Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"

здавалася їм таємничою і страшною.

— Гадаю, ці малюнки захистять нас від шаблезубих звірів, — сказав Чарлі. — Одначе час і в дорогу.

Він дістав із рюкзака дві дудки із гнучкої кори й одну з них подав Еллі.

— Коли увійдемо в Тигрячий ліс — дмухай щосили.

Чарлі Блек ішов попереду, Еллі — позаду. Вони тримали жердини правими руками так, що одна морда звірка дивилась праворуч, друга — ліворуч. Дудки у лівих руках Чарлі та Еллі пронизливо вищали. Їхні звуки нагадували і виття шакала, і регіт гієни, і мукання носорога, і голоси інших лісових звірів. До цих грішних звуків Лев приєднав свій могутній рик, а ворона пронизливо закаркала. Тотошко теж скавулів на весь голос.

Маленьке товариство здіймало такий диявольський шум, а здоровенні страхітливі морди, що іскрились вогнем, мали такий жахливий вигляд, що шаблезубі тигри, які лежали в чагарнику неподалік від дороги, чатуючи на здобич, затремтіли зі страху і, підібгавши хвости, позадкували у лісові нетрі.

Нічний похід закінчився благополучно, і вранці всі вийшли на берег великої і швидкоплинної річки, де колись був повис на жердині Страшило. Тут стомлені мандрівники нашвидку поснідали і, навіть не напинаючи намета, лягли відпочивати.

НОВІ ТРИВОГИ

пали всі довго і прокинулися лише по полудні. Треба було переправлятися через річку. Оскільки Лев важив значно більше, ніж Чарлі, Еллі й Тотошко, разом узяті, то моряк приладнав навколо надувного плоту ще чотири товсті сухі колоди, і переправа завершилася добре.

Доки Чарлі Блек розбирав плота й сушив полотнище, Еллі роззиралася навкруги. Знайомі місця!

На березі червоніло підступне макове поле, яке трохи не приспало на смерть її, Лева і Тотошка. Дівчинку і песика тоді винесли з поля на руках Страшило і Залізний Дроворуб. Та Лев був заважкий для них, і його довелось вивозити на візку, який тягли тисячі мишей, скликаних королевою-мишкою, котру врятував Залізний Дроворуб від дикого кота.

Еллі усміхнулась, згадавши, як тужились миші, і доторкнулась до свистка, що висів у неї на грудях.

«Цікаво, — подумала вона, — чи зберіг ще свисток свою силу і чи викличе королеву-мишку?»

Переправившись після обіду через річку, по дорожні довго радились, що їм чинити далі: одразу йти вперед чи залишатися тут до ночі. Врешті-решт вирішили дочекатися вечора, бо хоч дерев'яні солдати добре бачать і в темряві, все ж обачніше буде пробиратися вперед ночами, і не по брукованій дорозі, а путівцями. Доки всі відпочивали, Кагги-Карр відправилася на розвідку. Літала довго й повернулась стомлена, але задоволена: на десять миль уперед ні на дорозі, ні на фермах вона не побачила жодного дерев'яного солдата. Отже, цієї ночі можна буде йти спокійно дорогою, вибрукуваною жовтою цеглою.

Моряк, обізнаний з військовими хитрощами, вважав, що підступний Урфін Джюс саме вночі й може вислати дозори. Тому, коли мандрівники, зібравши свої речі, вирушили, Чарлі вислав уперед Лева. Адже Лев нічний звір і чудово бачить у темряві.

Лев безшумно скрадався на своїх оксамитових лапах, втягнувши кігті в подушечки, і зірко вдивлявся вперед і навсібіч. За ним дріботів Тотошко. чутливо принюхуючись до нічних запахів.

Кагги-Карр сиділа на плечі в моряка і незабаром її здолав сон. Еллі довелося взяти її на руки. Незабаром і дівчинці захотілось спати, але вона кріпилась і йшла, тримаючись за руку Чарлі.

