Читати книгу - "Фарисеї, або Неоголошена війна Україні"

дешевий газ. Віддати все не наважився навіть «бацька», бо він добре розуміє, що труба віддається раз і назавжди, а дешевий газ може стати дорогим у будь-який момент.

В Україні власну газотранспортну систему здавали і Л.Кучма, і В.Янукович, і М.Азаров. До речі, колишній виконуючий обов’язки Прем’єр-міністра України Микола Янович Азаров, виступаючи 30 грудня 2005 року у прямому ефірі телеканалу «ІСТV», прямо заявив, що Україна має передати Росії свою газотранспортну систему в рамках підписаного з Росією і Німеччиною договору про створення міжнародного консорціуму [49]. Цілком зрозуміло, що саме такої ж думки дотримується і партнер М.Азарова по списку Партії регіонів В.Янукович.

Дуже показово, що категорично проти передачі Росії української газотранспортної системи висловились 81 % слухачів російськомовної програми ICTV 30 грудня 2005 року і лише 19 % підтримали позицію, озвучену М.Азаровим!

Подібним чином діяв і український прем’єр Юрій Єхануров. Він відразу ж відхилив російські домагання щодо передачі їй української газотранспортної системи і заявив: «Про це не може бути й мови — таке заборонено законом». Ці слова облетіли всі ЗМІ, у них було відзеркалено державну мудрість і український патріотизм цього урядовця.

Своєї кульмінації газова війна досягнула напередодні Нового 2006 року. 28 грудня в Москву прибула українська делегація, очолювана міністром палива та енергетики Іваном Плачковим і керівником «Нафтогазу України» Олексієм Івченком, які вели переговори із російським міністром промисловості та енергетики Віктором Христенком та заступником голови правління ВАТ «Газпром» Олександром Рязановим. Наступного дня у переговорний процес вступив сам Президент Російської Федерації Володимир Путін. Переговори за його участю проходили в урядовій резиденції Ново-Огарьово і транслювалися російськими телеканалами. Виступ В.Путіна неодноразово демонстрували і українські телеканали. У виступі було два ключових моменти.

Перший — перехід на ринкову ціну поставок в Україну газу з 1 січня 2006 року.

Другий — надання Росією Україні кредиту на закупівлю газу по нових цінах на суму 3,5 млрд. доларів США під гарантії першокласного європейського чи американського банку.

Пояснюючи твердість своїх вимог, В.Путін сказав: «Одна справа — дотувати наших сусідів і друзів, які виходять, так як і ми, із достатньо непростої ситуації попередніх десятиліть планового господарства і планової економіки, а інша справа — дотувати, скажем, індійський бізнес в Україні. Це зовсім різні речі». Далі Президент Росії наголосив, що перехід на ринкові умови неминучий і Росія на них переходить не лише з Україною, а й «із державами в Закавказзі та в інших частинах Європейської частини колишнього Радянського Союзу».

Той факт, що виступ В.Путіна неодноразово транслювався телеканалами Росії та України, привернув до нього увагу всіх. Газова проблема стала основною напередодні Новорічних свят.

Оскільки переговори в Ново-Огарьово не завершились підписанням угоди, то російська сторона увечері 29 грудня 2005 року оголосила про припинення з 1 січня 2006 року поставки газу в Україну.

Спроба Президента України умовити російську сторону відтермінувати прийняття рішення хоча б до 10 січня 2006 року була категорично відхилена. Голова правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер 30 січня 2005 року зробив публічну заяву, яка теж транслювалася телебаченням і друкувалася у пресі: «У випадку, якщо в години, що залишились до початку Нового року, Україна не підпише контракт на закупівлю газу, то першого січня в десять годин ранку за московським часом будуть повністю припинені поставки газу споживачам України з території Російської Федерації. Дії будуть чіткими і рішучими».

Безумовно, такі зухвалі та явно недружні дії свідчили не лише про шантаж, а про початок газової війни проти України; зброєю у досягненні цілей виступав природний газ. Реалізація планів Росії напередодні наступу сильного похолодання загрожували непередбачуваними наслідками для економіки України та її населення.

З метою посилення тиску на Україну Росія вдалася до небачених досі способів. З 10 години ранку 1 січня було зменшено тиск у газопроводі, що веде в Україну. Фактично Росія використала газ як зброю. Над Україною нависла серйозна загроза, особливо з огляду на очікувані сильні морози.

Газовий шантаж Росії дивним чином співпав із початком виборчої кампанії в Україні. Тому у ЗМІ стали циркулювати підозри, що Москва намагається спровокувати в Україні соціально-економічну кризу, викликати незадоволення новою владою і підіграти явно проросійським силам, які відверто заявляли про необхідність передачі Росії української газотранспортної системи.

З цього приводу наведу опубліковані слова директора Інституту політичних досліджень Росії Сергія Маркова: «Нам нужно от Украины не столько миллиарды долларов за газ, сколько союзническое правительство в Украине… Россия должна помочь своим союзникам прийти к власти. Выгода для России от этого будет огромная». [50]

Російський газовий шантаж України обурив не лише українців — він схвилював увесь світ.

3. Угода з Росією

4 січня 2006 року «Нафтогаз України та «Газпром» Росії підписали угоду про врегулювання відносин у газовій афері.

Драматичні переговори з Росією завершилися в цілому для України успішно — на 5 років вона отримала стабільну ціну на газ у розмірі 95 доларів за 1 тисячу кубометрів. І це тоді, коли найоптимістичні прогнози говорили про те, що ціна не буде нижчою 120 доларів. При цьому Україна зберегла і газотранспортну систему, і підземні газосховища. Президент і уряд проявили політичну волю та захистили національні інтереси держави. Україна гідно вийшла із цієї непростої ситуації, особливо якщо зважати на різке похолодання. У зв’язку з цим варто процитувати слова екс-секретаря Ради національної безпеки і оборони України Петра Порошенка про те, що коли б не була підписана угода з Росією від 4 січня 2006 року, то «Україна мала би 100–200 «Алчевськів», на тлі чого результати виборів були б зовсім іншими».

Вирішення газової проблеми показало, що Україна вміє відстоювати свої національні інтереси. Уряд не збільшив ціни на газ для населення, а для промисловості ціни на газ є найдешевшими в Європі (окрім Білорусії). При цьому Україна зберегла газотранспортну систему — вона залишається власністю нашої держави і «про її передачу іншим