Читати книгу - "Крамниця щастя"

class="book">— Чого мовчиш? — відірвала Марину від роздумів начальниця. — Поясни, що трапилося.

Марина мовчала. Згадалося щасливе обличчя Оленки. Вона чи не єдина, хто по-справжньому повірив у диво.

— Ти не маєш совісті, — продовжувала начальниця. — Тато дитині пообіцяв диво, героя з казки. Дитина вивчила вірш, готувалася, а дива не було.

— А ви впевнені, що для дитини це було б дивом? — раптом різко промовила Марина, піднявши голову.

— Що???

— Ви впевнені, що для цієї дитини клоунеса або фея в недорогому костюмі була би дивом?

— Що ти таке говориш?

— Знаєте, у тих дітей навіть пташине молоко є. То що їм до клоунес?

— А тобі яка різниця?! Тобі платять гроші не за роздуми й рефлексії, а за роботу. За вчасно виконану роботу! Де ти була?

— Я забула про це замовлення, вибачте, — ледь чутно промовила Марина, знову опустивши очі.

— Забула? Оце така причина? Дитина, мабуть, цілий вечір плакала, а ти просто забула? Ти совість маєш?

— Не думаю, що та дитина плакала через те, що я не прийшла і не привітала її, — зіронізувала Марина. — У неї вдома багато клоунів, які готові розважати її. Одним клоуном менше, одним більше...

— Що ти маєш на увазі?

— Те, що сказала. Ці діти ще не встигли подумати, що вони хочуть, а вже мають це. То що їм до див, які ми пробуємо їм створити?!

— Звідки ти знаєш? Це звичайні діти, такі, як і інші. Зрештою, не тобі вирішувати, до кого приходити, а до кого — ні. Ти отримала замовлення, отож маєш його виконати, а якщо щось не вдається або не хочеш, то можеш звільнятися. Ніхто тебе тримати тут не буде.

— От і чудово! Знаєте, мені набридло це куповане щастя. Дорослі купують дива дітям, а вони їм не потрібні. Їм потрібне звичайне тепле спілкування, яке не купиш ні за які гроші. Ви знаєте, скільки дітей плакало, коли я приходила, лише тому, що вони чекали на татка, а не на фею? Тато обіцяє дитині диво, і дитина думає, що дивом буде спільне святкування дня народження, прогулянка в парку або похід у ліс, а не клоун чи фея. Люди втомилися від цих купованих штучних див! Невже ви не розумієте?

— Це ти чогось не розумієш, дівчинко! У нас безліч клієнтів, і всі задоволені.

— Вони не клієнти! Вони — живі люди, які не розуміють, що за гроші неможливо купити усмішку!

— Та що ти в цьому тямиш!

— Можливо, я нічого не тямлю в бізнесі, але за кілька місяців я стільки надивилася, а особливо дитячих сліз. Знаєте, іду, думаю про те, як побачу щасливе дитяче личко, а натомість практично завжди бачу лише розчарування...

Раптом Марина знову згадала Оленку і як сяяло її личко. Для цієї дитини то було справжнє диво. Але вона нічого не розповість про Оленку й про те, як вони розмовляли про казковий ліс.

— Знаєте, хто би справді вірив у дива?

— Хто?

— Дітлахи в дитбудинках. Але ж у нас крамниця щастя! А в тих дітей немає грошей, аби придбати в нашій крамниці хоча б краплину його. Я, мабуть, не годжуся для цієї роботи.

Несподівано відчинилися двері.

— Мамо! Мені сказали, що ти тут!

На порозі стояв Олексій.

— Марино?

— Олексій?

— Ви знайомі? — здивувалася начальниця.

— Це твоя мама, і ти нічого мені не сказав? Ти все знав. Ти... ти... ти... дурив мене, — Марина відчула, що зараз зомліє.

— Я тобі все поясню.

— Не треба! Я і так все розумію й бачу.

— Що ти бачиш? Що ти розумієш? Яка різниця, де працює моя мати? Це хіба щось міняє?

— Нічого, — голос Марини тремтів (вона відчувала, що ще хвилинка — і сльози зрадливо котитимуться попри її бажання).

— До чого тут мама?

— Молоді люди, хтось мені пояснить, що тут відбувається?

— Нічого не відбувається, — схлипнула Марина й вибігла геть. По дорозі налетіла на Миколу.

— Що трапилося? — він міцно схопив дівчину.

— Забери мене звідси, — розридалася Марина.

Ніжно обійнявши дівчину, Микола вивів її з офісу.

Олексій, який вибіг слідом за Мариною, побачив це й розгублено зупинився.

Заболіло. Навіть дуже. Зрештою, що він хотів? На що сподівався? Він сам її постійно відштовхував. То чого ж дивуватися? Так, мабуть, краще, простіше.

— Сину, поясни мені нарешті, що тут трапилося.

— Та нічого. Я знаю цю дівчину. Але не сказав їй, що власниця «Крамниці щастя» — моя мама.