Так пройшли кілька миль; раптом Лев зупинився, а Тотошко всівся на задні лапки й повернув мордочку назад.

— Я відчуваю запахи фарби і дерева, — прошепотів він.

Сон в Еллі миттю пропав, і вона злякано притулилась до дядька Чарлі.

Треба було дізнатись, чи багато дерев'яних солдатів попереду. Якщо їх двоє-троє, то можна битися, а коли цілий взвод — треба відступати.

Тотошко, притискаючись до землі і майже зливаючись з нею своєю чорною шерстю, поплазував уперед. Повернувся він через кілька хвилин.

— Там двоє солдатів, — сказав він. — І ще якийсь третій, схожий і не схожий на них. Він також дерев'яний, але тонший, ноги у нього довгі й криві, а руки схожі на павучі лапи…

— Фе! — з відразою прошепотіла Еллі. Тотошко розповідав далі:

— Очі у нього зелені, а вуха здоровенні, з розтрубами. Чує, мені здається, краще за кота. Я вже так тихо плазував, а він усе ж одразу насторожився. Потім він відвернувся, і я тишком-нишком назад!

Кагги-Карр сказала, що це міг бути тільки поліцейський.

Чарлі замислився.

— Кепські справи, — сказав він. — З дурнями-солдатами упоратися легко, а от поліцейського нам не спіймати. Він утече, здійме тривогу, і тоді лиха нам не минути.

На щастя, поблизу шляху росли зарості невисокого, але дуже густого чагарника. Подряпавшись до крові, порвавши об колючки одяг і шерсть, друзі продерлися в гущавину. Чарлі спиляв кілька кущиків, вивільнивши місце для намету, і незабаром він і Еллі міцно спали під охороною Лева і Тотошка.

ПРИГОДИ У ПЕЧЕРІ

ранці Кагги-Карр полетіла у розвідку. Повернувшись опівдні, вона сказала:

— Нічого не вийде. Поліцейські чатують на всіх дорогах.

— Невже все пропало? — злякано сплеснула руками Еллі. — І ми не зможемо допомогти нашим друзям?

Кагги-Карр сказала:

— Ще в дитинстві я чула від дідуся, старого ворона, що у вежу веде потаємний підземний хід. Щоправда, дідусь говорив, що той хід давним-давно занедбаний, бо в ньому завелися чудища…

— Я боюся лише поліцейських, — зізналась Еллі. — Якщо ми прогнали шаблезубих тигрів, то з підземними чудовиськами якось упораємося.

— Але як дізнатись, де починається цей хід? — спитав моряк.

— Нехай Еллі скористається чарівним свистком Раміни, — підказала ворона. — А миші всюди нишпорять, напевно, знають вони і про підземелля.

— А раптом свисток не сюрчить? — засумнівалась Еллі.

— Можна спробувати, — сказав Тотошко.

Еллі з завмиранням серця дмухнула у срібний свисток.

У траві затупотіли маленькі лапки, і перед зраділою Еллі з'явилась Раміна в крихітній золотій короні на голові.

Свисток знову здобув свою силу в Чарівній країні! І, як завжди, непосидющий Тотошко з гавкотом кинувся до миші, та Еллі вчасно підхопила його на руки.

Королева-мишка мовила:

— Здрастуй, люба Феє! Це маленьке чорне звірятко, як і колись, не любить наше плем'я?

— О, ваша величносте! — вигукнула Еллі. — Пробачте, що потурбувала вас… Ваша величносте, десь тут в околицях є вхід у підземний коридор, який веде до тюремної вежі. Допоможіть нам його знайти!

— Це зробити куди легше, аніж вивезти Лева з макового поля, — відповіла Раміна.

Вона сплеснула передніми лапками, і до неї підбігло кілька фрейлін.

— Зберіть-но мені моїх підлеглих, які живуть у цій