Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Розмірковуючи про глибину свого морального падіння, я сиділа перед відчиненим вікном, крізь яке в кімнату вповзала сира осіння прохолода, і чекала появи Віко. Я не була впевнена в тому, що він з'явиться знову сьогодні вночі, але в душі сподівалася на це.

Він прийшов близько опівночі, знову давши про себе знати тихим покликом із гілок. Мабуть, Віко був досить спритним, всупереч враженню, яке справляла його грубувато скроєна постать, бо не зчинив особливого шуму, забираючись на дерево, - я навіть не помітила, коли він там з'явився. Через підвіконня він теж перестрибнув уміло, незважаючи на темряву - я побоялася запалити свічку, чекаючи нічного гостя. Лише зачинивши вікно і щільно закривши фіранки, я запалила невеличкий недопалок, у світлі якого помітила в обличчі Віко ретельно приховуване задоволення - звісно, він би в цьому не зізнався, але я готова була присягнутися, що понтифік теж з нетерпінням чекав на нашу сьогоднішню зустріч.

- Я чув, що пан Альмасіо сьогодні знову вразив своєю нескромною поведінкою весь будинок? - з безневинним виглядом поцікавився мій нічний гість, і, на наше обопільне задоволення, розпочалася нова бесіда.

Я, пам'ятаючи про свою ранкову тривогу, одразу ж запитала Віко, що він знає про молодого Тео Альмасіо. Віко, явно відчуваючи досаду, зізнався, що нічого поганого про Тео не чув.

- Він завжди був тихим і скромним, проводив увесь свій час у колі вчителів і рідко залишав будинок Альмасіо. Подейкували, що Ремо бажав віддати йому у володіння маєток десь у провінції, бо юнак цей занадто м'який для столичного життя. Останнім часом я мав сумніви щодо намірів Ремо відпустити від себе сина... - останню фразу Віко вимовив задумливо, і я поквапилася запитати:

- Але чому? - хоча не розуміла до пуття, навіщо мені про це знати.

На обличчі Віко промайнув вираз непевності, притаманний людям, які звикли зберігати свої здогади при собі й ні з ким ними не ділитися, бо міркування ці часто-густо бували найчорнішого ґатунку.

- Усе через маленьку милу Флорен, - нарешті сказав він. - Остання дружина Ремо Альмасіо померла вже років п'ять тому, і він занудьгував за часами, коли в його домі була повністю підвладна йому жінка. Ви самі розумієте, Годе, що Альмасіо міг знайти наречену для сина в домі значно багатшому і знатнішому, ніж ваш. Але вибір його припав на Еттані, і тому є пояснення. Гако готовий платити яку завгодно ціну за те, щоб наблизитися до Альмасіо, тому заплющить очі на будь-які непристойні вчинки щодо своєї дочки. При цьому в шлюбі між юними спадкоємцями немає нічого осудного. Якби старий Альмасіо вирішив одружитися з Флорен сам, то могли б воскреснути старі темні чутки, що шкодять його репутації борця з мерзенним розпусником Брана. Йому доводиться дбати про своє добре ім'я і вишукувати інші способи потішити свої бажання. Син Ремо надто слабкий і юний, щоб захистити свою дружину, тож вона опиниться в повній залежності від свекра і повторить долю його покійних дружин, зрозуміло. Точніше кажучи, повторила б, але...

- Домовляйте ж, пане Віко! - почуте мене неабияк схвилювало, хоча я й розуміла, що маю справу з домислами записного брехуна й негідника.

- ...Але, - продовжив Віко, недобро посміхнувшись, - тепер пан Альмасіо вирішив одружитися з вами. Я говорив вам уже, що він віддає перевагу жінкам певного типу. Про всіх його дружин в Іллірії згадували як про розумних жінок, сповнених почуття власної гідності. Саме таких гордих дам йому подобається  принижувати і зводити до жалюгідного стану. Який інтерес йому возитися з юною дівчинкою, яка буде зламана вже через день-другий? Тепер я думаю, що він все ж відправить Тео з юною дружиною в маєток Альмасіні, а розважатися буде з вами.

- І знову я вам не повірю, - сказала я вперто. - Поміркуйте самі, навіщо всесильному панові Альмасіо виявляти до мене увагу? Якщо судити з вашої розповіді, він міг би наказати пану Еттані видати мене заміж за нього, і той би підкорився. Але він незмінно намагається заслужити мою прихильність, довести своє добре ставлення...

Віко знизав плечима.

- Тим болючіше вам буде потім. Кажу ж, старий хрич любить грати з жертвою, подовжуючи її муки. Утім, ви все одно переконаєтеся в моїй правоті на власному досвіді, тож не витрачатиму час на марну суперечку.

На душі моїй шкребли кішки, так сумно і страшно мені не було вже давно. Виходило, що пастка, в якій я опинилася, ще небезпечніша і страшніша, ніж могло здатися на перший погляд. Гако не став би опиратися волі Ремо навіть в інтересах Флорен, яку називав коханою донькою, що ж казати про мене, чужу і надокучливу для нього людину?.. Віко не міг не помітити того, як я засмутилася. І справді, з очей моїх ось-ось мали политися сльози, незважаючи на всі зусилля стримати їх. Мабуть, у понтифіка збереглася ще здатність до співчуття, що виразилася в пораді, яка спочатку не здалася мені вартою уваги.

- Ось що б я зробив на вашому місці, Годе, - задумливо сказав він. - Ремо дуже мінливий. Його інтерес до вас до останнього часу підігрівався тим, як жваво реагуєте ви на його увагу. Хто не захотів би спіймати настільки безтурботну й довірливу пташку в клітку? Якщо ви охолонете до нього й продемонструєте загальну слабкість, постійно скаржачись на хвороби й нездужання, скрививши водночас настільки кисле обличчя, як ось зараз, він може у вас розчаруватися.

- Але тоді він повернеться до думок про Флорен! - вигукнула я.

Віко розвів руками.

- Комусь судилося втамувати жагу цього поважного пана, - сказав він.