Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Начальник охорони дивився на мене жалісливо, як людина, що стоїть біля ліжка ідіота, який марить про політ до зірок, а я програвав гроші. Сотню за сотнею, розбиваючи кожну з них на двадцять ставок.
— Усе? — запитав мене начальник охорони, коли круп’є забрав у мене останню фішку.
— А можна ще? — запитав я.
— Звичайно.
Він сам покликав офіціанта, той поміняв для мене гроші і приніс Мишкові пива.
— Грай.
— «Двадцять шість», «чорне».
— Виграло «п’ять», «червоне».
Я програв.
2Круп’є грали виключно проти нас. Адже з усіх, хто зібрався в залі, саме ми становили найбільшу небезпеку для казино. Тому воно робило все для того, щоб жодна з наших ставок не виграла. І розпорядникам гри це вдавалося.
Але треба віддати належне «Колесу Фортуни» у лояльності стосовно таких, як ми. Адже ще під час «контролю облич», або як його називають самі охоронці «фейс-контролю», працівники могли сказати, що ми є небажаними клієнтами, і просто не підпустити нас до столу.
Що ж до фахівців «фейс-контролю», то потрібно відзначити, що професіоналів серед них набагато менше, ніж серед круп’є, і не кожне казино може найняти до себе на роботу таку людину. У чому полягає її робота? На перший погляд видається, що нічим особливим вона не займається — стоїть неподалік від швейцара або сидить за монітором спрямованої на тих, хто входить у казино, камери, розглядає їхні обличчя і визначає небезпечних для казино осіб.
А «небажаних» клієнтів може бути дуже і дуже багато. Це і грабіжники, і шахраї, і повії, які влаштовують прилюдні скандали з клієнтами, і кишенькові злодії, і такі, як я з Мишком, гравці, а також шулери, п’яниці і дебошири. Якщо знати, що фахівець із фейс-контролю пам’ятає не тільки обличчя усіх, хто хоч раз створював проблеми для казино, але і майже усіх, хто зображений на фотографіях з міліцейських архівів, до яких за дуже великі гроші його пускають раз у два-три місяці, то неважко підрахувати, що він має пам’ятати, як мінімум, п’ятдесят тисяч облич. І не тільки пам’ятати, але і знати, чим небезпечний для казино власник кожного з них.
ЗМи становили загрозу для казино, а тому воно робило все, щоб ми не виграли. Через те всім іншим гравцям за нашим столом того вечора щастило.
Не проходило кону, щоб хто-небудь із них не вигравав. Граючи проти нас, казино змушене було піти на це. Але такі витрати були виправдані, бо всі разом гравці не виграли і ста тисяч, натомість якби вони дозволили грати нормально нам, ми забрали б у них значно більшу суму.
Щастило подружній парі, що пила розведений колою коньяк. Фортунило дрібному бізнесменові, який після кожного виграшу телефонував комусь і кричав:
— Я знову виграв!
Везло копійчаному гравцеві-професіоналу, який уважав межею своїх мріянь виграш п’ятдесяти євро за вечір.
Усміхалася доля й двом явно звиклим до роботи з автоматами «Калашникова» молодикам.
І молоденькій дівчині, яка підійшла до столу вже після початку гри. Причому їй щастило набагато більше, ніж іншим, і зі ста двадцяти тисяч, програних до дванадцятої години ночі за нашим столом, саме вона забрала Найбільшу частку.
До того ж, грала вона виключно на «червоне-чорне», але, навіть не зважаючи на це, гора фішок перед нею постійно росла.
Мені подобалося спостерігати за нею, тим більше, що і дівчина постійно поглядала на мене. І кожен такий погляд дарував їй виграш.
Чому? Тому що я стискав лівого кулака, робив ставку — вона вигравала на «червоному». Круп’є грав останні кілька годин тільки проти мене, і я легко міг передбачити його поведінку, тому досить мені було стиснути в кулак пальці правої руки, як дівчина вигравала на «чорному».
І тут не було нічого дивного. Адже це була наша маленька проституточка.
Вона вигравала, а я усміхався, і в міру того, як у неї збільшувалася кількість фішок, мій настрій дедалі кращав.
4Раптом дівчина завмерла. Я простежив за її поглядом і побачив примружене око начальника охорони «Колеса Фортуни», який дивився на неї.
От ми і пограли.
Він усе зрозумів. Він збагнув, навіщо ми прийшли сюди, зметикував, як легко ми обдурили його, і що всю гору фішок, що лежить перед дівчиною, яку він вважав випадковою відвідувачкою, ми заберемо з собою.
— Час іти, — сказав я настільки голосно, що дівчина почула мене.
Дочекавшись, коли вона збере фішки в сумочку і вийде з залу, ми пішли слідом за нею. Але на першому поверсі ми розділилися — вона пішла забирати гроші, а ми — в машину.
Коли ж проституточка вийшла з казино, я зрозумів, що грошей їй не дали.
Зрозумів це і Мишко, запитавши в неї крізь незачинені дверцята:
— Не дали?
— Ні, — вона була така перелякана, що зупинилася, не дійшовши до машини.
Мишко відчинив задні дверцята, сказав дівчині:
— Сідай, — і відразу ж забувши про неї, запитав мене: — Що робитимемо?
— Як що? Там усі наші гроші.
Ми віддали їй усе, що в нас було, тож тепер не мали нічого.
— Доведеться повернутися, — сказав Мишко.
— Еге ж, — мовив я.
Він нахилився і витяг з-під сидіння два пістолети. Я дістав з бардачка свого. Знявши їх із запобіжників і клацнувши затворами, ми вийшли з машини і рушили до скляних дверей казино.
Колесо на фасаді зупинилося, і стрілка захиталася біля
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.