Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

на усі правовідносини не означає поширення її лише на «спори», адже вони становлять лише одну категорію правовідносин.

3. Поняття «підвідомчість» у літературі розуміється не лише як розмежування компетенції судів та інших органів державної влади, але й як розмежування компетенції всередині судової системи між різними судами (цивільними, господарськими тощо); як розмежування компетенції всередині окремої гілки судової влади, як розмежування різних категорій справ за порядком їх розгляду. Останні два визначення стосуються підсудності та розмежування проваджень, у яких розглядаються справи. Вони визначаються позивачем, проте неправильне їх визначення не має наслідком відмову у відкритті провадження чи закриття провадження, що припиняє рух справи і унеможливлює повторне звернення. Тому розглядати підвідомчість справ суду цивільної юрисдикції слід як розмежування компетенції щодо розгляду справ між судами України — Конституційним Судом України, судами цивільної юрисдикції, господарськими та адміністративними судами.

У літературі виділяють такі критерії визначення підвідомчості: 1) характер відносин (цивільні, земельні, сімейні справи тощо), 2) суб’єкт звернення (за загальним правилом, у судах цивільної юрисдикції розглядаються справи за участю фізичних осіб), 3) наявність спору про права.

Проте такі критерії визначення підвідомчості справ судам цивільної юрисдикції з прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу зазнали змін. Так ЦПК визначив, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи цивільні, житлові, земельні, сімейні, трудові, а також усі інші справи, якщо вони за законом не розглядаються за правилами іншого судочинства. Таким чином, у ЦПК встановлена універсальна цивільна юрисдикція, тому з’ясовувати чи розглядається права у порядку цивільного судочинства слід шляхом послідовного аналізу, чи підвідомча справа іншим судам.

4. Конституція України та Закон України «Про Конституційний Суд України» чітко визначають справи, які розглядаються єдиним органом конституційної юстиції. Так відповідно до ст. 150, 151 Основного Закону, ст. 13 Закону «Про Конституційний Суд» розглядає такі справи щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК,

2) відповідності Конституції України чинних міжнародно-правових договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на обов’язковість,

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту у межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції,

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Єдиний засобом захисту прав громадян до Конституційного Суду України є звернення за офіційним тлумаченням закону та Конституції. Інститут індивідуальної скарги особи до єдиного органу конституційної юрисдикції відсутній у національному законодавстві, хоч необхідність його запровадження неодноразово наголошувалась суддями та науковцями.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного положення частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів посадових осіб) розмежовано компетенцію Суду та судів загальної юрисдикції щодо спорів про призначення чи звільнення посадових осіб, що здійснюється актами Верховної Ради чи Президента: розгляд конституційності таких актів здійснюється у формі конституційного судочинства, справи про їх законність — судами загальної юрисдикції у формі відповідного судочинства.

З вступом у силу Кодексу адміністративного судочинства (КАС) ця категорія справ підвідомча адміністративним судам. Адміністративні суди розглядають спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення. Ст. 3 КАС визначає публічну службу як діяльність на державних політичних посадах, професійну діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади АРК, органах місцевого самоврядування. У даному визначенні закладено багато спірних питань щодо розмежування підвідомчості спорів у публічній службі та трудових спорів, які розглядаються у порядку цивільного судочинства. Наприклад, перелік діяльності, яка може бути публічною службою, є невичерпний, відсутнє визначення органів влади АРК, політичних і неполітичних посад. За таких умов потрібний поступовий аналіз норм Конституції, Законів «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про загальний військовий обов’язок», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування». Таке вилучення з компетенції суду цивільної юрисдикції трудових спорів державних службовців та перелічених вище працівників, невизначеність поняття «публічна служба», необхідність розгляду великої кількості законодавчих актів, неоднозначність їхнього застосування не є сприятливими для ефективного захисту прав громадян.

Окрім спорів про з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з неї, до компетенції адміністративних судів ст. 17 КАС відносить: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб’єктів владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

5. Відповідно до п. 8 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу скарги заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності цим Кодексом відповідно до глави 39 ЦПК 1963 року, розглядаються за правилами позовного провадження, встановленого новим ЦПК. Чи означає дане положення, що усі такі скарги та заяви мають розглядатись у позовному провадженні чи це стосується лише тих, які подані до набрання чинності новим ЦПК? Судом цивільної чи адміністративної юрисдикції мають розглядатись скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, якщо стороною є приватний нотаріус чи державний нотаріус. Щодо приватного нотаріуса, то тут існують цивільні відносини. Водночас відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державний нотаріус працює у державній нотаріальні конторі, його призначення і звільнення здійснюється управліннями юстиції, утримання також здійснюється за рахунок державного бюджету. Класична конструкція договору про надання послуг до відносин щодо вчинення нотаріальних дій державним нотаріусом не може бути застосована, оскільки ціна не визначається договором, а встановлена державою у вигляді державного мита. Проте договірні відносини з приводу надання послуг виникають не між нотаріусом і громадянином, а між останнім та державною нотаріальною конторою, яка і буде відповідачем.

6. Підвідомчість розгляду скарг на дії, рішення чи