Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

148
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 167
Перейти на сторінку:
належать корови, коні, водні буйволи, балій- ська худоба та гібрид яка із коровою. Ось один приклад їхнього впливу на продуктивність: перші доісторичні рільники Центральної Європи — так звана культура лінійно-стрічкової кераміки, котра постала незадовго до 5000 р. до н. е., — розселялися лише на землях із достатньо м’яким ґрунтом, щоб його можна було обробляти за допомогою дерев’яної мотики. Лише через тисячі років, коли почали використовувати плуг та волів, ці рільники змогли перейти до обробітку ширшого спектра твердих ґрунтів і щільних дернів. Так само корінні американські рільники Великих рівнин Північної Америки обробляли тільки річкові долини, а щільні дерни обширних височин мусили чекати XIX сторіччя та європейців із плугами на тваринній тязі.

Досі ми розглядали безпосередні шляхи, якими одомашнення рослин і тварин вело до вищої густоти населення, забезпечуючи більше їжі, ніж мисливсько-збиральницький спосіб життя. Інший, опосередкованіший шлях пов’язаний із наслідками осілого способу життя, зумовленого харчовим виробництвом. Представники багатьох суспільств мисливців-збирачів часто пересуваються в пошуку їстівних диких рослин і тварин, тоді як рільники мусять залишатися біля своїх полів і садів. Вони зводять постійне житло, котре сприяє вищій густоті населення, вможливлюючи скорочення інтервалу між дітонародженнями. Мати з племені мисливців-збирачів, котра часто змінює свій осідок, може нести із собою тільки одну дитину разом зі своїми невеликими пожитками. Вона не може дозволити собі народити наступну дитину, доки попередній малюк не почне достатньо швидко ходити, щоб устигати за ватагою і не затримувати її. На практиці кочові мисливці-збирачі розділяють послідовні дітонародження десь чотирма роками за допомогою лактаційної аменореї, утримання від сексу, інфантициду й абортів. На противагу їм осіле населення, не стримуване проблемою носіння дітей під час переходів, може заводити й виховувати стільки дітей, скільки може прогодувати. У рільників інтервал між дітонародженнями найчастіше становить близько двох років, тобто вдвічі коротший, ніж у мисливців-збирачів. Вища народжуваність виробників харчу в поєднанні з їхніми кращими можливостями прогодувати більше людей з одного гектара дає їм змогу досягати вищої густоти населення, ніж у мисливців-збирачів.

Окремий наслідок осілого життя — можливість запасати надлишок харчу, тоді як запасання не має сенсу, коли люди не можуть залишатися поруч зі створеним запасом. Навіть якщо кочові мисливці-збирачі час від часу назбирують більше їжі, ніж можуть спожити за кілька днів, така удача приносить їм мало користі, адже вони не можуть скористатися нею. Нагромаджені запаси харчу неодмінні для утримання спеціалістів, які не займаються його виробництвом, а що вже казати про утримання цілих міст із такими спеціалістами. Тому в кочових мисливців-збирачів зовсім або майже немає професійних спеціалістів, які весь свій час присвячують своєму заняттю. Такого роду спеціалісти вперше з’являються лише в осілих суспільствах.

Двома типами таких спеціалістів є правителі та чиновники. Суспільства мисливців-збирачів тяжіють до відносно егалітарної структури, відсутності професійних чиновників і спадкових вождів, а також до дрібномасштабної політичної організації рівня ватаги або племені. Причина такої тенденції полягає в тому, що всі працездатні мисливці-збирачі мусять присвячувати більшу частину свого часу пошукам харчу. Натомість тільки-но харч можна запасати, політична еліта може здобути контроль над цими запасами, створеними руками інших людей, закріпити за собою право збирати податки, позбутися потреби прогодовувати себе та присвятити весь свій час політичній діяльності. Ось чому рільничі суспільства середнього розміру часто організовані у вождівства, а держави виникають лише у великих рільничих суспільствах. Ці складні політичні утворення здатні набагато краще вести постійні завойовницькі війни, ніж егалітарні ватаги мисливців. Деякі мис- ливці-збирачі, а надто в багатому на харч довкіллі, як-от північно-західне тихоокеанське узбережжя Північної Америки та узбережжя Еквадору, також створили осілі суспільства, розвинули заготівлю харчових запасів і зародкові вождівства, але вони не просунулися далі на шляху до державної організації.

За допомогою запасів надлишкового харчу, нагромаджених через оподаткування, можна утримувати не тільки королів і чиновників, а й інших професійних спеціалістів. Якщо говорити про завойовницькі війни, то цим надлишком можна прогодувати професійних солдатів. Вони були вирішальним чинником остаточної перемоги Британської імперії над добре озброєним корінним новозеландським народом маорі. Хоча маорі вдавалося часом досягати разючих тимчасових успіхів, вони не могли утримувати постійне військо, тож їх кінець кінцем здолав 18-тисячний британський контингент. Завдяки запасам харчу можна також утримувати жерців або священиків, котрі забезпечують релігійне виправдання завойовницьких воєн; ремісників, як-от ковалів, котрі виготовляють і вдосконалюють мечі, вогнепальну зброю та інші технології; та писарів, котрі зберігають значно більше інформації, ніж можна безпомильно запам’ятати.

Досі я говорив про безпосередні й опосередковані вигоди культурних рослин і свійських тварин як харчу. Однак їм можна знайти й інше застосування, скажімо, для підтримання тепла і забезпечення нас різними цінними матеріалами. Культурні рослини і свійські тварини дають природні волокна для виготовлення одягу, ковдр, сіток і мотузок. У більшості осередків одомашнення рослин були освоєні не тільки харчові культури, а й волоконні, зокрема бавовник, льон (сировина для полотна) і конопля. Від деяких свійських тварин можна отримувати тваринні волокна, зокрема, вовну від овець, кіз, лам і альпак, а також шовк від шовкопряда. Кістки свійських тварин слугували важливою сировиною для неолітичних людей, котрі до появи металургії виготовляли з них багато предметів побуту. Зі шкур корови виготовляли шкіру. Одну з перших рослин, культивовану в багатьох частинах Америки, вирощували не заради її харчової цінності: плоди кабака-сулійни- ка1 використовували як посуд.

Великі свійські ссавці ще більше революціонізували людське суспільство, ставши нашим головним наземним транспортом аж до появи залізниць на початку XIX століття. До одомашнення тварин єдиним засобом переміщення 19 речей і людей суходолом лишалися наші плечі. Великі ссавці все перевернули: вперше в історії людства з’явилася можливість у великих кількостях переміщувати важкі речі і людей швидко, на великі відстані та ще й суходолом. До верхових свійських тварин належать кінь, віслюк, як, північний олень та одногорбий і двогорбий верблюди. Ці самі тварини плюс лама використовувалися як в’ючаки. Корів і коней запрягали у вози, а північний олень і собаки тягали сани в Арктиці. Кінь став головним засобом транспортування на довгі відстані у більшій частині Євразії. Три одомашнені види із родини верблюдових (одногорбий і двогорбий верблюди та лама) виконували аналогічну функцію в окремих регіонах Північної Африки й Аравії, Центральної Азії та Анд відповідно.

Із усіх одомашнених тварин і рослин найбільший внесок у ведення завойовницьких воєн зробили євразійські коні, котрі фактично відігравали роль джипів і танків «Шерман» у стародавніх війнах цього материка. В третьому розділі я говорив про те, що вони дали змогу Кортесу й Пісарро на чолі невеликих загонів шукачів пригод

1 ... 25 26 27 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброя, мікроби і сталь -», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зброя, мікроби і сталь -"