Читати книгу - "Американська трагедія"

дні озера за сто миль від вас, і при цьому почували себе нещасним і мучилися докорами сумління?

— А все-таки саме так і було, — відповів Клайд.

— Чудово! Незрівнянно! — вигукнув Мейсон.

Стомлено зітхаючи, він знову витяг свою велику білу хустинку, обвів поглядом зал суду і почав витирати обличчя, усім своїм виглядом говорячи: «Ну й важке завдання!» Потім провадив далі з ще більшою силою, ніж доти:

— Гріфітс, тільки вчора, ось тут, на місці для свідків, ви під присягою показали, що, виїжджаючи з Лікурга, ви особисто не збиралися вирушати на Біг-Бітерн.

— Так, сер, не збирався.

— А опинившись із міс Олден удвох у номері гостиниці в Утіці і побачивши, яка вона втомлена і змучена, ви висловили думку, що якийсь відпочинок — невелика прогулянка, доступна вам при спільних ваших скромних коштах, — піде їй на користь. Так було?

— Так, сер, так, — відповів Клайд.

— Але до цієї хвилини вам і на думку не спадало поїхати саме до озер в Адірондакських горах?

— Ні, сер». тобто я не думав про будь-яке певне озеро. Я думав, що ми могли б, мабуть, з’їздити в яку-небудь дачну місцевість, — адже вони тут майже всі біля озер, — але я не мав на увазі ніякого певного озера.

— Зрозуміло. А коли ви запропонували це, саме вона сказала, що вам треба дістати які-небудь карти і путівники, — так?

— Так, сер.

— І ви пішли у вестибюль гостиниці й дістали їх?

— Так, сер.

— В гостиниці «Ренфру», в Утіці?

— Так, сер.

— А може, часом, де-небудь в іншому місці?

— Ні, сер.

— А потім, проглядаючи ці карти, ви з нею побачили озера Грасс та Біг-Бітерн і вирішили поїхати туди? Так це було, вірно?

— Вірно, так ми вирішили, — відповів Клайд, дуже нервуючись. Він уже шкодував, що заявив, ніби дістав путівники в утіцькій гостиниці. Може, тут знову приховано якусь пастку.

— Ви і міс Олден?

— Так, сер.

— І вибрали озеро Грасс, яке найбільш підходило, бо там усе особливо дешеве, — так це було?

— Так, сер, так.

— Зрозуміло. А оце ви пригадуєте? — і, взявши з стола кілька путівників (було засвідчено, що всі їх виявлено серед речей Клайда в його чемодані на Ведмежому озері в момент арешту), Мейсон вручив їх Клайдові.— Прогляньте їх. Це і є ті путівники, які я знайшов у вашому чемодані на Ведмежому озері?

— Неначе ті самі.

— Ті самі, які ви відшукали в кіоску гостиниці «Ренфру» і віднесли нагору, в номер, щоб показати міс Олден?

Чимало наляканий ретельністю, з якою Мейсон розбирався в цій історії з путівниками, Клайд узяв брошурки і покрутив у руках. Але штамп лікурзької гостиниці «Привіт з Лікурга — готель «Лікург», штат Нью-Йорк», був червоний, майже такий самий, як і червоний шрифт усього тексту, тому Клайд навіть тепер не побачив його. Він усе крутив довідники в руках і потім, вирішивши, що тут немає ніякої пастки, відповів:

— Так, мені здається, це ті самі.

— Ну, а в якому з них ви знайшли рекламу гостиниці на озері Грасс і тамтешні ціни? — підступно випитував Мейсон. — Чи не в цьому?

І він знову подав Клайдові той самий довідник з лікурзьким штампом і вказав сторінку з тим самим оголошенням, на яке Клайд колись звернув увагу Роберти. В центрі була надрукована карта: Індійських гір разом з озерами Дванадцятим, Грасс, Біг-Бітерном та безліччю інших, а внизу карти була чітко позначена дорога, що веде від озера Грасс і станції Ган-Лодж на південь, повз південну частину Біг-Бітерну до Бухти Третьої милі.

Побачивши знову через стільки часу цю карту, Клайд раптом вирішив: Мейсон, мабуть, намагається встановити його поінформованість щодо тієї дороги, — і боязко, нетвердо відповів:

— Так, можливо. Нібито він схожий на той. Здається, це він і є.

— А точно ви не знаєте? — похмуро і невблаганно наполягав Мейсон. — Ви не можете, прочитавши це оголошення, сказати, чи той це путівник, чи не той?

— Схоже, що той, — ухильно відповів Клайд, проглянувши те саме оголошення, яке змусило його спочатку вибрати озеро Грасс. — Думаю, що, мабуть, той.

— Думаєте! Думаєте! Стаєте обережнішим, коли справа доходить до чогось конкретного. Гаразд, погляньте-но ще раз на цю карту і скажіть мені, що ви там бачите. Чи не бачите ви на ній дорогу, яка веде на південь від озера Грасс?

— Бачу, — не зразу, похмуро і трохи різко відповів Клайд, — так змучила його ця людина, яка твердо вирішила зацькувати його, загнати в могилу.

Клайд смикав карту і удавав, ніби розглядає її, як йому було наказано, але побачив тільки те, що вже бачив колись давно, в Лікурзі, перед самим своїм від’їздом у Фонду для зустрічі з Робертою. І ось тепер цим користуються проти нього.

— Як же вона проходить, ця дорога, скажіть, будь ласка? Будьте ласкаві, скажіть панам присяжним, звідки і куди вона веде?

І Клайд, засмиканий, заляканий, зовсім ослаблий фізично, відповів:

— Від озера Грасс до Бухти Третьої милі.

— А що там по сусідству, повз які місця вона проходить?

— Повз Ган-Лодж. І все.

— А як відносно Біг-Бітерну? Хіба дорога не проходить близько від його південної частини?

— Так, сер, проходить.

— Ви коли-небудь бачили або вивчали цю карту, перш ніж поїхали з Утіки на озеро Грасс? — збуджено і енергійно добивався Мейсон.

— Ні, сер, ніколи.

— І не знали, що там є ця дорога?

— Ну, може, я і бачив її,— відповів Клайд, — але якщо і бачив, то не звернув на неї уваги.

— І, звичайно, ви аж ніяк не могли бачити і вивчати цей довідник і цю дорогу до від’їзду з Утіки?

— Ні, сер. Я його раніше ніколи не бачив.

— Зрозуміло. Ви цілком певні цього?

— Так, сер, цілком певен.

— Ну от, пам’ятаючи свою урочисту присягу, яку ви так глибоко шануєте, поясніть, коли можете, мені або панам присяжним, звідки на цьому путівнику взявся штамп: «Привіт з Лікурга — готель «Лікург», штат Нью-Йорк»?

І, закривши брошурку, Мейсон показав Клайдові ззаду на обкладинці, серед іншого червоного шрифту, ледве помітно відтиснутий червоний штамп. А Клайд, уперше помітивши його, заціпеніло дивився на нього. Неприродно бліде обличчя його знову посіріло, тонкі пальці судорожно стискались і розтискались, червоні опухлі повіки втомлено раз у раз кліпали, ніби він чекав, чи не зникне цей клятий неспростовний доказ, що постав перед його очима.

— Не знаю, — ослаблим голосом сказав він, помовчавши. — Він, певно, якось потрапив у кіоск гостиниці «Ренфру».

— От як? А коли я приведу двох свідків, які покажуть під присягою, що третього липня — за три дні до вашого