Читати книгу - "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських"

весело хвалився, що мешкає в колишній комірчині графського маєтку.

Усі сусідні комірки теж були натовчені людьми. Від цього маєток безперервно рипав дверима, човгав, стукотів, шкварчав і перемовлявся. Але мешканці видалися Софійці напрочуд гордими. Адже усі вони, волею долі чи завдяки власним зусиллям, були киянами.

Ночували Софійка зі Сніжаною на вузькому та довгому тапчані, впакувавшись бочком, як оселедці, що їх бабуся дуже вміло засолювала в банці. Сергій же щовечора мусив іти спати до батьків у хрущівку (а де б він тут помістився?). Хрущівка – це, мабуть, квартира для хрущиків. Так називають у Половинчику худих людей. То це й Сергієві батьки такі ж худенькі?

А ще вночі на них зі Сніжаною мовби навалювалось вікно – ще графських часів, величезне, на усеньку протилежну стіну. Фіранок не було, і, здавалося, просто на голову сиплються міські вогні й зорі. Сиплються, обіцяючи казку…

50. Такий тісний світ!

Софійку вражала велич будинків, театрів, соборів (один із них Софійський – це ж треба!) і смак щонайвигадливіших морозив, які для своїх дам не втомлювався купувати Сергій. Та найбільше полюбляла тинятися в дворі Пустельникового будинку. Великий занедбаний сад, наповнений бур’янами і таємницями… Дивно: в домі всі товчуться мало не одне в одного на головах. А тут простір і тиша, людська нога не ступає, людська рука не наводить хоча б якогось ладу.

Колишній замок, видно, був розкішний: кімнати ще не поділили перестінками на вузенькі й глибокі квартирки-колодязі. Та й підвальні віконця навряд чи були отак завалені мотлохом.

Натрапила на старезні кущі перецвілого білого бузку. Дійшла до заплетеної диким виноградом і хмелем купи цегли й тонкого гнутого залізяччя. Леле, та тут колись була арка, через яку ходили! Це ж… Справді, це ж чорний хід, через який колись… Мішель виводив Юзю!!! Все так змінилось і заросло!.. Водночас усе так нагадувало про минулі події!

Пустельник підтвердив Софійчині здогади. Сказав, ніби Юзефа з дітьми й досі блукають цим домом, а може, то легенди про привидів панів, яких вигнали колись із розореного й підпаленого замку.

– Хоча де тут бродити примарам! Живим ніде розвернутися! – додав по хвилі.

51. Всі знайомі, всі свої

У напіврозваленій альтанці, обвитій хмелем та диким виноградом, Софійка встигла обладнати собі невеличку хатку. Сюди із закутків приволокла давні черепки та деталі кінської упряжі: Юзефа ж любила коней!

Тут, намостивши трави на викорчуваний пеньок, вечорами Софійка всідалась і гортала книжки про художників, якими в Пустельника були заставлені широченне підвіконня й саморобна підвісна шафка. Репродукції, самотність і затишний листяний дах давали такий простір для мрій! Певно, Русалонька так само усамітнювалась і очікувала принца!.. Невдовзі він з’явиться, звичним рухом відкине вбік рудуватого чуба, відведе Русалоньку до своїх хоромів на Малофонтанній, три, і заживуть вони щасливо, радісно й без проклять! Ось уже в зелені майнуло світляве волосся… Ось…

– Нащо ти взяла мої речі?

Перед Софійкою стояла дівчинка років дев’яти. Ображено показувала на черепки та упряж.

– Ти цим граєшся? Я не знала. Вибач. Звісно, як хочеш забрати…

– Моя мама іграшок не купує: не має за що. Навіть м’яча не купує, хоч так люблю на фізкультурі

гратися у футбол. А можна, це буде і моя хатка? – Дівчинка присіла на край пенька. – Тоді хай вони залишаються тут!

– Будь ласка! – не надто привітно погодилася Русалонька: так важко відриватися від казки!

– Як тебе звати?

– Софія.

– О, в нас є такий собор! Я в ньому, правда, не бувала: то школа, то в мами робота… А мене – Іра!

– Іра? – скривилась від неприємного спогаду. І в Києві од своїх не втечеш! – Моя однокласниця так зветься. Може, в тебе і прізвище Завадчук?

– Ні. Я Біла.

– Бачу, що біла, – прізвище яке?

– Біла, кажу ж!

– Та ну! – загорілася Софійка. Не інакше, як один із нащадків Юзефи: у неї ж була дитина від Мішки Бєлого! – А батько твій хто?

– Не пам’ятаю. Він із нами не живе: покинув мене ще малою.

– Але ж якесь по батькові маєш?

– Валентинівна!

– Що-о-о?! – Софійка нарешті відклала книжку. Точніше, та випала з її рук. – А щось іще про це знаєш?

– Що знати? Мама з татом розлучились, він поїхав назад у свою, як там… Вишнівку. От і все. То ми пограємось?

– Звичайно! – Софійка люб’язно запросила до своєї хатки.

Хоч думала про інше.

Коли сповістила новину тітоньці, та ані здивувалась, ані зажурилася. Встигла-бо збагнути, що від екс-жениха очікувати можна чого завгодно. Тим паче, не так давно Валентин змінив паспорт: новий документ, звичайно ж, не заплямували штампи про колишнє одруження!

Від сусідки Людмили, Іринчиної мами, дізналася, що років десять тому сюди завітав юнак-красень Валентин: сподівався відшукати тут можливих родичів. Мовляв, його прадід признався, ніби такі були серед колишніх власників маєтку. Родичів, звісно, не знайшов: графи давно вже звідси втекли. То Валентин і вподобав собі самотню дівчину, власницю окремої кімнатки. Вже згодом Людмила зрозуміла, що одружився з нею з розрахунку мати в “законному родовому замкові” бодай кілька квадратних метрів! Народження доньки змінило плани, він подав на розлучення і зник. Навіть аліментів не платить – нібито мало заробляє.

Як усе це сумно! І як схоже на Валентина Білого!

52. Додому

Так дивно було повертатися з Києва! Адже востаннє Софійка долала цей шлях на бричці з Мішелем і Юзефою. Ті самі чудернацькі назви сіл – Вінницькі Стави, Гостра Могила, Зелений Ріг – але інакші будівлі, річки, ліси, землі!.. Немов за ці роки хтось невидимий зітер гумкою попередні ескізи і наніс на той самий папір нові малюнки. Тьху, набралася від Пустельника з його малюванням!

Так радісно було повертатися з Києва! Хоч і хороше у великому місті, проте київський темп придатний радше для недовгих екскурсій і свят. Будні ж ліпше проводити вдома, у тихому містечку, де не відтоптують ніг, не мчать безперервні машинні потоки, де з пагорба видно Олексівське болото й чути жаб’яче кумкання…

Сергій, очевидно, збагнув це давно. Без краплі смутку повертався зі Сніжаною та Софійкою до Вишнополя-Половинчика. Ще б пак! Адже тут на нього чекають прецікаві події: він познайомиться з ріднею нареченої, а потім зі Сніжаною подаватимуть заяву до рагсу! Для нього це вперше, тому й тішиться.

До речі, прізвище майбутнього зятя – Кавун. Гм-м, Кавун Сніжана… Правда, біологічка Ліда Василівна стверджувала, що кавун – теж ягода. Отже, як мовиться, шило на мило! Втім, Сніжану це турбує