Читати книгу - "Бікфордів світ"

– Я вас дуже прошу! – Диригент благально подивився на колишнього молодшого матроса. – Це все, що залишиться від мене, ви розумієте… Я ж навіть не прошу вас занести листа рідним, дружині. Тільки це. Рідні все одно помруть, а музика не мусить…

– Досить! – гаркнув Пабловський. – Не чую концерту!

Диригент зітхнув, обернувся лицем до музикантів і знову змахнув руками.

– Якщо ви дійсно не знаєте дороги, – заговорив перший помічник, – ідіть, поки вони грають! Я змушу їх працювати ще годинки дві, так що ви від музики ідіть, аби колами не бродити.

– Дякую, – кивнув Харитонов.

Вони потиснули один одному руки, і колишній молодший матрос попрямував по добре витоптаній стежині до вхідних зелених воріт, прикрашених зварним скрипковим ключем, у центрі якого красувалася зірка.

11

Машина котилася неспішно. Темрява більше не підкидала камені під колеса. Поверхня землі була гладенькою, немов залита ковзанка. Люди, що їхали в цьому невидимому просторі, міцно дрімали, перечікуючи темряву, а разом із темрявою перечікуючи життя.

Шофер, який відчував губами прохолодний метал керма, щасливо всміхався. До нього нарешті прийшов сон і переніс його в іншу площину: в приємно спотворене минуле.

…У правлінні колгоспу вирішувалося серйозне питання: із трьох тракторів, які були в господарстві, два потрібно було відправити до міста для участі у святковій демонстрації трудящих. Голова був заклопотаний: адже через дощі із сівбою запізнювалися, працювали без вихідних, а тут іще коли віддати на день трактори, то невідомо, чи закінчать вони сівбу взагалі. З цієї причини голова й був проти участі сільгоспмашин у демонстрації. Але партсекретар осередку Загубін із аргументами голови не погоджувався. «Що, – він запитував, – важливіше? Сівба чи єдність усіх трудящих?» – «Таж хліб сіємо, не конюшину!» – говорив голова. «Без хлібного достатку вже який рік живемо, і все ще живі! – гарячкував партсекретар. – А от якщо не буде ідейних посівів і сходів у народі – то будь-який ворог прийде і на пні нас вирубає!» – «Але коли звідусіль позабирати на ці демонстрації техніку, – намагався довести свою правоту голова, – не вистачить хліба, і голод статися може, та ще й план не виконаємо!» – «Виконаєш! – гаркнув партсекретар. – Сам підеш, вручну сіятимеш, а план Батьківщині даси! А голоду не бійся, вже був він і на Волзі, й на Україні – що, не вижила влада?! Важко було, але вижила. А чому? А тому, що ідейність хліб замінювала, і якщо ти не даси трактори на день – то послужиш справі ворогів!» – «Біс із тобою! – здався голова. – Тільки бери ті трактори, що гірші, й Масленникова залиш, нехай хтось із молодих ці трактори поведе!» – «Масленникова залишити?! – обурився партсекретар. – Кращого механізатора, орденоносця – і ти його не пускаєш на демонстрацію! А на кого ж, як не на Масленникова, всім рівнятись?! Га? Ти що ж, хочеш демонстрацію зірвати?» – «Нічого я не хочу, – похнюпившись, сказав голова. – Роби, що хочеш…» – «Ти на мене не вали, – задоволено мовив Загубін. – Я роблю не те, що хочу, а те, що моя совість партійна велить! Я собі не хазяїн! Я слуга великої справи й заради цієї справи на смерть піду!!!»

Закінчивши тираду, партсекретар підвівся й простягнув руку голові. Той, видно, в'яло її потиснув, через що Загубін залишився невдоволений і сказав: «Ти мені послуг не роби! Потисни по-нашому, по робітничо-селянському! За одну ж справу страждаємо!!!» Голова ще раз потиснув руку партсекретареві, після чого Загубін кивнув на прощання й вийшов. І тільки тоді голова знову згадав про хлопчиська – випускника районної школи червоних шоферів, що сидів тихенько в кутку. Він пильно подивився на підлітка, зітхнув і несподівано для самого себе всміхнувся, сказавши: «От бачиш, як воно виходить…» – «А що, я й на тракторі вмію», – вимовив хлопчисько. Голова сумно кивнув, думаючи, мабуть, про тільки-но закінчену розмову із Загубіним. «Як звати тебе?» – запитав він, не відриваючи погляду від своїх огрубілих рук, що невміло лежали на столі. «Чижов, Васько…» – відповів хлопчисько. «Орден носити вмієш?» – запитав голова. «Ні», – перелякано відповів Васько. «Спробуєш!» – твердо мовив, як наказав, голова. Потім прийшов викликаний Масленников, приніс свій парадний кітель із орденом Трудового Червоного Прапора. Васька змусили приміряти кітель. Виявився завеликий, але коли кітель не застебнули, а замотали навколо Васька, а поверх іще й ременем притиснули – вийшло нібито й нічого. «Обличчя дуже дитяче!» – з жалем зітхнув Масленников. Голова, кивнувши, погодився. Вирішили, що два дні перед демонстрацією Васько Чижов поживе у Масленникова. Тільки-но вони прийшли додому до орденоносця, на стіл було виставлено пляшку горілки, і почав Масленников Васька «омужичувати». День Васько пив, навіть тоді, коли сам залишився, а Масленников на поле пішов. Як сказав Масленников, так хлопчисько і робив – після кожного «ку-ку» настінного годинника – скляночка горілки. Повернувшись із сівби, Масленников насамперед розглянув при світлі лампи обличчя Васька й залишився задоволений. «Оце діло, добре опух!!! – говорив він. – Ну все, завтра трошки відійдеш, а післязавтра на тракторі на демонстрацію до міста поїдеш!»

Наступного ранку голова у Васька просто розколювалась, але він стійко чекав, коли біль утихомириться, й дочекався-таки до шостої години вечора. Масленников повернувся до десятої і ще раз уважно оглянув обличчя хлопчиська. «Відмінно! Викапаний орденоносець! – заусміхався він. – Просто дивно, як швидко горілка людей дорослими робить!»

Третій день почався зі сходом сонця. Розштовхав Масленников Васька і тут же наказав одягатися. Допоміг одягнути й оправити кітель із орденом, порадив у розмови ні з ким не вступати, а на все відповідати життєствердною білозубою усмішкою. Потім пішли вони разом на МТС. Там стояли, видно, з вечора підфарбовані два трактори – ніби тільки із заводу або з ВДНГ. В одному вже сидів тракторист. «Ну все, Василю-брате, – зітхнувши, напучував Масленников. – Сідай за кермо і за оцим їдь. Куди він їде – туди й ти повертай. Зрозумів?» Василь рішуче кивнув. «А там святам – амба, і нормальною роботою займемося! Буду твоїм наставником!» – сказав Масленников і, відчинивши дверцята кабіни, підсадив хлопчиська. Перший трактор загарчав і, випустивши брудний дим із труби, що височіла перед кабіною на руховій частині, поїхав, розгойдуючись по брудній вибоїстій дорозі, як п'яний мужик. Васько потягнув на себе важіль, і його трактор теж сіпнувся з місця, як кінь, у якого відпустили поводи. А позаду залишився стояти з піднесеною рукою майбутній наставник Васька Чижова – відомий на всю область і навіть, напевно, країну, – орденоносець Масленников. Коли трактори