Читати книгу - "Морфій"

начала, до начала землі, вологості та місяця. І не слухаю її, так само як у ту хвилину не слухав би Саломею, якби навіть вона не мовчала, і вибігаю, дерев’яні східці, вулиця Добра, і нараз повертаю! Адже у неї, в Саломеї, зосталась моя чудова пляшечка, пляшечка, повна щастя за сто злотих, як же її залишити, як же її покинути, як же її не забрати?

А поза тим нагадую собі: комендантська година. Нагадую собі: годинник на зап’ясті, перевіряю час, дев’ятнадцята тридцять дві. Уже півгодини як.

То я знову повертаю і йду сходами, розбитий і розтерзаний, ніби роздертий на шматки, ніби пошматований, вертаюся, ніби тільки одяг тримає мене вкупі, теку втрачено, я є, я є, двері вже замкнені, тека втрачена, замкнені на ключ, то я й гупаю в двері, теку втрачено, гупаю в двері, готовий гризти ту тонку деревину, але вона відчиняє, відчиняє, стоїть переді мною, вона курва, Саломея, тому я б’ю її в лице ще в передпокої, бо так із нею належить говорити, не забуваю про биття, коли йду до жінок, я Константи Віллеманн, і ніч ця — моя, влада — моя, а вона, Саломея, мусить пізнати ту владу, вона її пізнає, я знову є таким Константи, якого вона знає, якого забула і загнуздала, якому, водночас здобуваючи його, піддалась. Теку втрачено.

Ідемо на ліжко, ліжко наше, золотий шприц, голка, і рідке щастя пливе в моїх венах, а вона, з побитим лицем, робить те, що їй належить, щаслива зі своєї впокореності. Чи то я стою на вулиці?

Що з тобою діється, Константи?

— Що з тобою діється, Костя? — питає Саломея.

А отже, я в неї, мене її вуста обіймають, я голий на закаляній білизні її курв’ячого ліжка, рідке щастя пестить мій мозок, і вона мене пестить, її долоні на моїх стегнах.

Так для нього безпечніше, добре, що не пішов до матері, його стережуть мої худі плечі, його стереже мій ясний погляд, я сама його стережу, але я не вберегла його від тієї жінки, котра його наркотизує і пестить, не вберегла від його матері та не вберегла його від Польщі.

А я падаю в пух, тону в мелясі, моя гарна, добра Саломея, моя брудна, розбурхана, закаляна Саломея, скільки ж чоловіків у твоєму тілі пізнали малу смерть? І помираю немалою смертю, стократно гину на її вустах, а вона сміється, бо знає, що я її, не Гелі, не Польщі, я її, бо вона тримає мене зубами і могла б розчавити, якби тільки захотіла.

Світ огортає мене, ніби тепла піна, загортаються навколо мене столітні мури, ніби єдвабний серпанок, цегла ніби обійми, тиньк ніби губи, притулені до тіла, так легко, що навіть не прогинається їх рожева тоненька шкіра.

І питаю з-поміж постелі, з простирадл і перин: хто він такий, Саломеє? Куди пішов із моєю текою той костюм зі Львова? Там була страшенно вартісна річ усередині, пакунок, який мені Польща казала доставити на площу Спасителя, на перший поверх будинку на вулиці 6 Серпня, де мешкає пані Тереза Лубенська, а то важливе помешкання, моя прегарна, добра курво, ти мусиш це зрозуміти, моя чудова Саломеє, тому-то я мушу відшукати теку й пакунок, що спочиває в темряві теки, розумієш це, Саломеє?

А вона сміється, кахикає і сміється.

Фльореку, чуєш, чому ти сумуєш?

— Що? — питаю.

— Фльореку, чуєш, чому ти сумуєш[33]? — співає Саля голосом Адольфа Димші.

Засинаю, провалююся в постіль, навколо мене простирадла, затхле повітря помешкання Саломеї, стіни старої кам’яниці на Добрій, навколо мене Варшава, десь у Варшаві товстун і моя вкрадена тека, я засинаю, провалююсь, падаю, падати не боляче.

Будить. Його. Мене. Вдосвіта. Розплющую.

Очі. Розплющує. Поруч вона. Потворна. Годинник. Восьма дванадцять. Дата: тринадцяте. Восьма чи двадцята? Вікно: ясно. Восьма. Листопад.

Усміхається. Костик теж.

— Ти курво.

Каже. Костик. Я кажу. Вона всміхається.

— Я твоя курва, — мурчить.

Як це звучить, аж кров закипає в жилах, як звучить оте «я твоя курва» у світі, повному жінок, котрі не їдять, не випорожнюються і, певно, не дихають, які є майже ефірними з’явами і не ризикнуть навіть прогулятися з чоловіком, щоб не збурювати пліток. Як добре, що ти моя курва, моя прегарна, липка Саломея.

Мурчить. Чудово. Засинає. Засинаю я. Костик засинає. Я майже. Опіатно зсувається, зсуваюся вниз, у медову солодку мелясу цукрову нудку карамельну.

Тека. Немає теки. І нараз усе дійшло, доходить до мене, усе з’являється, о Боже, о добрий Боже, ти, що єси, і ти, Боже, котрого зовсім немає, до чорта все, все вдаряє в мене ніби Panzerdivision[34], а я нараз знаходжу в собі сили, все знаю і над усім паную: тека товстун адреса пістолет, світлини оргія вакханалія Іґа Яцек шпиталь, морфій Геля Юрчик мій солодкий і добрий майбуття народу тесть, ендеція[35] ендеція корпорація Велеція, кам’яниця Пулавська Мадалінського Ростанського Журавського, торги готівкою та вибирання пекао, площа Спасителя Лубенська Ярослав і гарна долоня, акція окупація конспірація реєстрація, Лурс Зем’янська частування зупа поживна полкова стайня і все. Все. Все огортаю своїми думками, над усім паную. Маю силу.

Не знає Костик, не знає, що жодної сили не спізнав. То я її йому дала, то я сповнюю його нею. А звідки ж я її беру, звідки її маю?

Роззираюся в помешканні. Саломея спить гола, оголена поруч зі мною оголеним. Ноги розкинуті, краса білих сідниць, у чорній гущавині ховаються м’які складки зловісного сорому, ворота малої смерті та ворота життя, безодня, у яку провалюється чоловік, серце пітьми, до якого пливе страшна ріка жіночого тіла, вгорі тієї ріки, на погибель у тому, що є перед- і позалюдським.

Я теж голий, член схожий на мертвого щура. Сморід людських тіл у погано обігрітій кімнаті відчувається інакше, ніж в опаленій духоті, — а від того допікає чи не більше. Сідаю на ліжку, відвертаюся від шкіри Саломеї.

А тому тепер план, офіцер завжди діє за планом.

По-перше, одягтися.

Одягаюся. Як холодно, немає вугілля у Варшаві.

Що далі? Сорочку застебнуто, краватку зав’язано, черевики зашнуровано, підтяжки рівно напнуто, жилетку застебнуто без нижнього ґудзика, піджак жахливо пом’ято, закинуто в куток, важко, війна, не час плакати над пом’ятим піджаком. Кастет на підлозі, тож його до кишені. Що далі? Тека. Після теки — Іґа. Іґа — на світлинах у теках Саломеї. Але передовсім — тека, а в ній — пакунок.

Щоби знайти теку, мушу дізнатися, хто ж той товстий львівський