Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

150
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 167
Перейти на сторінку:
повалити імперії ацтеків та інків. Але навіть раніше (близько 4 тис. р. до н. е.), коли на них їздили ще без сідла, коні були вагомим військовим складником успішної експансії носіїв індоєвропейських мов з території України на захід. Ці мови кінець кінцем замінили всі попередні західноєвропейські мови, крім баскської. Коли згодом коней запрягли у вози та інші колісні причепи, кінні бойові колісниці (винайдені близько 1800 р. до н. е.) революціонізували воєнне мистецтво Близького Сходу, Середземномор’я та Китаю. 1674 р. до н. е., наприклад, коні дали змогу прибульцям — гіксосам — завоювати тодішній безкінний Єгипет і посадити на престол власну династію фараонів.

Після винайдення сідел і стремен коні дали змогу гунам і подальшим хвилям завойовників із азійських степів тримати в страхові Римську імперію та її спадкоємців. Цей процес кульмінував монгольським завоюванням більшої частини Азії та Русі в XIII—XIV сторіччях. Лише після впровадження вантажівок і танків під час Першої світової війни коні нарешті втратили роль головної штурмової сили та засобу швидкого транспортування. Одногорбі та двогорбі верблюди відігравали аналогічну роль у своїх відповідних географічних зонах. У всіх цих випадках народи з одомашненими кіньми (або верблюдами) або з удосконаленими засобами використання цих тварин здобували колосальну військову перевагу над тими, хто цього не мав.

Не менше значення у завойовницьких війнах відігравали мікроби, які розвивалися в суспільствах, котрі одомашнили тварин. Заразні хвороби, як- от віспа, кір і грип розвинулися в конкретно людські хвороби в результаті мутації із дуже схожих предкових мікробів, які заражали тварин (розділ 11).

Народи, які одомашнили тварин, стали також першими жертвами цих нових мікробів, але згодом розвинули значну опірність до них. Коли така популяція стійких до хвороби людей вступала в контакт із іншою популяцією, яка раніше не мала контакту із цими мікробами, спалахували пошесті, які винищували до 99% популяції, що не мала опірності. В такий спосіб отримані попервах від свійських тварин бацили відіграли вирішальну роль у європейських завоюваннях земель корінних американців, австралійців, південно- африканців і тихоокеанських острів’ян.

Коротко кажучи, одомашнення рослин і тварин означало збільшення кількості харчу, а отже, вищу густоту населення. Поява надлишків харчу та (в деяких регіонах) можливість їх перевезення за допомогою тварин були передумовами для розвитку осілих, політично централізованих, соціально стратифікованих, економічно складних і технологічно новаторських суспільств. А отже, наявність культурних рослин і свійських тварин дає остаточне пояснення, чому імперії, писемність і металева зброя найраніше виникли в Євразії і лише пізніше (або взагалі ніколи) — на інших континентах. Військове застосування коней і верблюдів та смертоносна сила отриманих від свійських тварин мікробів довершують послідовність головних ланок, які зв’язують харчове виробництво із завоюванням і які ми докладніше розглянемо в подальших розділах.

РОЗДІЛ 5

Імущі й неімущі народи історії

З

начна частина історії людства складалася з нерівних конфліктів між імущими й неімущими: між народами, які оволоділи могутністю рільника, і тими, хто її не мав, чи тими, хто набував її в різний час. Нічого дивного в тому, що харчове виробництво ніколи не виникало на деяких великих ділянках земної поверхні через екологічні причини, які до сьогодні роблять його в цих місцях складним або неможливим. До прикладу, ані рільництво, ані скотарство не розвинулися в доісторичні часи на території північноамериканської Арктики, тоді як у євразійській Арктиці постав лише один компонент харчового виробництва — оленярство. Так само харчове виробництво не могло спонтанно виникнути в пустелях, віддалених від джерел води, потрібної для зрошування, як-от центральна Австралія та окремі частини заходу США.

Однак дивно, чому виробництво харчу аж до початку Нового часу не з’явилося в деяких дуже підхожих із екологічного погляду зонах, котрі сьогодні належать до категорії найбагатших центрів рільництва і скотарства. Зокрема дивує те, що коли прибули європейські колоністи, корінне населення Каліфорнії та інших тихоокеанських штатів СІІ1А, аргентинських пампасів, Південно-Західної та Південно-Східної Австралії і більшої частини Капської провінції20 в ПАР продовжувало займатися мисливством і збиральництвом. А якби ми обстежили світ у 4000 р. до н. е. — після виникнення харчового виробництва у його найдавніших осередках, — то здивувалися б не менше, позаяк кілька інших нинішніх житниць світу на той час ще не перейшли до нього, серед яких — решта території Сполучених Штатів, Англія та значна

частина Франції, Індонезії та вся Субекваторіальна Африка. А якщо відсте- жити витоки харчового виробництва далі в глиб історії, ще один сюрприз піднесе нам розташування його найдавніших осередків. Ними були не сучасні житниці світу, а території, які сьогодні належать до посушливих або екологічно деградованих: Ірак та Іран, Мексика, Анди, деякі частини Китаю та Сахельський пояс Африки. Чому виробництво харчу спершу постало на цих, здавалося б, малопридатних землях і лише згодом — на сьогоднішніх найродючіших орних угіддях і пасовищах?

Не меншу загадку становлять географічні відмінності у способах виникнення харчового виробництва. У кількох місцях воно постало самостійно в результаті одомашнення місцевим населення тамтешніх рослин і тварин. У більшість інших місць його занесли у формі культурних рослин і свійських тварин, одомашнених деінде. Оскільки зони перейнятого харчового виробництва виявилися пригожими для доісторичного харчового виробництва, тільки-но одомашнені види було туди занесено, чому народи цих зон не стали рільниками і скотарями без зовнішньої допомоги? Чому вони не одомашнили місцевих рослин і тварин?

Якщо ж говорити про регіони, де харчове виробництво таки постало незалежно від інших осередків, чому час його появи так сильно варіюється — наприклад, на тисячі років раніше в Східній Азії, ніж на сході Сполучених Штатів, і ніколи на сході Австралії? Якщо говорити про регіони, в які його було занесено в доісторичні часи, чому дати його прибуття такі різні — приміром, на тисячі років раніше в Південно-Східній Європі, ніж на південному заході СІЛА? Ба більше, чому в тих регіонах, куди його занесли, на деяких територіях (як-от південний схід США) місцеві мислив- ці-збирачі самі запозичили культурні рослини і свійських тварин у сусідів і вижили, ставши рільниками, тоді як в інших місцях (як-от Індонезія та значна частина Субекваторіальної Африки) занесення харчового виробництва супроводжувалося катастрофічним заміщенням автохтонного населення мисливців-збирачів прибулими виробниками харчу? Всі ці питання стосуються процесів, котрі визначали, які народи стануть щасливцями, а які — невдахами історії.

Перші ніж почати пошуки відповіді на ці питання, нам слід з’ясувати, в яких районах зародилося харчове виробництво, коли це сталося, а також де і коли певну культурну рослину або свійську тварину було вперше одомашнено. Найнадійніші відомості ми отримуємо, коли знаходимо рештки рослин чи

1 ... 26 27 28 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброя, мікроби і сталь -», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зброя, мікроби і сталь -"