Читати книгу - "Гріховні звички, The goddess Aphrodite"

— Ти не одна, Аня, — сказав він тихо, повільно, але з такою переконаністю, що вона навіть не могла сумніватися в його словах.

В її серці відгукнулося тепло. Її погляд став м’якшим, і вона зрозуміла, що їй не потрібно більше бігти від своїх почуттів. Вона могла бути справжньою з ним, без масок, без ігор. Алекс не чекав від неї нічого іншого, окрім того, щоб вона була собою.

Він наблизився до неї, обережно проводячи рукою по її щоках, і вона відчула, як його дихання стає більш виразним. Їхні очі знову зустрілися, і в тому погляді було більше, ніж просто співчуття. Це було взаєморозуміння, якесь нерозривне зв’язок, що зміцнився після цієї складної ситуації. Вона не могла стримати себе, і її серце вже знало, що це не просто емоційна підтримка — це було більше.

Алекс не витримав тиші і ніжно накрив її губи своїми. Це був поцілунок, який не мав нічого спільного з жарким чи спонтанним, це був поцілунок, що був результатом довіри і відкритості, з якою вони дивилися один на одного. Він був лагідним, ніжним, і одночасно потужним, мов би він говорив їй все, що не зміг сказати словами.

Для Ані цей поцілунок став моментом повного очищення. Вона відчула, що в цьому є щось більше, ніж просто привабливість чи бажання. В його поцілунку було щось глибоке, що робило її сильнішою. Вона, мабуть, ніколи не відчувала такої підтримки. І цей поцілунок був не лише фізичним проявом, а й емоційним актом прийняття.

Алекс, коли відділився, дивився на неї з ясним поглядом.

— Я не обіцяю, що буде легко, — сказав він, — але я буду поряд, якщо ти готова.

Вона не могла більше говорити. Все, що вона відчувала, було передано в одному погляді. Вона була готова до цього нового етапу в своєму житті. Вона відчула, що з Алексом знову може бути собою.

Час минув, і хоча Аня не звертала увагу на те, що Всесвіт ніби спостерігає за її шляхом, вона поступово почала помічати знаки, які були довкола неї. Спочатку це були маленькі деталі — неймовірна зручність, з якою вирішувалися питання на роботі, і навіть у її особистому житті почали з’являтися певні гармонії, яких раніше не було. Всі ці моменти призводили її до розуміння, що Всесвіт не дає людині чогось, якщо вона не готова до цього. І ось тепер, коли час настав, він давав їй того самого — Алекс був її справжнім шансом.

Аня все більше розуміла, що її бажання бути з кимось, хто поважатиме її за те, хто вона є, а не за те, чим може стати, справді здійснилося. Але це було не просто випадкове збіг обставин. Вона знайшла себе в тому, що нарешті змогла бути відкритою, без захисних масок. Тепер вона не боялася любити й бути коханою такою, якою є.

Алекс, в свою чергу, став не просто чоловіком, з яким вона могла розвивати стосунки, але й тим, хто підтверджував її внутрішню цінність. Його постійна підтримка і розуміння не були вимушеними або поверхневими. Вони рідко говорили про минуле, тому що їхнє теперішнє було найбільше важливим.

"Кожен отримує те, що заслуговує", — згадала Аня слова, які часто чула від мами в дитинстві. І ось тепер вона відчувала, що Всесвіт перевірив її на міцність, на здатність відкриватися, бути справжньою і не боятися бути відкинутою. Всі попередні розчарування, переживання і болі, які вона пройшла, виявилися уроками, що вивели її до цієї точки — до того моменту, коли вона була готова прийняти того, хто був для неї.

Вона згадала, як у той момент, коли все здавалося розбитим і безнадійним, вона вже вважала, що її шанси на справжнє щастя були зведені до нуля. Але тепер, дивлячись на Алекс, вона відчувала, як її серце розцвітає. Він був тим, хто прийшов після всіх випробувань, і їхня зв'язок здавався надзвичайно правильним.

— Всесвіт дає нам саме того, хто нам потрібен у той момент, — подумала вона, відчуваючи, як її серце б’ється в унісон з його диханням. — І я тепер готова пройти цей шлях з ним, на рівних, без фальші, тільки з тими емоціями і підтримкою, яких я завжди прагнула.

Аня не знала, що чекає попереду, але відчувала: цей шлях тепер був її власним. І з Алексом вона була готова до всього, що могли принести нові випробування.