Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

буде відновлено у вічність. Тоді яким методом він повинен скористатися, щоб повністю стерти існування Нідхоґґа в самій базовій одиниці часу?

.

Це була сила, якою не міг володіти навіть Священний Меч.

.

Брандо задумався над своїм методом. Для того, щоб подумати, він продовжував лінію часу, змушуючи час майже вічно зупинятися в цей момент. Людина і дракон опинилися в глухому куті в цьому стані застою.

У нього не було абсолютної впевненості, і Нідхоґґ не міг поворухнутися.

.

Але час завжди був обмежений.

.

Голка завжди рухалася знову.

.

Його сила законів ставала все ближче і ближче до виснаження.

Очі Брандо ускладнилися. Чи варто йому ризикувати? Він злегка заплющив очі, наче подумки прийняв остаточне рішення. Але в цю мить голос вразив струни його серця.

Невже ти забув мене, цю порочну жінку?

.

Брандо був трохи приголомшений.

.

Згідно з його Законом Часу, тільки його Літакоходи і істоти, викликані його Картами Долі, могли підтримувати той же плин часу, що і він, тому що вони вважалися єдиним цілим з ним.

?

Але хто був цей голос? Це не може бути Метиша, не може бути Хіпаміра чи Андріке.

.

У темряві відчинилися двері світла.

.

Струнка жіноча постать повільно виходила з нього.

Жінка лагідно подивилася на Брандо. Вона була одягнена в чорну марлеву сукню і вуаль, але навіть з чорною маскою у формі метелика на обличчі її пара фіолетових очей блиснула світлом мудрості. Ще можна було побачити спокійний і впертий погляд дочки прем'єр-міністра.

.

Це був .

Ні, можливо, це має бути неприступна Фергі.

?

?

.

Хіба ви не очікували, що я приїду сюди, ваша величносте? — з усмішкою запитала донька прем'єр-міністра.

,

Ні, ви

?

Я твоя істота , - тихо сказав Дельфайн, - За частиною закону, реагувати на твій виклик - це нормально, чи не так?

—

Але — Брандо глибоко вдихнув, Ти не став Літакоходцем і не приєднався до колоди Мертвого Місяця.

?

То й що?

?

У нескінченному нерухомому часі Дельфайн посміхнувся. Вона так засміялася, що її тіло здригнулося. Але в її фіолетових очах збереглася ясність, і вона лагідно відповіла: Поки я можу допомогти тобі, хіба цього не достатньо?

—

Вона підійшла до Брандо і своєю чорною марлевою рукавичкою обережно підняла підборіддя Брандо. Її глибокі очі спокійно дивилися на Брандо: «Не відчувай, що ти винен мені, тому що я ненавиджу, коли ти так зі мною поводишся». Я розумію, чому ти мене не привела —

Нарешті Брандо заговорив: Ти не можеш йти, Дельфайн. У мене є інші способи.

Що, якщо ви пожертвуєте кимось іншим, наприклад, принцесою Срібного ельфа?

.

Брандо мовчав.

Дочка прем'єр-міністра злегка опустила голову, Як і очікувалося, в душі я набагато поступаюся вашій маленькій принцесі.

, —

Ні, це не те, що я мав на увазі, — відповів Брандо, — але вас не можна вважати справжньою істотою , я можу...

Чи не запізно зараз? Дельфайн подивився на нього з посмішкою. Вона простягла палець і ніжно постукала Брандо по грудях: «Ти не можеш більше рухатися, правда?»

.

Брандо був приголомшений і тупо дивився на дочку прем'єр-міністра.

?

Шкодуєте про це? — тихо спитав Дельфайн.— Шкодуй, що ти був м'якосердий і не перетворив мене на справжню карткову істоту?

Вона злегка посміхнулася, але в цьому немає нічого страшного. Я хочу, щоб ти пам'ятала, я твоя королева.

.

Донька прем'єр-міністра ніжно опустила голову, і її фіолетові губи поцілували губи Брандо. Потім вона підвела очі, розвернулася і повільно пішла до Смарагдового Дракона.

.

Брандо міг лише мовчки спостерігати за спиною дочки прем'єр-міністра.

.

У цей момент, незалежно від того, відпускав він час чи ні, здавалося, що йому судилося бути не в змозі змінити результат.

У порожнечі Нідхогг був схожий на суцільний гірський хребет, а дочка прем'єр-міністра була схожа на порошинку поруч з ним. Вона обернулася і востаннє подивилася на Брандо. У той момент будь-яка любов і ненависть були безглуздими. В очах дівчини була тільки ніжність і ласка.

.

Вона обережно поклала руку на тіло Нідхоґґа.

.

Закон Літакоходця показав свою абсолютну велич на істотах мережі Тіамат.

«Щоразу, коли неприступна Фергі завдає істоті бойової шкоди, убийте цю істоту».

У далекому космосі пролунало довге скорботне виття.

,

Але коли час знову почав текти, в цей момент закінчилася легенда про безсмертя і вічність. Це було схоже на кінець циклу. Енергія і матерія, все, з чого складався Бронзовий король, нескінченно випромінювалося на всі боки, вриваючись в порожнечу.

У нескінченному білому світлі обвалився маяк Темного Світу, вершина Смарагду.

.

Здавалося, що все Царство мертвих купалося в чистому білому світлі. Незліченна енергія, немов величезне кільце, повільно розтікалася з неба. Зникли всі, крім Брандо, який був міцно захищений Законом Космосу. Неподалік від нього знаходився чорний вівтар.

,

На просвіт вилетів невеликий предмет. Брандо вловив це підсвідомо.

,

Це був залишок брошки. На ньому була квітка фіолетового маку. На зворотному боці мітрілової поверхні був вигравіруваний рядок з дрібних слів

.

«Подарунок .

— Мітріл Терріс.

Брендель подивився на брошку в руці і закліпав очима. У цьому світі небуття йому в очі потрапило трохи піску. Він стиснув губи і глибоко вдихнув.

Перш ніж обернутися, Брандо востаннє поглянув на центр білого світла.

У тому чистому і бездоганному світлі здавалося, що серце молодої дівчини мирно спить.

Потім він розвернувся і, не вагаючись, увійшов до дверей світла.

.

Там.

Це було б початком усього, а також місцем, де все закінчиться.

У темряві і порожнечі почувся слабкий гуркіт.

.

Біла Тіамас раптом підвела голову, наче раптом прокинулася. Вона подивилася на пісочний годинник, що плив у темряві неподалік. Тихо линув золотий пісок. Це було вже в цей час, але привид принцеси начебто відреагував.

.

Вона прокинулася з темряви, в її очах відбилося глибоке світло. Вдалині, здавалося, промайнув метеорит. У відповідь серед рядів чашок Петрі в її полі зору одна з них стала яскравою.

.

Перший.

.

Тіамас подивився на цю сцену і байдуже сказав:

.

Вона підняла руку і ніжно погладила волосся на лобі. Її срібні очі блиснули складним блиском. Темний світ був занурений у мовчазний спокій.

.

Але це був останній мир.

.

Порожнеча тремтіла.

Тіамас підняв на стіл перевернуту рамку для картини. Вона перевернула рамку для картини, і на грубому креслярському папері видно було чотири усміхнені