Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

а Павло з Півдня — «довічно»» — (ME, 23, 246). Маркс тут цитує статтю Карлейла «Ilias Americana in Nuce» / / Macmillan's Magazine, August, 1863.І на цій підставі робить висновок: «Так луснула, нарешті, мильна бульбашка симпатій торі до міських — але зовсім не до сільських! — найманих робітників. Суть цих симпатій називається рабством» — (ME, 23. 246).

Одна з причин, чому я навів цей уривок, полягає в тому, що я бажаю наголосити на Марксовій цілковитій незгоді з переконанням, нібито нема великої різниці між рабством і «найманим рабством». Ніхто б не зміг показати так ясно, як Маркс, що скасування рабства (і, відповідно, запровадження «найманого рабства») є найважливішим і найнеобхіднішим кроком у визволенні гноблених. Термін «наймане рабство», таким чином, небезпечний і здатний ввести в оману, адже він був витлумачений вульгарними марксистами як указівка того, що Маркс погодився з тим, що є насправді карлейлівською оцінкою ситуації.

17.16. Маркс визначає «вартість» товару як середню кількість робочого часу, необхідного для його відтворення. Це визначення є чудовою ілюстрацією його есенціалізму (див. прим. 8 до цього розділу). Адже він запроваджує термін «вартість» з метою одержати дійсну сутність, що відповідає тому, що постає у формі ціни товару. Ціна — обманливий різновид явища, «Річ... може мати ціну, не маючи вартості»,— пише Маркс (Capital, 79) — (ME, 23, 108); див. також прекрасні зауваження Коула у його «Вступі» до «Капіталу», зокрема, pp. XXVII і далі). Начерк Марксової «теорії вартості» буде зроблено в розділі 20. (Див. примітки 9-27 до вказаного розділу і текст.)

17.17. Щодо проблеми «найманих рабів» див. закінчення примітки 15 до цього розділу, а також Capital, 155 (зокрема примітку 1). Щодо Марксового аналізу, наслідки якого коротко окреслені тут, див., зокрема, Capital, 153 і далі, а також примітку 1 до ст. 153; див. ще розділ 20 цієї книжки, внизу.

Мій виклад Марксового аналізу можна підкріпити твердженням Енгельса з його «Анти-Дюрінга» з приводу стислого викладу «Капіталу». Енгельс пише (Н. о. М., 269 = GA, Special volume, 160-167) — (ME, 20, 156-157): «Інакше кажучи, коли навіть виключити можливість всякого грабежу, насильства і обману, коли навіть припустити, що всяка приватна власність первісно була заснована на особистій праці власника і що в усьому подальшому ході речей обмінювалися одна на одну тільки рівні вартості,— то ми й тоді при дальшому розвитку виробництва й обміну неминуче прийдемо до сучасного капіталістичного способу виробництва, до монополізації засобів виробництва та життєвих засобів у руках одного нечисленного класу, до зведення другого класу, що становить величезну більшість, до становища неімущих пролетарів, до періодичної зміни спекулятивної виробничої гарячки та торгових криз і до всієї нинішньої анархії виробництва. Увесь процес пояснено суто економічними причинами, причому жодного разу не було потреби посилатися на грабіж, насильство, державу або яке-небудь політичне втручання».

Можливо, цей уривок одного дня переконає вульгарних марксистів у тому, що марксизм не пояснює депресій змовою «великого бізнесу». Маркс сам зазначив (Das KapitaL, II, 406 і наст., курсив мій): «Капіталістичне виробництво включає в себе умови, які незалежно від доброї чи злої волі дозволяють лише короткочасне відносне благополуччя робітничого класу, та й то лише як передвістя чергової депресії».

17.18. Щодо доктрини «власності як крадіжки» або «власності як грабежу» див. також Марксову примітку про Джона Уотса в «Капіталі» (Capital, 601, прим. 1) — (ME, 23, 520, прим. 45).

17.19. Щодо гегельянського характеру відмінності між суто «формальною» і «дійсною» або «реальною» свободою чи демократією див. примітку 62 до розділу 12. Гегель полюбляв критикувати британську конституцію за її культ суто «формальної» свободи на противагу прусській державі, де «актуалізовано реальну свободу». Щодо цитати наприкінці цього абзаца див. уривок, процитований у тексті до примітки 7 до розділу 15. Див. також примітки 14 і 15 до розділу 20 і текст.

17.20. Щодо парадоксу свободи й необхідності захисту свободи з боку держави див. чотири абзаци в тексті перед приміткою 42 до розділу 6 і, зокрема, примітки 4 та 6 до розділу 7 і текст. Див. також примітку 41 до розділу 12 і текст, а також примітку 7 до розділу 24.

17.21. Стосовно цього аналізу можна було б заперечити, що коли ми припускаємо досконалу конкуренцію між підприємцями як виробниками й, зокрема, як покупцями праці на ринку праці (і коли ми далі припустимо, що не існує «промислової резервної армії» безробітних, яка б справляла тиск на цей ринок), то не можна говорити ні про яку експлуатацію економічно слабких економічно сильними, тобто робітників підприємцями. Та чи таке припущення про досконалу конкуренцію між покупцями на ринку праці реалістичне? Чи насправді не існує, приміром, на багатьох місцевих ринках праці лише єдиний значний покупець? Окрім того, ми не можемо припустити, що досконала конкуренція автоматично усунула б проблему безробіття, хоча б лише з тієї причини, що праця не може легко пересуватися,

17.22. Щодо проблеми економічного втручання держави й щодо характеристики нашої сучасної економічної системи як інтервенціонізму див. наступні три розділи, зокрема й примітку 9 до розділу 18. а також текст. Варто зазначити, що інтервенціонізм, у тому розумінні, як його вжито тут, є економічним додатком того, що я назвав у розділі 6 — текст до приміток 42-44 — політичним протекціонізмом. (Зрозуміло, чому термін «протекціонізм» не може бути вжитим замість «інтервенціонізму».) Див., зокрема, примітку 9 до розділу 18, примітки 25-26 до розділу 20 і текст.

17.23. Цей уривок цитується більш повно у тексті до примітки 14 до розділу 13. Щодо протиріччя між практичною дією й історицистським детермінізмом див. вказану примітку і текст до приміток 5 і наст. до розділу 22.

17.24. Див. підрозділ II розділу 7.

17.25. Див. В. Russell. Power (1938), зокрема pp. 123 та наст.; W. Lippmann. The Good Society, (L937), див. зокрема, pp. 188 і наст.

17.26. В. Russell. Power, pp. 128 і далі; курсив мій.

17.27. Закони на захист демократи й досі перебувають на зачатковій стадії розвитку. Дуже багато можна і треба зробити. Свобода друку, скажімо, необхідна, тому що громадськість повинна мати правдиву інформацію; але з цієї точки зору це буде зовсім недостатньою інституціональною гарантією того, що мету вдасться досягти. Те, що добрі газети, як правило, роблять зараз за своєю власною ініціативою, а саме, забезпечують громадськість всією важливою доступною їм інформацією, слід було б встановити як її обов'язок, чи то за допомогою ретельно розроблених законів, чи заснуванням морального кодексу, санкціонованого громадською думкою. Такі явища, як, скажімо, лист Зінов'єва, міг