутасами, які не Андрій запропонував. Анка вирішила поекспериментувати. Врешті поснули, і от тепер, вранці сьомого березня, лишалося тільки пробудити жаданого чоловіка поцілунком і сказати:

— Андрію! Пропоную тобі своє серце і тіло. Тобто! Я знаю, що серце — частина мого тіла, але пропоную його як у комплекті з тілом, так і окремо, як символ моєї любові. Ну, ти ж розумієш, правда? Житимемо разом? Тільки прошу. Сьогодні не відповідай… — і далі за вивченим назубок текстом, бо подумки повторювала його разів двісті!

Тільки сіла звабливо на ліжку. Тільки спустила з плеча нічну сорочку, аби вбити мужчину своєю сексуальністю. Вже