Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Цілий день алхіміст провів з думками про неї. А вночі, після настання темряви, вирушив на стіну. На другу. Він стояв разом із Химерницями. Поруч із Сандрін. Інші розтяглися по стіні. Його далекобій періодично стріляв запальними ядрами. Але без підказок Максуда постріли були не точними. Інші машини маршал наказав не використовувати. Напруга ночі збільшувалася разом із зростаючим виттям амаліонів. Їхні бойові кличі та заклики до атаки гриміли громом цієї ночі. Місяць сьогодні вийшов рано. І в його світлі чудово було видно початок штурму фортеці тисячі фонтанів.

Коли облогові вежі підтягли зовсім близько, їх можна було вже добре розглянути. Дальнобій встиг дати два прицільні постріли, перш ніж вони приєдналися до стіни. Дві вежі зупинилися і їх гасили. На першій стіні вже почалася рубка. Крики, брязкіт зброї. Алхіміст спостерігав, як ведуть бій чемпіони. Йому подобалися ці воїни. Ніяка людина не могла зрівнятися з ними. Ці машини смерті трощили всіх ворогів на своєму шляху. Їхня броня не пробивалася, сила невичерпна, швидкість просто не зіставна зі швидкістю руху амаліонів. Тільки граваліони були їм під стать. І сьогодні вони прийдуть. Про це сказав Максуд. І алхіміст йому вірив. Напруга досягла піку, коли з різних боків стіни почали долинати крики наших солдатів. Вони переважно сповіщали про те, що ворог проривається. Алхіміст не зводив очей з Максуда. Маршал не брав участі у битві. Він гасав від однієї ділянки стіни до іншої, роздаючи команди.

А потім у бій вступили граваліони.

Це Поєднувач зрозумів по жахливому реву, що надовго застряг у вухах. Максуд зістрибнув зі стіни. Швидкоходи від нього миттю розбіглися в різні боки. Алхіміст їх впізнав. Троє у чорних мундирах. Двоє з них уночі найчастіше тинялися біля маршала. Один – біля Азаніеля. Максуд розривався, увесь час кричав, щоб ніхто не відступав. У цей період до бою вступили подрібнювачі. Загалом їх невелика армія налічувала до п'ятдесяти осіб. Вони зовсім не такі швидкі, як граваліони та чемпіони, але вони могли відвернути на себе увагу, витримати удар. Їх не так просто вбити.

А потім…

А потім маршал вийняв мечі.

Поєднувачу здалося, що він навіть звідси побачив його погляд. І здригнувся. Мурашки пройшли ним від самих п'ят і до вух. Це точно не людина. Ніхто так не міг впливати на алхіміста. Ніхто! Максуд направився до найближчої проріхи в обороні. Він високо підстрибнув і заскочив прямо в лігво тих тварин. За кілька секунд острівець ворожих солдатів було ліквідовано. Поєднувач відкрив рота. Не простих ворожих солдатів, а граваліонів!

А наступної миті сталося те, що перевернуло хід битви. Пролунав оглушливий тріск дерева. І нестямні крики. Фонтани води піднялися над стіною, виблискуючи темним вбивчим холодом у світлі місяця. З лівого боку та з правого. Ще один піднявся помітно ліворуч від центру. За секунду все повторилося. Фонтани знову злетіли вгору, розбиваючи і дерев'яні щити, перекинуті через рів, і самі вежі. Навіть із другої стіни Абсолютний помітив, як розлітаються колоди. І граваліони. Тепер найправіший фонтан перемістився ближче до центу. Найлівіший — теж ближче до центру. А той, що був зміщений щодо центру вліво, тепер вибухнув трохи правіше. Не погано. Максуд дуже розумно розставив трьох водоносів. Двоє йшли назустріч один одному, один прямував до того місця, звідки почав один із них. Поєднувач придивився і помітив водоносів. Вони бігли під першим муром. А через стіну від них над ними злітали в повітря дошки, тріски, колоди, вороги. Стояв крик, який заповнив собою усю ніч. Навряд чи ворог зрозуміє, що треба відводити башти. Тим більше, що вони наповнені граваліонами, буде складно це зробити. Ліворуч і праворуч почали показуватися язики полум'я. Поєднувач голосно хмикнув і посміхнувся. Розбити вежі та спалити, щоб ворог не зміг використати матеріал. Максуд непогано підготувався. Алхіміст ще постояв на стіні хвилин десять, спостерігаючи за черговими вдалими діями захисників. Бій виграно. У цьому він не мав жодних сумнівів. Поєднувач усміхався, дивлячись на те, як язики полум'я облизують темне небо, слухаючи те, як кричать скалічені вороги, спостерігаючи, як Максуд роздає нескінченні команди. Він зрозумів, що людям дуже пощастило мати такого командира у складі коаліційної армії. Скільки битв він виграв завдяки правильним тактичним маневрам і неочікуваним для ворога хитрощам? Алхіміст із захопленням спостерігав за маршалом. Раніше він тільки читав про нього і уявляв, як він розносить ворожі війська. А тепер може подивитися на нього живим.

Потім алхіміст пішов. На п'ятий рубіж. Як завжди, дівчину чекати довелося більше години. Він терпляче ходив по стіні. Виглядати її — марна трата часу. Вслухатися, щоб упіймати її кроки, — теж. У нього складалося враження, що він побачить її тільки тоді, коли вона сама того захоче. Алхіміст зупинився. Він дивився на вогонь, який доїдав розтрощені вежі амаліонів. Той горів особливо яскраво. Ніч видалася вітряною. Відчувалося наближення осені. Вдень все ще було спекотно, але ночами стало помітно холоднішати. А сьогоднішньої ночі ще й вітер почав дути. Драйтл підняв голову і подивився на небо. Хмар поки не видно.

Хвилин за десять з'явилася незнайомка. Сьогодні він хотів будь-що дізнатися її ім'я. З учорашнього дня вони вже перестали грати у “п'ять кроків”. Вона підходила до нього, і вони вдвох гуляли. Не лише по стіні. Ще й за рубежем. В основному, по тій частині фортеці, де людей взагалі не було. Звичайно, це небезпечна витівка, гуляти там, куди заборонили ходити заклиначі через діадем. Може, вона не знала? Чи перевіряла його хоробрість? Чи була з тих, хто жити не може без гострих відчуттів? Все одно він не дізнається відповіді. Вона не скаже.

Ось і сьогодні вони спочатку пройшлися трохи стіною. В один бік, і в інший. Вітер лише посилювався. Її волосся увесь час тріпалося на вітрі, раз по раз потрапляючи в очі. Але вона не збиралася його скидати чи змахувати. Може, не дуже заважало? Поєднувач запропонував спуститися зі стіни, щоб бути захищеними від вітру. У нього все горіло всередині. Сьогодні він скаже їй, що вона йому подобається. І він твердо вирішив, що не піде, поки не роздобуде її ім'я. Весело розмовляючи, вони пройшли до лівої частини рубежу. Там трохи потенялися між будинками вулицею. Поєднувач набирався сміливості. Коли він уже був готовий сказати дівчині, що вона йому не просто подобається, а він закоханий у неї по самі вуха, щось сталося. Щось погане. Не добре передчуття. Алхіміст зупинився. Вона пройшла ще кілька кроків, перш ніж зреагувала на його зупинку. Обернулася. Знайомий звук. І такий небезпечний. Такого не забути.