Читати книгу - "За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна"

відхід української поліції у підпілля, а відтак і перші випадки масового знищення польського населення. При цьому використовується емоційний аргумент ― до лав УПА влилися поліцаї, що мали досвід масового знищення євреїв, який і використали проти поляків.

Для більшої символічності того, що боротьба УПА розпочалася з виступів проти поляків і що саме антипольський фронт був першим і головним на Волині, польський дослідник Ґжеґож Мотика поєднує першу повстанську акцію сотні «Довбешки» проти німців у Володимирці з антипольською акцією у Парослі в лютому 1943 р. «До рівня трагічного символу виростає факт, ― пише історик, ― що перша збройна акція УПА проти німців була тісно пов’язана з першим масовим убивством поляків, вчиненим у рамках так званої антипольської акції».

Бункер оборони села Пшебраже

Проте жодних аргументованих підтверджень щодо участі вояків «Довбешки» в акції у Парослі Мотика не подає. Версія спирається на кілька непрямих спогадів та один документ, який викликає більше запитань, аніж дає відповідей. Польський дослідник покликається на свідчення українського повстанця Петра Василенка, який указує, що село Паросля справді було знищене упівцями, але сотнею під командою «Кори», а не «Довбешки», який очолював акцію на Володимирець. З документів УПА—Північ дізнаємося, що «Кора» ― це Мельник Макар, сотня якого справді діяла у Володимирецькому районі, але розпочала діяльність лише в серпні 1943 р. У наведених свідченнях ніде немає точної хронологічної прив’язки, яка дала би змогу зрозуміти, що йдеться саме про лютий 1943 р. Отож, у цьому документі маємо справу з помилкою або щодо місця проведення акції, або щодо учасників. Окрім того, поданої інформації недостатньо, аби точно локалізувати її у часі. З огляду на це, вважати ці свідчення надійним джерелом, напевно, не варто. Тим паче не варто будувати на такому непевному аргументі цілу концепцію про започаткування антипольського фронту УПА.

Український історик Іван Патриляк у рецензії на книгу Мотики також піддав сумніву те, що сотня «Довбешки» після акції на Володимирець намагалася би продовжити активні дії. «Взагалі виглядає доволі сумнівно, щоб сотня Перегійняка, яка вчинила напад на Володимирець, ще попутно палила польські села, ― пише він. ― Справа в тім, що сотня була слабо озброєна і за логікою подій їй потрібно було б якнайдалі відійти від місця нападу, щоб уникнути німецького переслідування та знищення, а не займатися убивством поляків, затримуючись поблизу Володимирця. Місце перебування сотні на момент нападу на неї німецьких сил 22 лютого 1943 р. підтверджує припущення про те, що партизани намагалися заховатися після акції на Володимирець. Висоцьк, біля якого німці наздогнали сотню, розташований на межі Полісся неподалік великих лісових масивів і боліт. Це ідеальна місцевість для того, щоб «відсидітися», перечекати німецьке переслідування. Марш сотні на північний схід від Володимирця до поліських боліт вказує на бажання Перегійняка врятуватися від можливого удару з боку німців. Виявлення будь-якої активності після нападу на Володимирець виглядало самогубством».

Так само як конкретний випадок із Парослею, не знаходить документального підтвердження й ціла конструкція. У рішеннях Третьої конференції немає нічого, що можна було би трактувати як заклик чи пряму вказівку до антипольської акції. Крім того, антипольські виступи на Волині почалися не після переходу української поліції у підпілля у березні 1943 р., а до того. Утеча українських поліцаїв до лісу (між іншим, слід відзначити, що далеко не всі з 5 тисяч, які покинули лави поліції, приєдналися до УПА — частина з них намагалася рятуватися від німецьких репресій самостійно, частина об’єдналася в далекі від будь-якої політики групи, ще дехто навіть приєднався до радянських партизан) вилилася не в масові вбивства польського населення, а в одиничні зведення порахунків із поляками, що залишилися на німецькій службі. «У зв’язку із втечею української поліції до лісів з повною екіпіровкою, ― читаємо в польському документі «Українська справа», ― відразу почались спорадичні випадки вбивств поляків, які працювали на німецькій службі ― адміністраторами маєтків, у лісовій, дорожній службі тощо. Ці вбивства мали характер особистих порахунків і були спричинені бажанням помсти особам, які прислуговували німцям і неодноразово були змушені з огляду на займану посаду виступати всупереч інтересам місцевого населення». Ніде в документі масовість протистояння полякам не пов’язана з переходом у підпілля української поліції.

