Читати книгу - "Консуело"

висловлював радість, що незабаром буде співати з партнеркою по серцю, «сестрою по вчителю», і гаряче просив учителя кинути Відень і приїхати в чарівний Сан-Сусі[296], місцеперебування Фрідріха Великого.

Лист цей надзвичайно порадував Порпору, але разом з тим викликав у ньому вагання. Йому здавалося, що доля нарешті починає посміхатися йому й милість обох монархів (у той час настільки необхідна для кар'єри артиста) обіцяє йому сприятливі перспективи. Фрідріх кликав його до Берліна. Марія-Терезія відкривала йому привабливі перспективи у Відні. В обох випадках Консуело належало бути знаряддям його слави: у Берліні — просуваючи на сцену його твори, у Відні — вийшовши заміж за Йосифа Гайдна.

Отже, настала хвилина вручити свою долю в руки прийомної дочки. Він запропонував їй на вибір — заміжжя або від'їзд. Обставини змінились, і він далеко не так гаряче пропонував їй руку й серце Беппо, як зробив би це ще напередодні. Йому набрид Відень, а думка, що його будуть цінувати й ушановувати у ворожому таборі, посміхалася йому як маленька помста, причому він перебільшував враження, яке все це могло справити на австрійський двір. Нарешті Консуело перестала з якогось часу говорити з ним про Альберта, немов відмовившись од нього, а Порпора волів, аби вона зовсім не виходила заміж.

Консуело негайно ж поклала край його ваганням, оголосивши, що ніколи не вийде заміж за Йосифа Гайдна з багатьох причин, і насамперед тому, що сам він ніколи й не думав із нею одружуватися, бо заручений із дочкою свого благодійника, Анною Келлер.

— У такому разі, — сказав Порпора, — нема чого й роздумувати. Ось твій контракт. Підпиши його, і будемо збиратися в дорогу, бо тут нам сподіватися ні на що, позаяк ти не підкоряєшся матримоніоманїї імператриці. Адже протегування її можна було дістати лише такою ціною, а після рішучої відмови ми станемо для неї гірші за дияволів.

— Дорогий учителю, — відповіла Консуело з твердістю, якої ще ніколи не виявляла стосовно нього, — я готова коритися вам, як тільки совість моя заспокоїться з приводу одного питання. Зобов'язання любові й глибокої поваги пов'язують мене з Рудольштадтом. Не втаю від вас, що, незважаючи на вашу недовіру, докори й глузування, всі три місяці, які ми з вами провели тут, я невпинно не зв'язувала себе ніякими контрактами, що могли слугувати перешкодою цьому шлюбу. Але після рішучого листа, написаного мною півтора місяця тому, — він пройшов через ваші руки, — щось сталося й, як я гадаю, спонукало родину Рудольштадтів відмовитися від мене. Кожний новий день переконує мене, що дане мною слово повернуте мені і я вільна цілком присвятити вам і свої турботи, й свою працю. Як бачите, я йду на це без жалів і вагань. Одначе після написаного мною листа совість моя не може бути спокійною, поки я не дістану на нього відповіді. Чекаю я її щодня, і найближчим часом відповідь має прийти. Дозвольте мені підписати ангажемент із Берліном тільки після одержання…

— Ех! Бідолашне дитя моє, — перебив її Порпора, з перших же слів своєї учениці зрозумівши, що їй потрібно відповідати, — довго довелося б тобі його чекати. Відповідь надіслано мені вже місяць тому…

— І ви мені її не показали! — вигукнула Консуело. — І я нічого не знаю! Вчителю! Ти дуже дивна людина! Яка ж може бути в мене довіра до тебе, якщо ти так обдурюєш мене?

— Чим же я обдурив тебе? Лист адресовано мені, і в ньому було наказано показати його тобі тільки тоді, коли я побачу, що ти вилікувалась од своєї божевільної любові й здатна слухатися голосу розсудливості й благопристойності.

— Саме в таких виразах його і складено? — запитала, червоніючи, Консуело. — Неможливо, щоб граф Християн або граф Альберт могли так назвати мою дружбу, настільки спокійну, скромну й горду!

— Слова тут не мають значення, — сказав Порпора, — світські люди завжди висловлюються вишукано, вже ми самі мусимо розуміти їх. Старий граф жодною мірою не бажав мати невістку з акторок, і, довідавшись, що ти з'явилася тут на підмостках, він змусив сина відмовитися від такого принизливого шлюбу. Альберт опам'ятався, і тобі повертають слово. Із задоволенням бачу, що тебе це не засмучує. Все, виходить, на краще. Їдемо до Пруссії.

— Маестро, покажіть мені листа, і я негайно ж підпишу контракт.

— Ах так! Лист, лист! Але навіщо він тобі? Ти тільки засмутишся. Є безумства, які треба пробачати й іншим і собі самій. Забудь усе це.

— Не можна забути одним зусиллям волі, — заперечила Консуело, — міркування допомагає нам, причини багато чого пояснюють. Якщо Рудольштадти відштовхують мене з презирством, я незабаром утішусь. Якщо ж мені повернули волю, поважаючи мене й люблячи, я втішусь інакше, і мені буде легше. Покажіть листа. Чого вам побоюватися, позаяк й в тому і в іншому разі я вас послухаю?

— Ну добре! Я тобі його покажу, — мовив хитрий професор, відкриваючи свою конторку й роблячи вигляд, начебто шукає листа.

Він відкрив усі шухляди, перерив усі свої папери і, звичайно, не знайшов там ніякого листа, адже ніякого листа не одержував. Він навіть прикинувся, начебто роздратований, не знаходячи його. Консуело ж насправді втратила терпіння й взялася за пошуки; маестро дав змогу їй займатися цим. Вона перевернула догори дном усі шухляди, переглянула всі папери, але знайти листа виявилося неможливим. Порпора зробив вигляд, що пригадує зміст листа, і зімпровізував версію, дуже ввічливу й рішучу. Консуело ніяк не могла запідозрити свого вчителя в такому вмілому вдаванні. Будемо гадати, до честі старого професора, що в цьому разі він був не дуже спритний, але й не багато треба було, щоб переконати таку щиру істоту, як Консуело. Зрештою вона вирішила, що Порпора в хвилину неуважності розкурив цим листом люльку. Вийшовши потім до своєї кімнати, щоб помолитися й заприсягтися над кипарисовою гілкою, «незважаючи ні на що», у вічній дружбі до графа Альберта, вона спокійно повернулася й підписала двомісячний контракт з берлінським театром, строк якого наставав наприкінці місяця. Часу було цілком достатньо для приготувань до від'їзду та для самої подорожі. Коли Порпора побачив на документі підпис, він розцілував свою ученицю й урочисто проголосив її артисткою.

— Це день твоєї конфірмації, — сказав він, — і якби я мав право змушувати давати обітниці, я переконав би тебе відмовитися назавжди від любові й шлюбу, тому що ти тепер жриця бога гармонії. Музи — незаймані, і та, яка присвячує себе Аполлонові, мусила б дотримуватись обітниці весталок…

— Мені не слід давати обітниці безшлюбності, — відповіла Консуело, — хоча в цю хвилину, мені