Читати книгу - "Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці"

і струже моркву і їсть. Люди ідуть до церкви, він питається:

— Куди ідете, парафіяни?

— До церкви!

— Або сьогодні що?

— Неділя!

Той кинув моркву і побіг до добродійки:

— Добродійко, а сьогодні неділя!

— Або що?

— Бо люди ідуть до церкви!

— Чекай! Зараз порахуємо: в понеділок з плугом виправляли, а у вівторок вийшли, а в середу на ниву вийшли, а в четвер орали, а в п’ятницю воли втратили, а в суботу найшли і додому прийшли… То сьогодні — неділя!

— Ну, то треба службу Божу мати! Де мій опорат?

Попадя каже:

— Дитину вповила!

— Розповивай! Давай сюди! А де потровіль?

— В садку теля прив’язала!

— Давай сюди!.. А де ж кадильниця?

— Курям пити дала!

— Давай сюди!

І зібрався піп, і пішов до церкви, і править службу Божу. Але нагадав собі, що то він чув межи попами ще якесь свято є — і не знав яке і в який день. І як скінчив службу Божу, і каже:

— Маєте, парафіяни, свято цього тижня!

І мовчить. Але один мужик питається:

— Яке то свято і коли?

— В понеділок. Як не в понеділок, то у вівторок. А як не у вівторок, то в середу або в четвер. А як не в четвер, то в п’ятницю, а не то в суботу буде, — бо неділя далі не пустить.

І мужик питається:

— Яке то свято, добродію?

І піп думає: яке свято, бо забув. Але то церква була стара, дерев’яна, і свиня зачала чухатися в стіну, аж ся стіна трусить. То староста стояв під стіною і крикнув:

— Алля!

А піп каже:

— Так, так, панове парафіяни! Добре староста каже: — Ілля! Ілля!

Про дурнів

Оженився один леґінь на багацькій дівці, бо дали їй у часть трьох корів. Каже він жоні:

– І в мене є дві корови, і ти три привела — всіх нам не визимувати. Як надійдуть купці, то три корови продамо.

Пішов він у ліс на роботу, а жона дома господарює. Надійшли купці і звідують її:

— Молодичко, чи не маєте корів на продаж?

– Є аж три, — каже ґаздиня.

— Та нам три не треба, лише дві — кожному по одній.

— А я лише три продаю.

— Та в нас не є стільки грошей, — кажуть купці.

— А я лише три продаю, — твердить своє молодиця.

Видять, що вона не сповна розуму, кажуть:

— Ми дві корови беремо, а третю лишаємо тобі в заставку. Підемо додому, візьмемо гроші і виплатимо за всі три корови. Тоді й сю, третю, заберемо.

На таке ґаздиня пристала. Відв’язала двох корів і віддала купцям. Коли чоловік прийшов із лісу, жона почала хвалитися:

— Я корів продала.

— А де гроші?

— Гроші принесуть завтра. Вони лише дві корови взяли, а третю лишили у заставку.

Як учув таке чоловік — за голову імився:

— Не хочу я з тобою жити — іду світом!

Прийшов чоловік на друге село — чує рев. Прийшов до хижі, а то дідо з бабою ревуть. Звідує, що за біда в них.

— Квочка пітята висиділа, а цицьки у неї не є, — каже баба. — Виздихають пітята з голоду, будемо мати велику шкоду.

— Не журіться: я вам поможу в біді, — каже чоловік.

Насипав він пітятам проса, вони почали дзьобати.

— Се їх цицька, — каже чоловік.

Врадувалися баба з дідом і дали чоловікові стільки грошей, що купив би за них корову. Прийшов чоловік на третє село і чує якийсь гук. Дивиться, а то громада саджає бика на церкву.

— Люди добрі, що робите? — звідує чоловік.

— Церква у нас стара — весь дах травою поріс. Хочемо, аби громадський біка спас її.

А чоловік хотів найнятися десь на жниво, та й ніс із собою косу. Узявся він допомогти громаді. Приставив драбину й скосив усю траву на церкві. За роботу громада добре йому заплатила — стало б ще одну корову купити.

Прийшов чоловік на четверте село. Йде вулицею й чудується: всі з решетами бігають.

— Що, люди, робите?

— Хижі в нас темні — світло до них носимо.

— Я вам поможу.

А чоловік мав із собою й сокиру. Прорубав в одній хижі вікна, прорубав у другій… Зрадувалися люди того села, насипали чоловікові повну шапку грошей.

«Більше я не подорожую», — подумав собі чоловік і повернувся у своє село. Каже жінці:

— Мирімся, бо я знайшов дурніших від тебе.

Жона зварила йому каші повний горнець, та тут і казці кінець.

Дурний дає, мудрий бере

Казка починається з того, що один чоловік мав двох синів. Але він вже був старий і скоро вмер. А сини не могли поділитися тим, що зісталося по вітцьові. Зістало ж п’ять корів і чотири воли. Молодший каже старшому:

— Мені будуть три корови. Ти старший і винний, що так ґаздував. Чому ти не ґаздував так, щоб нам припало по три корови?

А старший брат відповів:

— Я почав скоріше робити, як ти, то мені приходить та корова. Бо доки ти ріс, я тим часом її заробив!

— Я тобі її не відпущу, — каже молодший брат. — Подам на тебе в суд. Корова мусить бути моя!

Подав молодший в суд, а старший найняв собі адвоката, щоб корова була його. Дав адвокатові одну десятку і вернувся додому з радістю. Як молодший брат те вчув, пішов і він найняти собі адвоката. Люди йому порадили, де може знайти доброго адвоката, який знав добре судити. А то був той самий адвокат, якого найняв і старший брат. Дав і молодший брат десятку, а адвокат йому каже:

— Як прийдеш на суд, то принеси мені п’ятдесят золотівок. Корова буде твоя!

Прийшов молодший брат додому, почав хвалитися:

— Не боюсь тебе! Корова буде моя, бо я найняв адвоката.

І так вони чекають, коли вже їх покличуть в суд. Прийшло повідомлення, в якому писалося, щоб і корову на суд привести, і по п’ятдесят золотівок принести. Зібралися брати та й ідуть, один веде корову, а другий ззаду підганяє.

Прийшли вони до того міста, увійшли до двору, де був адвокат, а він закликав свою служницю та й каже:

— Візьми, Марчо, колодку і замкни корову в хліві. А ви ідіть за мною до канцелярії, побачимо, чия буде корова.

Ідуть брати за ним, увійшли до канцелярії, а адвокат каже шефу по-мадярськи, щоб ті два брати не розуміли:

— Пан солгабиров, вони мають дома чотири корови, а одну привели сюди. Тими п’ятьма коровами я їх маю розділити. Але як?