Читати книгу - "Маг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стоячи на краю хідника й дожидаючись таксі, я застановився, чи не був це «відомий у світі чоловік», що тоді сидів у портшезі. Та ні, я ж бо його не впізнав. Розпізнав тільки благоговіння на обличчі. Він бачив тільки її, усі важливі справи канули в безвість.
За хвилину-дві до мене підбігла де Сейтас.
— Може, вас підвезти?
Вона ані не гадала вдаватися до пояснень, і щось досадно потайне у виразі її обличчя давало зрозуміти, що розпитувати недоречно, ба навіть вульгарно. Ця дама не те що з добрими манерами — вона вміє вправно ними послуговуватися, як підоймою, щоб пересувати мою неотесану тушу куди треба.
— Та ні, дякую. Мені треба до Челсі, — збрехав я. Хотів якнайскоріш спекатися цієї жінки.
Крадькома поспостерігавши її, я сказав:
— Під час зустрічей з вашою дочкою мені не раз спадала на гадку така собі історична легенда. Вам вона навіть більше личить. — Де Сейтас непевно усміхнулась. — Про Марію-Антуанетту і різника. Він привів юрбу до версальського палацу. Вимахував ножакою й волав, що переріже горло Марії-Антуанетті. Натовп розправився зі стражниками, і різник виламав двері, що вели до королівських покоїв. Він увірвався до спальні. Марія-Антуанетта була одна. Стояла край вікна. Нікого більш. Тільки різник з ножем і королева.
— І що далі?
Я побачив таксі, яке їхало не в тому напрямку, й махнув водієві, щоб той розвернувся.
— Він упав на коліна й заридав.
Вона помовчала.
— Бідолашний різник.
— Здається, те саме сказала й Марія-Антуанетта.
Де Сейтас задивилася на машину, що наближалася до нас.
— А чи не стоїть увесь світ на причині, з якої заридав різник?
Я відвів очі.
— Гадаю, ні.
Таксі зупинилось, я відчинив дверцята. Дивлячись на мене, вона хотіла щось сказати, але передумала. Згадала про інше. Вийняла з кошика таріль.
— Ось вам.
— Постараюся не розбити.
— На ньому лежать мої найкращі побажання, — мовила де Сейтас, простягнувши руку. — А ось Алісон вам ніхто не подарує. Доведеться заплатити за неї.
— Алісон уже дістала від мене відшкодування.
На якусь мить вона подовжила рукостискання.
— Ніколасе, я так і не висловила другої заповіді, якої ми з чоловіком додержували все життя.
І тут же висловила цю заповідь, не усміхнувшись. Ще трохи дивилася мені у вічі, а тоді сіла в таксі. Я проводжав авто невідривним поглядом, поки воно зникло за Бромптонською каплицею. Я нагадував собою того сердешного різника, що втупився в обюссонський килим. Одна-єдина різниця — я не плакав.
Розділ 76Отож я чекав.
Здавалося, ця пустеля порожніх днів наділена садистичністю. Здавалося, немовби Кончіс, зі згоди Алісон, розпоряджається відповідно до засад вікторіанської дієтичної моралі: не дістанеш джему — тобто солодких радощів життя, поки не наглитаєшся по саму зав’язку черствого хліба — тобто терпіння від змарнованого часу. Однак я був нездатен філософувати. Ці останні тижні виродилися в ненастанну боротьбу. Нетерплячка гострішала, її притуплював навмисно для цього вибраний спосіб життя. Мало не кожного вечора я знаходив сам для себе причину пройтися Рассел-сквером. У тому був подібний до моряцьких жінок та наречених, яких спонукує учащати на причал скоріш нудьга, ніж надія побачити свого милого. Вогнів мого корабля я так і не побачив. Два-три рази поїхав до Мач-Гадема, але в Динсфорд-гаусі панувала така сама темнота, як у помешканні на Рассел-сквері.
Цілими годинами я висиджував у кінотеатрах, а вдома зачитувався всіляким непотребом — тільки задля того, щоб одурманюватися. Ночами часто їздив туди, куди мені зовсім не хотілося, — до Оксфорда, до Брайтона, до Бата. Такі далекі поїздки заспокоювали й навіювали враження, ніби я не знічев’я, а задля чогось путнього мчу в пітьмі, пролітаю заснулими містечками, вдосвіта опиняюся в Лондоні й тоді, вимордуваний, сплю до четвертої-п’ятої години дня.
Мало того, що доводилося розвіювати нудьгу й тугу. На додачу я ще й напитав мороки — якраз перед знайомством із Лілі де Сейтас.
Чимало часу я проводив на прогулянках у Сохо та Челсі, куди вірні наречені не потикаються, хіба що дуже вже хочуть виставляти свою вірність на випробування. У цих нетрях було вдосталь чудовиськ — від розмальованих шкап у підворіттях вулиці Ґрік-стрит до таких самих легких на підойму, але трохи апетитніших «модельок» і пансіонних панночок на Кінґз-роуд. Траплялися й такі, що збуджували мене. Спершу я вимітав із голови думки про таке, але згодом примирився з ними. Бокував і задкував від цієї спокуси з багатьох причин — і мотиви були радше егоїстичні, ніж шляхетні. Якщо Кончісові посіпаки стежать за мною, а така можливість завжди є, то хай побачать, що я можу обійтися й без жінок. Півсвідомо я хотів це довести самому собі й скористатися цим як зброєю проти Алісон, як додатковим ремінцем у нагайці, коли дійде до биття.
Правду кажучи, мої теперішні почуття до цієї дівчини не мали нічого спільного з сексом. Мабуть, тут відіграло свою роль моє відчуження від Англії і всього англійського, моя
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маг», після закриття браузера.