Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"

вузьких заток, сковуючи їхні краї. Я здогадався, що це Зовнішні острови. Веріті завжди прагнув перенести війну на їхнє узбережжя, і тепер відплачував кривдникам сторицею. Так воно було й за часів короля Вайздома.

Настала зима, на гірських верховинах уже випав сніг. Але він ще не покрив долини, де гарячі джерела випускали пару в прохолодне повітря, коли дракони востаннє пролетіли мені над головою. Я підійшов до дверей своєї хатки, виглянув, як вони летять великим клином, наче перелітні гуси. Почувши їхні дивні поклики, Нічноокий повернув голову та послав їм у відповідь власне завивання. Коли вони проминали мене, світ довкола замерехтів, тож мені зостався лише туманний спогад. Не можу розповісти вам, чи вів їх у польоті Веріті, а навіть чи була серед них Дівчина-на-Драконі. Знав тільки, що в Шести герцогствах запанував мир, що жоден червоний корабель не посміє більше підійти до наших берегів. Сподівався, що всі дракони міцно спатимуть у кам’яному саду, як спали до минулого літа. Я повернувся до хатки, щоб перевернути кролика на рожні. Передчував попереду довгу та спокійну зиму.

Отак обіцяна допомога Старійшин прийшла до Шести герцогств. Як за часів короля Вайздома, вони прибули і прогнали червоні кораблі від берегів королівства. Під час цього великого очищення затоплено також два великі вітрильники — Білі кораблі. І як за часів короля Вайздома, тіні драконів у польоті, падаючи на людей, крали хвилини їхнього життя та спогадів. Усі незліченні форми та барви драконів потрапили до сувоїв, як це було й раніше. А люди доповнювали здогадами й фантазіями те, чого не пам’ятали з битв, коли дракони наповнювали небо їм над головами. Менестрелі складали про це пісні. Всі вони розповідають, що сам Веріті повернувся додому верхи на бірюзовому драконі, а затим повів цього звіра в бій супроти червоних кораблів. А найкращі пісні розповідають також і те, що, коли битви закінчилися, Старійшини забрали Веріті, аби він бенкетував із ними у великих почестях, а тоді спав поруч із ними в їхньому чарівному замку, доки Бак знову не муситиме його покликати. Отак правда, як сказала мені якось Старлінг, стала чимось більшим за факти. Врешті-решт, це був час героїв і всякого штибу див.

Одним із цих див було те, що Регал власною персоною прибув верхи на чолі колони з шести тисяч солдатів Ферроу, несучи допомогу та припаси не лише Баку, а й усім Прибережним герцогствам. Звістки про Регалове повернення випередили його, як і баржі з худобою, збіжжям та всіляким майном із Трейдфорд-голлу, що справжнім потоком попливли вниз Оленячою річкою. Всі здивовано розповідали, як принц одного разу прокинувся зі сну і, напіводягнений, пробіг коридорами Трейдфорда, віщуючи повернення короля Веріті до Оленячого замку і прикликання Старійшин на порятунок Шести герцогств. Послано птахів з наказом повернути всі війська з кордонів Гірського королівства. Королю Ейодові принесено найсмиренніші перепросини та щедру грошову винагороду. Регал зібрав своїх нобілів і провістив їм, що королева Кеттрікен носить дитя Веріті, а він прагне першим скласти присягу вірності наступному королю. На честь цього дня наказав зруйнувати і спалити всі шибениці, помилувати і звільнити всіх в’язнів. Королівське коло мало бути перейменоване на Сад королеви та засаджене деревами і квітами з усіх шести герцогств на знак нової єдності. Коли пізніше, того ж дня, червоні кораблі атакували прирічкові дільниці Трейдфорда, Регал наказав подати йому коня та обладунок і став на чолі захисників народу. Бився пліч-о-пліч з купцями й портовими носіями, шляхтичами та жебраками. Здобув у цій битві любов трейдфордського поспільства. Коли він заявив, що його вірність назавжди віддано дитині, яку виношує королева Кеттрікен, трейдфордці приєднали до його клятви свої обітниці.