Документи польського підпілля перші антипольські акції приписують загонам Тараса Боровця ― «Бульби», а не бандерівцям, які взимку 1943 р. лише розгортали відділи: «Групові вбивства поляків почалися на півночі, у Сарненському і Костопільському повітах, де діяв, головним чином, так званий Тарас Бульба, що представлявся головним командиром української народної армії». Схожу інформацію керівництву польського уряду подавав і генерал Ровецький: «У березні цього [23] року Волинь опанувала анархія, розпочата наприкінці лютого діяльністю націоналістичного антисовєтського бандита Бульби Боровця в Сарненському повіті; розширилася на Костопільський, сягнувши кількості 4 тисячі. Звернена була насамперед проти поляків: лісової служби та осадників. Замордованих нараховується 800. /.../ Дня 19—25 березня відбулася втеча зі зброєю до лісу українського Шуцманшафтдінсту і Баншутцу ― разом 6 тисяч». У звіті МВС за травень―червень 1943 р. читаємо: «До масових, однак, [24] виступів дійшло щойно, коли сформувався український повстанський відділ під керівництвом т. зв. Тараса Бульби».

Інформацію польських підпільників підтверджують повідомлення радянських партизанів. Сидір Ковпак у щоденнику за 17 червня писав про терен Рокитнянщини: «За залізницею почалася смуга націоналістів-бульбівців. Німці розпалюють національну ворожнечу. Вже багато польських сіл спалено бульбівцями, а сім’ї вирізані». З подальших записів партизанського командира видно, що він чітко вирізняв «бульбівські» та «бандерівські» відділи. Під датою 24 червня він пише про те, що на подальшому шляху «по селах бульбівці зміняються бандерівцями». Інші документи радянських партизанів також свідчать, що вони знали, які терени Волині якими групами українських націоналістів контролювалися. Імовірно, таку ж інформацію мали й польські підпільники, котрі діяли тут.

Тіла поляків, вбитих у селі Липники

Сам Тарас Боровець не раз спростовував участь його загонів чи, тим паче, ініціювання антипольських акцій. Зокрема, у «Відкритому листі до членів Проводу Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери» від 4 серпня 1943 р. він звинувачував у цьому бандерівців. Проте ці спростування зроблені були вже пост-фактум і могли бути елементом його протистояння з ОУН (б).

Отже, польське підпілля розглядало перші вбивства поляків не як плановану акцію, а власне як анархію за участі вояків «Бульби». Власне характер загонів отамана (відсутність чіткої структури, слабкий командний склад, брак дисципліни), що наближав його радше до аналогічних формацій Центральної та Південної України 1918—1920-х рр., створював підстави для їх оцінки як анархічних. Крім того, на той час відбувалися і стихійні антипольські акції місцевого українського населення. Ситуація на Волині взимку―навесні 1943 р. була вогненебезпечною, і долучення до стихійних виступів проти поляків озброєних «бульбівців» надало їм великого, неконтрольованого розмаху.

  УПА стає до війни

Інформація ж про перші антипольські виступи бандерівців з’являється у документах УПА у квітні 1943 р.: «11 квітня цього року відділ УПА розбив польську банду, яка напала на українське село Майдан Лепенський та грабила українських селян. По нашій стороні жертв не було. Ворог поніс великі втрати в людях, спалено багато ворожих будинків. Місцеве населення дуже раділо, що УПА обороняє безборонне населення перед польськими бандитами. /.../ 25-го квітня цього року відділ переходив