Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

Сп’янівши, Один утратив будь-яке відчуття часу і потрапив у тенета меду й Ґуннлед. Коли згодом Один прийшов до тями, він вирішив утекти, забравши мед із собою. Суттунґ помітив його і кинувся переслідувати. Він легко його зловив, оскільки з похмілля Один був не в найкращій формі. Під час переслідування частина меду розлилася на землю. Це був зіпсований мед, тому ті, хто його пив, ставали віршомазами, а не справжніми поетами. Одинові все ж вдалося врятувати мед поезії, забравши його з собою додому в Асґард233.

Поет-вікінг хоч би ким був, тільки не м’якотілим. Подейкують, що відомий поет Х століття Еґілл Скаллаґрімссон у битві проти короля Ейріка Кривавої Сокири використав не лише свій меч, а й свій поетичний дар, аби поглумитися над супротивником234. Еґіллом і до сьогодні захоплюються в Ісландії як героєм і любителем пива, і щонайменше одна пивоварня носить його ім’я.

Застільна пісня

Давні греки, випивши вина, ставали дуже охочими до співів. Перед тим як приступити до випивки, вони приносити жертву богам і співали на їхню честь гімни. Випивши трохи вина, греки починали співати політичні й патріотичні пісні. Випивши трохи більше — горлали застільні пісні, і зрештою, геть п’яні заводили пісні про кохання, красу і радість. Усі ці пісні греки називали skolia. Коли наливали напій іншому, виникала гарна нагода затягнути пісню, хоч би й про оголену ніжку файної дівчини, що звабливо визирала з-під каптана.

Традиційно вино і кохання пов’язані між собою. Відомим є вислів Лютера: «Хто не любить жінок, вина і пісень, лишається на все життя дурнем». Шведський поет Карл Мікаель Бельман, що запам’ятався своїми віршами про кохання і вино, писав у автобіографії 1795 року — і, безсумнівно, при цьому пишався собою, — що він досягнув успіху в своїй місії: зробити вакханалії відомими235. Просякнута коханням застільна поезія не була винятково монополією трубадурів.

Архієпископи, як, наприклад, перший архієпископ автономної Фінляндії Якоб Тенгстрем, теж писали на зламі XVIII—XIX століть застільні пісні, присвячені вину і жінкам, і це зовсім не вважали дивним236.

У нових застільних піснях життя постає трагікомічним. Споконвічні теми пісень стосуються питань життя і смерті, уживання їжі, напоїв, плотської насолоди. Ці теми супроводжуються роздумами, як час спливає від молодості до старості, життя пролітає повз, доля невідворотна. Разом із тим застільні пісні дають надію, прославляючи братерство застільників і людства237.

Однією з найважливіших тем застільних пісень є підкреслення спільності. Для стародавніх германців пиятика була способом вияву містичної творчості. Застілля розпочиналися рано і тривали до пізньої ночі. Ефект від сп’яніння підсилювали колективним співом і ритуальними танцями з мечем, читанням поезії й інструментальною музикою. Що довше тривало святкування, то складніше було дотримуватися церемоніального порядку, оскільки учасники починали засинати від сп’яніння. Незважаючи на це, через спів і поезію вдавалося підвести колективний дух і досягти відчуття спокою238.

Часто у своїх віршах і піснях Бельман прославляє сп’яніння. Ілюстрація Пера Гіллестрема до теми. Королівська бібліотека Швеції

Традиція застільної поезії передбачає, що в кожному випадку напій має певні додаткові властивості, які віддзеркалюють життєрадісну атмосферу. До них належить позитивне ставлення до сп’яніння. У скандинавській застільній поезії завжди особ­ливо прославляли божественність вина, аж поки не досягали несвідомого стану сп’яніння. Застільні поезії вказували також на «нечоловічі» звичаї вживання алкоголю. Хтось п’є, як малий хлопчик, не здатний спорожнити свою чарку одночасно з іншими. У Німеччині в ХVІІ столітті студенти мали звичку спорожнювати чарки одну за одною, поки інші підбадьорювали їх піснями. Той, хто вихилив чарку, перевертав її догори дном, і жодна краплина не повинна була більше скотитися сльозою239.

До бойкотування застільних пісень ставилися негативно. Тесля Ерлінґ із Карлскруни зазнав гострого осуду, адже якось п’яним облаяв його величність короля Карла ХІІ. Обвинувачений перервав застільну пісню, що прославляла короля і корону, викрикнувши, що чхати він хотів на короля. Пізніше обвинувачений на своє виправдання заявив, що не пам’ятає нічого про цю подію, оскільки через «хворобу» не тямив, що коїть. Король визнав сп’яніння пом’якшувальною обставиною і засудив Ерлінґа лише до дев’яти покарань шпіцрутенами[29], церковних служб і довічних робіт у замку Марстранд240.

Пов’язані із застільними піснями правила нагадують про соціальні зобов’язання, які накладає вживання алкоголю. Алкоголь не призначений для вживання наодинці. Природа алкоголю соціальна. Він породжує почуття спільності та дружелюбності. Напій, випитий разом під акомпанемент колективного виконання пісень, робить того, хто п’є, членом будь-якої компанії, незалежно від мовних і культурних бар’єрів. Такій ситуації передують чітко визначені правила і ритуали. 

У французькому місті Шиноні установлено пам’ятник Рабле, де чарку піднімають також на честь Пантаґрюеля і Ґарґантюа «Сільське весілля». Картина Пітера Брейґеля Старшого, 1607 р. VІ чарка: Стати членом спільноти

Коли особа стає членом нової спільноти, вона проходить так звані ритуали ініціації. Під час цих ритуалів традиційно вживають чималу кількість алкоголю.

У всіх життєвих ситуаціях ритуали грають важливу роль. Усі ритуали пов’язані зі зміною однієї позиції, групи чи місця на інші241. Зміни обставин, що відбуваються в перехідному стані, чи то під час парубоцької вечірки, чи після отримання докторського ступеня, часто супроводжуються вживанням алкогольних напоїв. А алкоголь ефективний засіб здійснення переходу, оскільки припечатує нового члена до нової соціальної позиції й укріплює його зв’язок з іншими членами спільноти.

Поширене у Фінляндії в ХVІІ столітті вживання «паленого» алкоголю призвело до того, що чарки почали піднімати за будь-яких знакових нагод, більшість з яких була цілком беззмістовною. Крім пиятики під час весіль, похоронів, убивства ведмедя і толоки, чарку піднімали за нанесення удару, забивання клину, стернування, обрубування дерева[30], шмагання різками, відкриття рота, церкви, приїзду чи від’їзду242. У наш час гравець у гольф може підняти