Кажуть, наче, діставшись Оленячого замку, він кілька днів простояв біля воріт на колінах і в рам’ї, аж доки сама королева зволила вийти та прийняти його найприниженіші перепросини за те, що він смів засумніватися в її честі. Повернув у її руки корону Шести герцогств та простіший вінець короля-в-очікуванні. Сказав, що хоче бути лише дядьком свого монарха, а жоден вищий титул йому не потрібний. Блідість та мовчазність королеви на його слова тлумачено ранковими млостями, причиною яких була її вагітність. Лордові Чейду, раднику королеви, він передав усі сувої та книги майстрині Скіллу Солісіті, попрохавши добре їх стерегти, бо там було багато речей, які могли б заподіяти лихо, потрапивши до неналежних рук. Блазневі хотів надати землі та титул, коли тільки той повернеться з боїв до Оленячого замку. А своїй любій, найдорожчій шваґровій Пейшенс повернув рубіни, що подарував їй Чівелрі, бо жодній іншій шиї вони не пристоять і ні на кому не є такими гарними, як на ній.

Я міркував, чи не варто б йому ще й поставити статую на пам’ять про мене, але вирішив, що це вже занадто. Фанатична вірність, яку я в нього вкарбував, стане найкращим пам’ятником мені. Доки Регал житиме, королева Кеттрікен і її дитя не матимуть вірнішого підданого.

Врешті-решт, це, звичайно, тривало недовго. Всі чули про трагічну та чудернацьку смерть принца Регала. Скажена тварина, що однієї ночі напала на нього в його ліжку, залишила криваві сліди не лише на його постелі, а й у всій спальні, наче тішачись зі свого вчинку. Кружляв поголос, наче це був напрочуд великий річковий пацюк, що якимось чином замандрував з Регалом аж із Трейдфорда. Це дуже занепокоїло всіх мешканців Твердині. Королева наказала привести собак-щуроловів, аби вони перешукали всі кімнати, та дарма. Тварини ніколи не піймано і не вбито, хоча деякі замкові слуги начебто бачили величезного пацюка. Дехто запевняв, що саме тому впродовж багатьох наступних місяців лорда Чейда рідко бачили без його улюбленого горностая.

Розділ 41. Писар

Нехай буде відомою правда. Перековування — не винахід червоних кораблів. Це ми добре навчили їх цього ще за часів короля Вайздома. Старійшини, помщаючись Зовнішнім островам, не раз і не два ширяли над цим острівним краєм. Численних остров’ян поглинуто ними, але багатьох інших дракони затінювали так часто, що позбавили їх спогадів та почуттів, перетворивши на бездушних істот, чужих власному родові. Ця кривда терзала острівний люд, а в нього довга пам’ять. Червоні кораблі випливли не заради земель чи багатств Шести герцогств. Їхньою метою була помста. Прагнули зробити з нами те, що ми заподіяли їм колись давно, за часів їхніх прапрабабусь.

Що знає один народ, те може відкрити й інший. Хоч у Шести герцогствах остров’ян зневажали, маючи їх за варварів, серед них були свої вчені та мудреці. Саме вони вивчали згадки про драконів у всіх стародавніх сувоях, які їм вдавалося здобути. Хоча складно знайти неспростовний доказ цього, однак мені здається, що деякі копії сувоїв, зібраних бакійськими майстрами Скіллу, насправді були продані напередодні того, як червоні кораблі стали загрожувати нашим берегам. Їх придбали острівні перекупники, що добре платили за такі речі. Коли ж повільний рух льодовика оголив на їхніх узбережжях висіченого з чорного каменю дракона й виходи на поверхню цього ж чорного каменю, їхні мудреці об’єднали свої знання з ненаситною жадобою помсти певного Кебала Ровбреда. Вирішили створити власних драконів і влаштувати