Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Театр
Платон розповідає, як із жалю до людей боги започаткували свята, на яких ті могли б відпочити від своїх важких буднів. Для спільних святкувань боги дали людям муз і їхніх поводирів Аполлона і Діоніса. Оскільки боги долучалися до людей, ті водили хороводи, єднаючись за допомогою пісень і танців. Боги дали нам здатність відчувати ритм і гармонію і насолоджуватись ними. Слово «хоровод» (khoros), на думку Платона, неспроста співзвучне зі словом «радість» (kharâ)225.
Під час Діонісій танцювали комос — танець шалений і розпусний. Танцівниці були вдягнені в оленячі шкіри, а їхні голови прикрашали плющеві вінки. Перевдягнені в сатирів чоловіки мали шкіряні фалоси і довгі конячі хвости. Вони прагнули будь-що піймати танцівниць. Діонісії, що супроводжувалися таким театралізованим дійством, почали святкувати в Афінах у 500-х роках до н. е., коли в нижньому Акрополі встановили дерев’яну статую Діоніса. Разом зі статуєю в Афінах з’явилися цапоспівці (гр. tragodôi), що поклонялися Діонісу. З північного боку Акрополя було місце для танців, яке називали оркестром (orchêstra). Глядачі спостерігали за влаштованими на честь Діоніса танцями й слухали співи, сидячи на дерев’яних лавах, вони були вкрай неміцними, тож раз у раз ламалися. Оркестр перемістили ближче до храму Діоніса, після чого первісне поклоніння богові природи стало чимось зовсім іншим226.
Театр мав на меті приборкати споконвічні ритуали служіння богові вина, які набули масштабів, що вражали. Так, на честь Діоніса ставили комедії і трагедії — народні вистави перемістили на офіційну сцену. Актор-аматор Феспіс у 534 році до н. е. здобув нагороду за свою трагедійну майстерність. Міняючи свою маску, він водночас міняв і свою роль. Актор розповідав історію, а хор підтримував його співом. Цапоспівці з’явилися тоді ж, коли виникли трагедія і театр. Чаркоспівці (гр. kômôdoi) ставили зовсім інші вистави, які стали прообразом комедії. Перша комедія була представлена 486 року до н. е. Комос, веселий танець святкової процесії, дав назву комедії, а цап’ячий гімн (трагедія) — печальним виставам. Перша святкувала переродження цапоподібного бога вина у формі нового врожаю, а друга — смерть227.
За античних часів Діонісії тривали багато днів. Афіняни спонтанно поринали в події, що розігрувалися у виставі, демонструючи свою прихильність чи невдоволення. Тупотіли ногами, викрикували глузливі насмішки, сміялися і плакали. Безперечно, неконтрольованому долученню до дійства сприяло вино, яке глядачі вживали у великих дозах. Театр давав змогу відчути себе вільним. Як театр, так і вино перебували під покровительством бога Діоніса. Театр розвинувся з культу Діоніса, і йому вдавалося спрямувати чимало енергії, яка інакше анархічно вивільнилася б в іншому місці228.
Співці танцю комос були прикладом для чаркоспівців. У першотравневу ніч студенти, що затягують п’яні співи, нагадують грецьких співців комос. Першого травня зв’язок між мистецтвами і богом вина живе і процвітає, принаймні так уважають п’яні.
Алкоголь і поезія
Під час уживання алкоголю божественне натхнення може зійти у формі нових прекрасних думок і поетичних рядків. У своєму діалозі «Іон» Платон розповідає, що поетичне вживання мови є станом, даним поетесою — музою. Музи були дочками Зевса, джерелом натхнення митців. Вони допомагали грекам створювати героїчну поезію (Калліопа), релігійні хорові пісні (Полігімнія), любовну поезію (Ерато), танець (Терпсихора), комедію (Талія), гру на флейті (Евтерпа), історію (Кліо) і повчальну поезію, базовану на астрономії (Уранія). «Щасливий той, кого люблять музи, солодкі слова злітають з його губ», — писав грецький поет Гесіод понад 2600 років тому229.
Музи говорили вустами поета, але не кожного. Тому поети, яких музи обійшли увагою, намагалися встановити зв’язок із музами і богами за допомогою божественного посередника — вина. Римський поет Квінт Енній стверджує, що він ніколи не писав поезії, не випивши вина230. Наївне зізнання нагадує про тісний зв’язок між поезією і сп’янінням.
Зв’язок між сп’янінням і мистецькою творчістю описано в багатьох міфах. У Стародавньому Єгипті бог Осіріс, музикант і митець, дав єгиптянам алкоголь. Бог вікінгів Один отримав поетичний дар, випивши меду. Грецького бога Діоніса виховали музи.
Вікінги вірили, що алкоголь — це джерело поезії. Мед мав божественну силу. Казали, що він дає безсмертя, поетичний хист і мудрість. Вікінги найбільше поважали Одина, який навчив пивоварінню скандинавських богів і «тих чоловіків, які прагнули писати вірші»231.
Один відкрив мед, що дає натхнення, богам і людям. Не дивно, що його вважали великим магом, шаманом, якому підвладні вірші, руни і заклинання. Його син Брагі, який особливо полюбляв співи, також був небайдужим до меду. Довгобородий Брагі був богом поетичного мистецтва вікінгів232.
Виникнення любого вікінгам меду поезії було цілком міфічною подією. Коли два роди богів, що воювали між собою, аси і вани, уклали перемир’я, вони змішали слину в ритуальній чаші. З цієї рідини постав Квасір, який був мудрішим за будь-кого з людей. Двоє цвергів[28] убили Квасіра і змішали його кров із медом. Так виник мед натхнення та екстазу одрерір, який мав дивовижну властивість. Кожен, хто випивав цей напій, отримував хист до поезії або віщування. Коли Один та інші боги довідалися про цей таємний напій, вони захотіли його скуштувати.
Один разом із богинею історії Саґою п’є пиво. Пиво і мед спонукали до написання поезії. У піснях Едди описане магічне походження напоїв. Коли воїн Сіґурд просить валькірію Сіґрдріфу навчити його мудрості про світ, та приносить йому пива, «звареного на піснях і примовляннях, заклинаннях і радісних рунах». Вікінг випиває пиво, і йому відкривається багато рунНа жаль, цверги віддали свій запас меду йотунові на ймення Суттунґ, а той богів недолюблював. Один пообіцяв дістати мед для всіх, оскільки поетичне мистецтво опинилося під загрозою. Суттунґ жив у печері разом зі своєю красунею-дочкою Ґуннлед. Один пробрався до печери і зрозумів, що може поладнати з Ґуннлед. Файна дочка йотуна запропонувала Одинові мед за те, щоб той провів із нею три дні і три ночі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв», після закриття браузера.