Читати книгу - "Кривавими слідами"

зустрів цю жінку… Слідчий вірив у волю випадку. Зустрілися вони не просто так.

– Усю ніч, – підтвердила Руслана.

Плечі Єгора зсунулися. Виходить, даремно в нього спалахнула надія. Він уважно роздивився жінку. Висока, красива (щоправда, на фото у вайбері вона сподобалася йому значно більше; певно, тому, що там мала макіяж, зараз же підфарбованими виявилися тільки очі). Також він помітив, що зуби в неї нерівні й мають щербинку. А що найбільше псувало її вроду, то це невисокий інтелект. Він нутром відчував людей із низьким показником IQ. Для нього це істотно применшувало красу в жінці. Терпіти не міг тупих людей. Він навіть не сумнівався, що головним у житті цієї людини є попліткувати і десь позависати. Як тільки Ілона Вітторіно могла приятелювати з нею? Відтак зробив висновок, що Віталіна таки красивіша за подругу. Узагалі найкрасивіша з усіх цих трьох жінок. Більш доглянута і, на жаль, найбільш холоднокровна і прагматична.

– А цю людину ви знаєте? – простягнув фото підозрюваного.

Руслана підійшла ближче і глянула на світлину.

– Ні, ніколи не бачила, – швидко відповіла.

– Точно? Подивіться дуже уважно, – попрохав Єгор.

Крістіна теж підійшла ближче, стала впритул до Руслани, спостерігаючи за дорослими знизу вверх. Вона хоч і була дитиною, проте відчувала, що цей чоловік хоче допомогти і ставить свої запитання не просто так.

– Справді не знаю його, – знову дала заперечну відповідь дизайнерка. – Чого ви так витріщилися на мене? – обурилася дівчина, помітивши скануючий погляд слідчого. – Думаєте, я брешу?

– Перепрошую, така вже в мене звичка – витріщатися, – холодно відказав Скляр.

– Я теж хочу подивитися, – Крістіна потягла Руслану за руку, привертаючи до себе увагу. Сама того не розуміючи, дівчинка розрядила обстановку.

Слідак мовчки, хоч і все ще роздратований реакцією Руслани, опустив фото нижче, аби Крістіні було зручніше дивитися.

– Я його бачила, – промовила дівчинка.

– Ти його бачила? – не повірив власним вухам слідчий. – Де?

– У «Копійці». Це магазин біля нашого будинку, – пояснила спокійно дівчинка.

– Ти впевнена, що це саме він? – уточнив дядько з поліції.

– Упевнена, я бачила його там. Він купував солодку жуйку. Я потім у тата попросила купити таку саму, бо мені теж захотілося спробувати.

Темні карі очі відкрито дивилися на копа. «Ось хто нічого не приховує. І завжди чесний», – усвідомив він.

Тим часом Крістіна теж роздивлялася всіх присутніх. З огляду на те, як зрадів дядько з поліції, вона зрозуміла, що розповіла щось важливе. Якби ж то її відразу про це запитали. Ще в той день, коли все для неї змінилося. Або ж навіть раніше. Може, нічого б цього не сталося. І вони б із батьком та Балу досі були разом.

Раптом вона згадала, що забула Балу в Руслани. Захвилювавшись, спробувала привернути увагу дорослих, та вони зосереджено продовжували обговорювати її батька. Тато казав їй, що її ведмедик «уміє говорити». Та коли можна про це розповісти?

– То хто це? – тим часом укотре поставила своє запитання Ілона Вітторіно. – Ви підозрюєте цю людину?

– Ми зараз установлюємо особу. Сподіваюся, пізніше зможу надати вам усю необхідну інформацію, – викрутився слідчий. Йому, принаймні поки що, не хотілося розповідати все, що стало відомо в ході розслідування.

Жінки перезирнулися. Звісно, відповідь їх не влаштовувала, але що вони можуть удіяти? Ілона Вітторіно примусила себе втихомирити роздратування, однак не втрималася від прохання:

– Мені, нам, – уточнила вона, пригорнувши до себе Крістіну, – дуже важливо, щоб убивцю знайшли. Дайте, будь ласка, знати, коли матимете щось важливе.

