Читати книгу - "Хранитель забутих речей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Моя люба Лоро!
Глибокий і м’який голос Ентоні зазвучав у вухах, і написане чорною авторучкою послання зникло в тумані сліз, які навернулися їй на очі. Жінка голосно схлипнула і змахнула сльози рукавом.
«Заради Бога, Лоро!» — заспокоїла вона сама себе і здивувалась усмішці, що раптом з’явилася на її вустах.
Моя люба Лоро,
Ви вже знаєте, що Падуя і все інше Ваше. Сподіваюся, що Ви житимете тут щасливо і подаруєте мені моє сентиментальне побажання щодо трояндового саду. Просто я посадив його для Терези, а її назвали на честь Святої Терези з Трояндами. Коли моя наречена померла, я розвіяв її попіл над трояндами — так ми завжди залишалися поряд. Якщо Вас не обтяжить, я прошу розвіяти й мій попіл у тому самому місці. Коли для Вас це надто огидно, попросіть Фредді. Думаю, цей хлопчина радо Вам допоможе.
А зараз я маю розповісти про речі в кабінеті. Ця історія розпочалася дуже давно у тому ж таки трояндовому саду. Коли я посадив його, Тереза дещо мені подарувала. Медальйон з її першого Святого Причастя. Моя наречена сказала, що це було на знак її вдячності за сад із трояндами і щоб я пам’ятав, що вона завжди любитиме мене, хоч би що сталося. Вона змусила мене пообіцяти їй завжди носити його при собі. Той медальйон — найцінніша річ, яку я мав у своєму житті. І я його загубив. Того дня, коли померла Тереза. Медальйон лежав у мене в кишені, коли я вранці виходив з Падуї, а коли повернувся ввечері, він зник. Я почувався так, неначе втратив останню нитку, що ще з’єднувала мене з коханою. Я зупинився, немов годинник, який забули завести, перестав жити і почав існувати. Я дихав, їв, пив і спав. Але лише настільки, наскільки це було треба, щоб продовжити своє фізичне буття, не більше.
Роберт зрештою повернув мене до тями. «Що б подумала Тереза?» — запитав він мене. І мав рацію. Терезу переповнювало життя, але в неї забрали цей дар. Я залишився живий, але волів ховати себе живцем. Вона б розлютилася. «Ти розбив би їй серце», — сказав Роберт. Я почав виходити, знову повернувся у світ. Одного дня я знайшов рукавичку — жіночу, з темно-синьої шкіри, на правицю. Я приніс її додому і підписав. Звичайні дані — що це таке, коли й де цю річ знайдено. Так я почав збирати загублені речі. Можливо, думалось мені, якщо я підбиратиму кожну загублену річ, яку знайду, хтось урятує одну-єдину річ на світі, яка справді мені дорога, і одного дня мені повернуть її, допоможуть додержати обіцянку. Цього так і не сталося, але я не припиняв сподіватися, не припиняв збирати речі, які загубили інші люди. І ті крихітні шматочки життя інших людей дали мені натхнення для моїх історій і допомогли знову писати.
Я розумію, здається, що більшість із цих речей просто сміття і ніхто не захоче віднайти їх знову. Та якщо вдасться зробити щасливою хоч одну людину, зцілити бодай одне розбите серце, це зробить усі мої речі безцінними. Вам може здатися незрозумілим, чому я тримав усе це в таємниці; зачиняв двері кабінету всі ці роки. Я і сам не можу цього пояснити, хіба що я боявся здатися дурним чи навіть трохи божевільним. Отож це завдання я залишаю Вам, Лоро. Усе, що я прошу, це спробувати.
Я сподіваюся, що нове життя принесе Вам усе, чого Ви чекаєте, і Ви знайдете, із ким його прожити. Пам’ятайте, Лоро, за стінами Падуї — цілий світ, і він вартий того, щоб повсякчас виходити в нього.
Й останнє, є дівчина, яка часто сидить на лавці навпроти нашого саду. Загублена душа, здається. Я часто шкодував про те, що не можу нічого зробити для неї, окрім як сказати кілька привітних слів. Але, на жаль, нині старому чоловікові складно водити знайомство з молодою дівчиною без того, щоб його не почали в чомусь підозрювати. Можливо, Ви зможете «підібрати її» і запропонувати дружбу? Чиніть так, як вважаєте за потрібне.
Із найщирішою любов’ю і вдячністю,
Благослови Вас Господь,
ЕнтоніДо того часу як Лора встала з свого крісла в кабінеті, її руки й ноги задубіли від холоду. Надворі у чорному небі світив прекрасний перламутровий місяць. Лора вирішила погрітися на кухні й, обмірковуючи прохання Ентоні, поставила чайник. Звісно, вона розвіє його прах. Повернути загублені речі буде не так просто. Знову Лора відчула той камінь на шиї, який нагадував їй, хто вона є насправді. Батьки Лори померли кілька років тому, але вона ніколи не могла позбутися відчуття, що розчарувала їх. Батьки ніколи такого не казали, але, якщо чесно, що вона зробила, щоб відплатити за їхню любов і терпіння, чи могли вони пишатися нею? Ухилилася від вступу в університет, шлюб виявився катастрофою, навіть не змогла подарувати їм хоч єдиного онука. Ще вона наминала рибу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранитель забутих речей», після закриття браузера.