Читати книгу - "Гумор та сатира"

«Чому? Чому так слабо любиш опозицію?! Чого тобі ще треба, ідіоте? Там три вожді, всі ніби патріоти — Боксер, уролог, бувший спікер — Люби! Люби!». І знов собі у пику Я пхав потрійний їх портрет. «Ти що, падлюко, не віриш в інтернет? Тоді каналу 5-го послухай, Це люди спільної мети, одного духу! І в дусі тому злились-переплелись Спортивний запах роздягальні І аромат медичної приймальні, І від парфуму модного амбре». Та в серці хтось мені шепоче: «Ой, не бре! Мене ця пропаганда не бере, Не можу вже нікого цілувати, А навіть навпаки, Хоч бий мене, хоч вбий, Але розклад такий: Пусти! Пусти скоріше поблювати!»

Однажды поддавшись искушению, Cтепан Галь уже готов едко иронизировать и по поводу новых слов и выражений современного украинского языка.

НАПИС У СЛОВНИКУ Якщо платитимуть готівкою, Я рідну маму зватиму «автівкою»…

После такого уже кажется вполне закономерной попытка посягнуть на сокровенное. И даже сакральное.

ВИПАДОК У МУЗЕЇ В недільний день мені везе, І, мабуть, не дарма. «Я поведу тебе в музей», — Сказала раз кума. Вдягнувся гарно, не як чмо, І ось через Майдан До Мавзолею ідемо, Де вождь лежить СТЕПАН. А люди там такі, як я, Ідуть тихенько в ряд, І все життя того вождя Неначе експонат. Ось дім, де змалечку гасав, А от вітальний лист, Що він до Гітлера писав Від українських міст. Там схрон і «шмайсер», з газом піч І зашморг ворогам, І кожна пляма, кожна річ Свята і дорога. Народ пишається, дивлюсь, Пишається кума, А в мене гордості чомусь Нема! Нема! Нема! На серці холод наче вмер, І десь співає хор: «Це кровосос і людожер, Потвора із потвор!». Злякався я таких думок — Чи ж я не патріот? І раптом лікар: «Хай, дружок, Не бійсь, ти не урод. Не зрадник, ноу! Вір братам (А поруч десять пик) У тебе, дарлінг, збій програм». І дивний лікар зник. А двадцять рук мене ведуть Униз кудись в підвал, А там стоїть смердюча муть, Багно чи сон-трава, У чорнім чані. І мені У мозок і до вух Оте вливають, щоб в багні Зростав, міцнів мій дух. І він міцніє і зроста (Хоч запах й досі є) Картина світу знов проста, Бринить життя моє! Я знов іду мов на парад З кумою залюбки, І кожний кат, і кожний гад Мені такий близький! І кров — не кров, І смерть — не смерть, Шакали знов святі… Земляк! Як розум — шкереберть, Думки пішли не ті, То збій програм, сам не лікуй, В Європі є «специ». Виймають душу будь-яку Духовнії отці, Свідомість та моральний стан — Все виправлять, як слід. З музею, де лежав СТЕПАН, Я повертавсь у світ. І вже не мучила журба, Але на дні душі, Хоч хор співав: «Ганьба! Ганьба!», А холод залишивсь. Смертельний холод обіймав, І з тої сон-трави Як мертві йшли брати, кума, Та й сам я… труп живий.

Похоже, поэт иногда теряется и даже пугается от написанного им. А иначе, как объяснить подобное размышление?

ЗАГАДКА Родився я в Галичині. Вгадай, розумний я чи ні?

И долгожданное вступление в ЕС опять ставится под сомнение. Причём опять с употреблением ненормативной лексики, за которую я вынужден просить прощения у читателя.

ЖАХ І СТРАХ № 2 Я бачив сон, що від Карпат і до