Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

2. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

3. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 18.02.2010р. № 1691-VІ, від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року, а щодо передачі до юрисдикції адміністративних судів та вилучення із цивільної юрисдикції спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них, вводяться в дію з 1 січня 2011 року. Справи щодо таких спорів, які перебуватимуть у провадженні суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції станом на 1 січня 2011 року, завершуються розглядом у цих судах. Позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги щодо таких спорів, які подані до 1 січня 2011 року і провадження за якими не відкрито, розглядаються відповідними судами, до яких вони подані)

(положення пункту 2 частини першої статті 15 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.09.2010р. № 19-рп/2010)

1. Права, свободи чи інтереси осіб можуть захищатися не лише у судах цивільної юрисдикції, але й в господарських, адміністративних, третейських судах, а також в адміністративному порядку. Тому важливе практичне значення має чітке розмежування юрисдикції різних установ.

Визначення категорій справ, які належать розгляду суду цивільної юрисдикції, у літературі називають «підвідомчістю цивільних справ судам». В юридичній літературі відсутнє загальновизнана дефініція підвідомчості. Так, одні автори вважають, що підвідомчість — це коло цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню в суді. Інші — властивості справ, у силу яких справа підлягає розгляду у відповідному органі. Президія Вищого господарського суду України у Рекомендаціях від 27.06.2007 р. № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» визначила підвідомчість як визначену законом сукупність повноважень... судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

ЦПК України взагалі не вживає терміна «підвідомчість», натомість глава 2 ЦПК називається «Цивільна юрисдикція». Зміну назви цього інституту зумовило конституційне положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини (ст. 124 Конституції України).

2. Сфера юрисдикції судів законом чітко не визначена. В частині першій коментованої статті лише зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справи щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон Клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 р. поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, слід розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

7 травня 2002 року Конституційний Суд у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) наголосив, що положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції, відповідно до їх повноважень, належить вирішення питань, що мають правовий характер, зокрема тих, які виникають у зв’язку з призначенням чи звільнення певних посадових осіб Президентом України або Верховною Радою України.

У Правових позиціях Верховного Суду щодо застосування загальних положень цивільного процесуального законодавства зазначається, що положення Конституції про поширення юрисдикції судів на усі правовідносини у державі:

1) не звільняє заінтересованих осіб від обов’язку звертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу (наприклад, із заявою про надання земельної ділянки для фермерського господарства — до відповідної ради, про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій — до комісій з питань встановлення прав реабілітованих тощо);

2) не знімають обмежень щодо кола осіб, які можуть звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (зокрема право звернутися із заявою про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним належить лише особам, зазначеним у ст. 237 ЦПК).

Перший виняток має відношення до дискусії про підвідомчість суду цивільної юрисдикції правовідносин, коли відсутній спір про право. Чинне законодавство по-різному визначає таку підвідомчість. Наприклад, згідно ст. 106 Сімейного кодексу України шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей. Проте якщо у подружжя є діти, то заява про розірвання шлюбу подається разом із письмовим договором про утримання дітей і відповідно до ст. 106 Сімейного кодексу вона розглядається лише судом. Фактично в обох випадках відсутній спір про право, але підвідомчість цих справ суду зумовлена охороною інтересів дитини. Ч. 3 ст. 234 ЦПК передбачає, що заява подружжя, яке має дітей, розглядається в окремому провадженні. Але заява про розірвання шлюбу, коли відсутня згода між подружжям, розглядається у позовному провадженні, для якого характерний спір про право. Водночас чи не суперечитиме положенням Конституції України про універсальну юрисдикцію судів відмова у відкритті провадження у справі з підстави п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК «заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства»? З міркувань Верховного Суду України випливає, що такі справи не підвідомчі судам і у відкритті провадження потрібно відмовляти, оскільки відсутній спір про право, а перелік справ окремого провадження є виключним. Проте таке судження і відповідне застосування процесуальних норм іде у розріз з Конституцією, адже правило поширення юрисдикції судів