Читати книгу - "Бог завжди подорожує інкогніто"

бурбону й додав кілька кубиків льоду, які весело дзенькнули, падаючи в склянку. Я глибоко вдихнув. Повітря, яке надходило з вулиці, було дуже п’янким.

— Щодо змін. Є дещо, що я хочу змінити, але не виходить. Це стосується мене самого: хочу кинути палити. Ви можете щось зробити?

— Дивлячись, що саме. Скажи мені… чому ти хочеш кинути?

— З тих самих причин, що й решта: ця гидота повільно вбиває.

— А що тобі заважає кинути?

— Для початку, як не соромно зізнатися, — мені це подобається. Важко обійтися без того, що любиш. Мені цього бракуватиме, особливо в моменти стресу, коли треба розслабитися.

— Тоді уяви собі, що існує чудовий продукт, приємний на смак, який можна споживати й розслаблятися. Ним можна ласувати, коли хочеться. Уяви собі.

— Добре.

— За такої умови тобі легше кинути палити?

— Ммм… ну так…

— Не дуже переконлива відповідь.

— Не знаю.

— Уяви собі: є магічний продукт, який несе задоволення та розслабляє за потреби. Хіба сигарета дає ще щось?

— Гм… ні.

— То що заважає її кинути за такої умови?

Мені було просто уявити чудо-продукт, який дає задоволення. Але щось іще мене утримувало від кидання паління. Але що? Що б це могло бути? Це було відчуття, коли знаєш відповідь, але не знаєш, як її сформулювати. Мені потрібен був час, поки відповідь не склеїться в чітку картину.

— Свобода.

— Свобода?

— Так, свобода. Навіть якщо я хочу припинити споживати тютюн, я відчуваю такий суспільний тиск щодо цього, що іноді мені здається, ніби це не зовсім мій вибір і я втрачу свободу, припинивши палити.

— Утратиш свободу?

— Усі мені дорікають через сигарету. Усі кажуть: «Слід кинути». Якщо я кину — у мене буде відчуття, що я піддався тому тиску, підкорився волі інших.

На мить у нього на обличчі сяйнула посмішка.

— Добре. Надішлю тобі інструкції. Як завжди — треба буде їх чітко дотримуватися.

Я відчув холодок по спині — і обернувся. Катрін відчинила двері, щоб зайти до кімнати. Вона сіла в куточку мовчки, злегка посміхнувшись мені.

Я опустив погляд нижче — і побачив на столі, біля якого вона сиділа, зошит. Великий, сірий, на якому я розібрав своє ім’я, написане вручну: написане швидко, але акуратно. У Дюбрея на мене цілий зошит? Як же кортить його почитати! Що в ньому: список випробувань, яким він мене піддасть, чи нотатки щодо мене й моїх зустрічей?

— Гаразд, — сказав Дюбрей. — Підіб’ємо підсумки, щоб знати, на якому ти етапі взагалі. Ти навчився виражати незгоду, висловлювати бажання й бути твердим у стосунках з іншими.

— Загалом, так.

— Зараз, як ми говорили щойно цілу годину, тобі слід навчитися краще комунікувати. Це вкрай важливо. Ти на цій землі не наодинці. Обов’язково спілкуєшся, взаємодієш з іншими — і не завжди успішно. Тож є речі, яких корисно навчитися, щоб інші тебе цінували, поважали й добре до тебе ставилися.

Щось мені не подобалося в його формулюваннях.

— Не хочу застосовувати якихось методів, аби краще комунікувати. Я хочу лишатися сам, не хочу мати завдань казати або робити щось особливе, щоб мати добрі стосунки.

Він подивився на мене допитливо.

— А чому ти погодився вчитися розмовляти?

— Прошу?

— Ну ти ж говориш французькою та навіть англійською, хіба ні? Навіщо ти погодився вивчати ці мови?

— Це інше…

— Чого? Ти ж не народився одразу білінгвом… Ти вчився розмовляти, вчив правила, а тепер послуговуєшся ними, щоб висловлювати думку. Тобі знайоме відчуття, що ти не є самим собою під час розмови?

— Ні, звичайно ні.

— Ти впевнений? Щоб лишатись природним, можливо, краще розмовляти звуками, щось мугикати, аби тебе зрозуміли?

— Я вивчив мову, коли був дитиною. Це зовсім інша річ.

— Тобто є якийсь граничний вік, до якого все, що вивчив, — частина «тебе», а все, що вивчив пізніше, є штучним, і ми не будемо самі собою, використовуючи це?

— Не знаю, але я не відчуваю це природним — робити речі, які не роблю спонтанно.

— Хочеш, скажу дещо?

— Що саме?

— Це знову вияв опору змінам! Це основна різниця між дитиною та дорослим. Дитина хоче розвиватися — дорослі не хочуть змінюватися.

— Може, й так.

— Я тобі скажу, що відчуваю…

Він трохи нахилився до мене й заговорив тоном довірливої бесіди.

— Коли людина не хоче розвиватися — вона потроху починає вмирати…

Я ковтнув слину. Катрін закашляла. На вулиці скрикнула якась пташка.

— Я зрозумів одну річ, яка мене непокоїть, — вів далі він. — Більшість людей, припиняють виказувати бажання розвиватися приблизно в 20–25 років. Знаєш, чому відповідає цей вік біологічно?

— Ні.

— Це вік, у якому завершується процес формування мозку.

— Тобто не випадково це є вік, коли зникає бажання розвиватися. Це, можливо, природно…

— Але на цьому історія не завершується. Довгий час люди думали, що кількість нейронів невпинно й безповоротно зменшується до кінця нашого життя. Але нещодавно було доведено, що можна стимулювати утворення нових у дорослому віці.

— Ви трохи дали мені наснаги, а то я вже починав почуватися дідом…

— Якщо бути точним, процес відтворення може запускатися за різних факторів, серед яких… навчання. Тобто якщо хтось вирішує навчатися чи розвиватися — він лишатиметься молодим. Тіло й дух дуже пов’язані. Хочеш доказів?

— Хочу.

— Офіційна статистика міністерства охорони здоров’я: на момент, коли люди виходять на пенсію, їхнє життя різко погіршується. Чому, як уважаєш? Коли вони активні, коли вони мусять пристосовуватися, розвиватися хоч трохи, щоб на них не дивилися, як на старих та немічних. Щойно вони виходили на пенсію — для цього вже не вимагалося зусиль. Вони застигали у своїх повсякденних звичках, починалося згасання.

— Весело.

— Аби продовжувати жити, треба лишатись у процесі життя, лишатися в русі, розвиватися. Я знаю жінку, яка взялася вчитися грі на піаніно у вісімдесят один рік. Чудово! Усі знають, що треба роками тренуватися, перш ніж навчишся грати. Тобто вона у вісімдесят один рік розмірковує, що матиме кілька років, які зможе інвестувати в навчання грі на музичному інструменті, а потім зможе на ньому грати. Ставлю на те, що вона ще довго проживе!

Якщо ти хочеш лишатися молодим упродовж життя — продовжуй розвиватися, навчатися, відкривати, не зачиняйся у звичках, які перехоплюють дух, не запливай комфортом від того, що ти вже вмієш робити.

— Відповідно, які вміння ви хочете мені передати?

Він глянув на мене з посмішкою задоволення.

— Знаєш, я хочу довірити тобі секрет. Таємницю, яка дозволить входити в стосунки будь із ким, навіть якщо його культура відрізняється від твоєї. Входити в стосунки та відразу ж викликати в тієї людини бажання обмінюватися з тобою, слухати