Читати книгу - "Колекція гадів"

обступила залізну бабку. Дорослі, переважно бабці та місцеві кумасі, обступили банкіра та його команду. Денисові тутешні приятелі термосили його: нічого собі — не встиг приїхати, не встиг навіть друзям показатися, як відразу злочинців на вертольоті ганяє. Баба Галя взагалі заявила вголос, що її онук — герой, його київський товариш — теж герой, і вона не відпустить врятовану дівчину та її тата без своїх вареників.

Охоронці відмовилися, лишилися разом із пілотом біля вертольота. Решту цікавих від хати баби Галі насилу порозганяв дільничний. Досить того, що всю компанію і так вели через село, наче кінозірок. Сам страж порядку не відмовився від вареників, і баба Галя посадила його за стіл, який він власноруч виніс з хати надвір.

Клава сказала, що втомилася за ці два дні. Коцюба з розумінням поставився до її стану і попросив поки влаштувати дівчину десь у хаті. Вона примостилася в кімнатці, призначеній для Дениса й Максима, і зачинила за собою двері.

Здавалося, все закінчилося добре. Дільничного дуже цікавило, чи докладе шановний пан Коцюба всіх зусиль для того, щоб знайти викрадача. Той, насилу дожовуючи десятий вареник, відповів:

— Мого впливу вистачить, щоб підняти на вуха всю київську міліцію. Тільки далі що? Ось ви працюєте в органах, мусите знати: заява про спробу викрадення сама по собі нічого не означає. Запам'ятали номери тієї машини? — запитав він у хлопців, котрі сиділи навпроти нього.

— Ні, — відповів Максим.

— Навіть уваги не звернули, — признався Денис.

— Бачте, я так само. Кого шукати? Молодика в темних окулярах? Синій автомобіль марки «шкода»? Знаєте, скільки молодих людей без особливих прикмет їздить на синіх машинах такої популярної марки? Отож. Скажімо, Клава впізнає місце, де її тримали вчорашню ніч. Але ж вона наче казала, це покинута хата на якійсь сільській околиці неподалік від Пирятина. Що це вашим колегам із міліції дасть? Теж нічого. Ні, я інакше зроблю — вживу своїх заходів безпеки. Бо дивіться: за неповну добу, тобто, — він глянув на годинник, — із шостої години вчорашнього дня Клаву намагалися викрасти три рази! — Коцюба виставив три пальці. — Така затятість може щось означати, скажу я вам.

— Багато просили викупу? — дільничний потягнувся за черговим вареником.

— Не в грошах справа. Або не тільки в грошах, — відмахнувся банкір. — Подзвонили, попросили не ставити до відома міліцію, суму назвали. На жаль, все це — звична справа. Викрадач вимагав не аж таку захмарну суму, і я готовий був заплатити. Потім все одно вжив би власних заходів безпеки, бо спроба могла повторитися. Клавдія — складна дівчинка.

— Всі вони в цьому віці складні, — філософськи зауважив дільничний, вмочуючи вареник у сметану.

— Балувані, — додала баба Галя. — Телевізору забагато.

— Я б теж списав це на перехідний вік, — погодився Коцюба. — А телевізором вона в мене, до речі, не зловживає. Більше за комп'ютером сидить. Все в шахи з ним грає. Знаєте, — пожвавився він, — навіть виграє іноді.

— Ну, дівку, ой, звиняйте, — виправився дільничний, — дівчину, особливо — в такому віці не так часто за шахами побачиш. Я ту гру так зовсім не розумію і не розумів ніколи.

— Так у Клави з математикою та логічним мисленням взагалі все в порядку, — гордо мовив мільйонер. — Хочеться, щоб пішла з часом по фінансовій лінії.

— Ну а що ви там про засоби безпеки говорили? — дільничний підклав собі густої сметанки.

— Відправлю вчитися за кордон, — банкір ляснув долонею по столу. — До останнього не хотів. Знаєте, я патріот. Не думаю, що розумних дітей треба негайно з України вивозити. Той, у кого клепка є, освіту і тут здобуде. Варто за кордон виїхати — все, назад дороги не буде. Самі не захочуть. Інший світ, престиж, можливості інші... Хто ж тоді тут, в Україні, працювати лишиться? Намагався Клаві це пояснити, а вона все на подруг та друзів киває: та в Англії, той в Німеччині, одного взагалі в Австралію занесло. Батько її рідний, художник Король — і той в Америку перебрався. Хочу, кричить, і все. Пояснюю, що патріотом треба бути, що не всім же тікати з дому, ще й у такому віці. Ні, кортить їй бути, як усі.

— Але ж бачите — тут не зовсім безпечно, — зітхнув дільничний.

— Тепер бачу. Значить, будемо виряджати Клаву за кордон. Її подружка з осені саме в коледж збирається, до Англії, ось разом і поїдуть.

Максим штовхнув Дениса в бік. Коли той повернув голову, мовчки кивнув у бік хати. Дорослі захопилися розмовою, тема виховання дітей, їхнього навчання та безпеки цікавила навіть бабу Галю. Тому всім уже було не до героїв дня.

Ніхто не помітив, коли вони піднялися з-за столу і зникли в хаті.

15. Шах і мат

Білан навіть не постукав, як належить культурній людині, котра заходить в кімнату до дівчини. І не відчинив двері — сильно штовхнув їх. Черненко ще ніколи не бачив приятеля таким розлюченим. Навіть Клава відчула ці хвилі люті: рвучко підвелася і сіла на ліжку.

— Зачини двері, — не повертаючись, звелів Максим. Іншим разом Денис почав би гарикатися, з'ясовуючи, чого це всякі салаги тут командують. Але тепер щось підказало йому: чіпати приятеля краще не слід. Причинив двері й обіперся на них спиною, чекаючи, що ж буде далі.

— Ви чого? — в запитанні Клави звучала неприхована тривога.

— Нічого, — процідив Максим крізь зуби. — Просто я дуже не люблю, коли мене тримають за ідіота. Пробачити це можу, перетерпіти теж. Але — не люблю. Та ще більше не терплю, коли разом зі мною ідіотами роблять купу нормальних людей. У тому числі рідного батька. Він же давно в Америці, еге?

— Що з того? — тепер у голосі Клави чувся виклик.

— Нічого особливого. Крім того, що викрадач не міг діяти від його імені чи прикриватися ним, переводячи на Короля всі стрілки. Перше — твій вітчим у нормальних стосунках із твоїм батьком, навіть картини його для офісу купує. Друге — за океаном художник Король, очевидно, не бідує, отже, банкір Коцюба ніколи не повірить в те, що викрадачем доньки є її рідний батько. З цього випливає: викрадач, хай ким би він був, просто не міг використовувати фігуру Короля як димову завісу для твого