Читати книгу - "Сини змієногої богині"

тільки на її слідах з’являються тюльпани, квіти кохання…

І ще міркував: важливо, зрештою, не те, що вона – богиня, а те, що вона жінка. А буде жінка – буде й життя на землі. Навіть на його руїнах… І від таких думок йому зробилося трохи легше. І тоді в душі його, якої він уже, здається, й не відчував, раптом забриніла дивна-дивна музика, звідусіль полилися якісь незнані йому досі чарівливі звуки, що їх він раніше ніколи – заклопотаний марнотністю життя – не відчував душею. І Старий подумав, що й справді не все ще втрачено, якщо його син живий і якщо його кохатиме така незрівнянна жінка й богиня.

Аргімпаса з його сином зникли у степу, наче розчинились у досвітньому маєві.

Заіржав кінь і поволі рушив за ними.

Хай іде. Комусь із живих ще знадобиться…

Старий дивився на розквітлі тюльпани, а в душі його огрубілій і вже згаслій, досі лунала дивна музика, в якій він купався, як у дивному-предивному світові.

«Кохання мусить врятувати світ, – думав він і чудувався, що він ще може так думати. – Як не для мене, я своє віджив, то для сина. Бо як же інакше?…»

І побачив жовту левицю, що виткнулась із вранішнього маєва.

По кого? Страху не відчував. Кого вона шукає?…

Виявилось – по нього.

Виявилось – його шукає. Вже наздоганя… Ні, вже наздогнала лань його життя. Та збагнувши це, Старий не злякався, бо вже давно не відав, що таке ляк, хоч і втямив: не встигне сонце піднятися над степом, як левиця одним стрибком прикінчить лань його життя, і все тоді нарешті скінчиться…

«Як судилося, так і буде, – і від того йому стало просто і легко. – Хай щастить синові в цім світі, йому треба починати нове життя на кладовищі старого…»

І, звівшись, повернувся навстріч левиці, що вже наготувалася до стрибка.

– Ти мене шукаєш? – поспитав. – А я тебе вже чекаю…

І вклонився їй – смерть свою теж треба гідно зустрічати.

А дивна чарівлива музика все бриніла й бриніла у ньому, і він, заплющивши очі, вже назавжди, – впивався нею, вбираючи її в себе кожною частинкою свого натрудженого життям тіла.

Ще встиг подивуватися (теж востаннє у своєму житті): для чого він жив, коли не знав раніше, що в білому світі є така музика? Але йому ще й поталанило, він устиг її спізнати, встиг відчути душею, бодай і за крок до вічності…

А молодий вітер біг і біг срібною ковилою, і степ співав собі та й співав…

Схід усе яскравіше і яскравіше зорів.

Розвиднялося. Непорочно сяяла ранкова зоря-зоряниця.

Десь хрипко каркав чорний ворон, мабуть, нетерпляче очікуючи, доки він, Старий, помре, каркав, а тим часом на руйновищах Скіфії світало, сходило сонце нового життя, того життя, що як і колись, як і тепер, як і завтра-позавтра було, є і довіку буде – у цьому його й смак – найнебезпечнішою з усіх небезпек білого світу.

1991, 2005–2006,

Дніпропетровськ – Київ

* * *

«Скіфи – блискучий період нашої давньої історії… Іменем цього народу названий період, що охоплює біля п’яти століть, на протязі якого на території Східної Європи, Середньої Азії і Південного Сибіру в розвитку суспільства відбулися зміни першорядного значення. Цей час збігається з виникненням і розвитком античних держав Греції, що відіграли величезну роль у становленні європейської цивілізації… Без особливого перебільшення можна сказати, що в історії цивілізації наступне місце за греками і римлянами займають скіфи і кельти. Ці народи визначили розквіт варварської Європи і наклали відбиток на її подальший розвиток.

Ось чому історія скіфів, їх культура подає нам величезний інтерес, хоча жоден із сучасних народів не є їх прямими спадкоємцями.

Скіфи не залишили прямих нащадків, але мистецтво їхнє зробило вплив на багатьох. Одним із спадкоємців є і ми».

О. П. Смирнов. «Скіфи» * * *

«…Отже, якщо Україна входила (а вона входила) в зону Скіфської держави, значить, наші державотворчі традиції сягають глибини VІ ст. до н. е.! І значить, не такі вже ми закоренілі “гречкосії”».

Академік П. Толочко * * *

«Люди, котрі цікавляться історією, напевно помітили, що останнім часом дослідники далекої давнини все глибше проникають у товщу проблем, пов’язаних з початком залізного віку. В цей період формується й утверджується слов’янська спільність. У цей же період існує Скіфія – могутнє державне утворення на території нашої країни, до якого входила й частина слов’ян. До речі, на сьогодні проблема Скіфії –