Читати книгу - "Міст на річці Куай"

там табір військовополонених. Чому не на протилежному боці під горою, порослою непролазними хащами, як ви самі розказували? Це природна дорога для відступу.

— Ваша правда, сер. Але погляньте ще раз на цей шкіц. Залізнична колія після мосту широкою дугою огинає гору й тягнеться вподовж річки за течією. Дерева й кущі між водою і рейками вирубано. Удень там сховатися ніхто не зможе. Довелося б ховатися набагато далі, аж за насипом, на зарослому підгір’ї… А замаскувати такий довгий електричний дріт, який ще треба й протягувати через колію, це дуже велика морока.

— Чогось мені все воно не дуже до вподоби, — заявив Шірс. — А чом не зробити цього на лівому боці, вище проти течії?

— У цьому місці берег з води неприступний, сер, там прямовисний скелястий стрімчак. А трохи віддалік — тубільний хутір. Я був і там. Переплив назад річку і перетнув колію. Щоб не виходити на відкритий простір, довелося зробити гак. Потім знову вернувся вище від мосту. Там неможливо, сер. Єдине зручне місце — на правому березі.

— То, виходить, ви цілу ніч крутились навколо того мосту? — вигукнув Варден.

— Саме так. Але ще вдосвіта знов був у хащах. А вранці — на нашому спостережному пункті.

— А як, згідно вашого плану, дістанеться безпечного місця той, хто буде на правому березі? — запитав Шірс.

— Добрий плавець перепливе річку за три хвилини, принаймні сам я витратив стільки. Вибух відверне увагу японців. Я гадаю, що група підтримки, розміщена біля підгір’я, зможе прикрити відхід. Залишається проскочити цей відкритий простір і залізницю. Якщо йому це вдасться, він урятований. У джунглях переслідувати важко. Запевняю вас, сер, це — найкращий варіант.

Шірс схилився над Джойсовими малюнками й поринув у важку задуму.

— Цей план варто розглянути, — нарешті промовив він. — Безумовно, ви там були, і тому маєте цілковите право висловити свою думку. Та й сам результат вартий ризику. А що іще ви побачили з того свого гнізда на скелі?..

3

Сонце підбилось уже високо, коли він, нарешті, добувся до верхів’я гори. Обидва провідники, що повернулися ще вночі, очікували на нього з нетерпінням. Джойс ледве тримався на ногах. І коли ліг, щоб спочити якусь часинку, то прокинувся лише ввечері. Він щиро зізнався в цьому і перепросив.

— Гаразд… Я сподіваюсь, ви спали й уночі? Це найліпше, що ви могли зробити. А наступного дня продовжували розвідку?

— Авжеж, сер. Я залишився там ще на один день. Треба було дещо розвідати.

Обстеживши спочатку нерухомі об’єкти, Джойс вирішив узятися далі до живих істот. Досі він був поглинутий лише мостом та навколишньою місцевістю, з якими була безпосередньо пов’язана майбутня операція. А тепер його болісно вразив вигляд нещасних земляків, приречених на принизливе рабство. Джойс бачив їх за роботою, спостерігаючи в бінокль, і добре знав усі ті методи, до яких японці вдавались у таборах. Численні таємні донесення докладно описували звірства, що їх чинили переможці.

— Ви були свідком якихось прикрих сцен? — запитав Шірс.

— Ні, сер, того дня їх, мабуть, не трапилось. Але здригався на саму думку, що отак вони працюють уже цілі місяці, в цьому кліматі, на злиденному раціоні, в жахливих житлових умовах, позбавлені медичної допомоги й до того ж під постійною загрозою страшних покарань.

Він розглядав усі бригади одну по одній, скеровував свій бінокль на кожного полоненого й жахався з їхнього вигляду.

«Номер перший» — наморщив лоба.

— У нас, Джойсе, така робота, що розчулюватися не можна.

— Знаю, сер, але вони справді сама шкіра та кістки! В багатьох руки й ноги вкриті ранами та виразками. Деякі ледве плентають. У нашому світі нікому не спало б на думку вимагати тяжкої праці від людей, які фізично так виснажені. Ви б тільки глянули на них, сер! Я мало не заплакав. Хоча б на тих, що тягли линву, забиваючи останні палі. Справжні кістяки, сер. Зроду не бачив такого жахіття. Все воно, скажу я вам, наймерзенніше лиходійство.

— Не переймайтеся так, — похмуро кинув Шірс. — Ворог за все заплатить.

— Та все ж, сер, мушу вам признатись, їхня поведінка здивувала мене. Незважаючи на такий фізичний занепад, жоден з них не виглядав зламаним. Я стежив за ними дуже пильно. В мене склалося досить певне враження, що вони вважають за справу честі ігнорувати присутність своїх конвоїрів. Вони поводилися так, ніби ніяких японців не було. Ці люди тяжко гарують від світання до смерку, і це триває, певне, вже багато місяців, без єдиного дня перепочинку. А проте вони не справляють враження зневірених. Хоч зодягнуті вони в дрантя й дуже виснажені, рабами вони не здаються. Я бачив їхні очі.

Усі троє довгий час мовчали, кожен заглибившись у свої думки.

— Моральна сила англійського вояка в лиху годину невичерпна, — сказав нарешті Варден.

— У вас є ще якісь дані? — запитав Шірс.

— Атож. Офіцери… цебто англійські офіцери, не працюють, сер. Вони командують своїми солдатами, які слухаються їх куди більше, ніж конвоїрів… і носять мундири.

— Мундири?

— Ще й з усіма військовими відзнаками. Я розгледів усі звання.

— Сто чортів! — вилаявся Шірс. — Сіамці вже казали мені про це, а я не вірив. У інших таборах примушують працювати всіх полонених без винятку… А скажіть, поміж них були й вищі чини?

— Один полковник, сер. Певно, то полковник Ніколсон, про якого ми знаємо, що він там, і якого японці жорстоко катували. Він цілий день не полишав будови. Як видно, хоче