Слідчий пообіцяв. Звісно, він збрехав. Бо вони отримуватимуть лише ту інформацію, яку буде зручно надати йому, а не ту, яку вони собі захочуть.

– Більше ти його не бачила? – звернувся до Крістіни. – Точно? – вирішив про всяк випадок уточнити, коли дівчинка заперечно похитала головою. – Якщо раптом згадаєш, розкажеш мені? Гаразд?

Крістіна мовчки погодилася.

Скляр замислився. Якщо цей чоловік вештався в районі проживання Вітторіно, то версія про найнятого вбивцю знову підтверджується. Ну або ж про те, що вбивця хтось незнайомий для близького оточення жертви. «Необхідно знову допитати сусідів Вітторіно. Можливо, хтось бачив цього чоловіка. Адже те, що він там бував, уже підтвердила Крістіна».

– А ваша подруга, Віталіна Волошко, нікуди не виходила, нікому не дзвонила? – перевів розмову на інше, помітивши, що Руслана знову щось збирається запитати.

– Нікуди не виходила, але дзвонила, – дизайнерка видалася йому збитою з пантелику. Очевидно, через те, що тема різко змінилася.

– Кому?

– Точно знаю, що дзвонила Мáрко, – жінка запнулася, глянувши на Крістіну.

Дівчинка стояла і мовчки дивилася на дизайнерку знизу вгору. Скляр уже давно помітив, що ця дитина доволі мовчазна. Темне волосся вибилося з хвостика. Він тільки щойно помітив, що ведмедика вона із собою назад не принесла. Також зауважив, як напружилася, слухаючи, Ілона.

– Проте він не відповів на дзвінок, – тим часом продовжила Руслана.

Скляр теж слухав, аналізуючи кожне слово. Так, усе збігається з тим, що йому переповідав колега: Волошко має алібі.

– Кому ще вона телефонувала? – нове запитання від Єгора.

Руслана стенула плечима:

– Більше нікому.

– Переписувалася з кимось? – спало на думку Єгорові.

– Ні, точно ні. Ми весь час разом були. Піввечора дивилися різні відео в неї на телефоні.

Ілона не відводила зацікавленого погляду від слідчого. «Отже, він її підозрює», – резюмувала.

– Там було відео, як вона випускає кільця диму, курячи кальян. Дуже круто в неї виходило, – усміхнулася, згадуючи. – Я навіть собі зберегла. Показати?

Скляр хотів відмовитися, та Руслана вже діставала з кишені смартфон.

– Погляньте, – дала телефон Скляру. Крістіна теж зацікавлено витягнула голову, та про малу несподівано в цій ситуації взагалі забули.

Єгор знехотя втупився в екран. Краєм ока помітив, що й Ілона не вельми хотіла дивитися і погодилася лиш із ввічливості. «Цілком можливо, вона спілкується з Русланою тільки тому, що жінки працюють поряд. Або ж тому, що Крістіна любить дизайнерку. Такі люди, як Ілона Вітторіно, уміють співіснувати з різними типами людей», – спало на думку Скляру.

Із запису залунала музика, і він знехотя зосередився. Шестеро людей веселилося, курячи кальян. Усі вони знаходилися в когось удома. Запис був доволі темним. Очевидно, через погано освітлене приміщення. Якби не знав, що фокуси з кальяном показує саме Волошко, навіть спершу не впізнав би її. Зовсім скоро відео стало якісніше: той, хто знімав, покращив чіткість.

– А це хто? – несподівано поцікавився слідак, указуючи на одного з гостей. Хоч коп і без них уже знав відповідь.

Обидві жінки уважно придивилися.

– Сергій Ковальчук, – байдуже відповіла Ілона Вітторіно.

– Вони з Волошко та Мáрко приятелюють? – поставив нове запитання. Жодна з жінок не звернула уваги, що цей