Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

class="book">Дві години тривали турботи, Ежені за цей час двадцять разів відкладала шитво, щоб поглянути, чи не кипить кава, послухати, чи не встає кузен; їй вдалося приготувати дуже простий, недорогий сніданок, який, одначе, був жахливим порушенням, закоренілих звичаїв дому. Другий сніданок тут звичайно з'їдали стоячи. Кожен брав трохи хліба, масла або щось із фруктів і склянку вина… Глянувши на стіл, переставлений до каміну, крісло перед прибором кузена, дві тарілки з фруктами, підставку для яйця, пляшку білого вина, хліб і цукор грудочками на блюдці, Ежені затремтіла всім тілом, тільки тепер подумавши про те, який погляд кинув би батько, якби він повернувся в цю мить додому. Тому вона весь час позирала на годинник, прикидаючи, чи встигне кузен поснідати до приходу старого.

— Не турбуйся, Ежені, якщо батько надійде, я все візьму на себе, — сказала пані Гранде.

Ежені не змогла втримати сліз.

— Ах, мила матусю, — скрикнула вона, — я не досить любила тебе!

Шарль, наспівуючи, довго походжав по кімнаті і нарешті зійшов. На щастя, одинадцятої ще не було. Як справжній парижанин, він одягся з таким кокетством, ніби опинився в замку вельможної дами, що подорожувала в Шотландії. Він увійшов привітний і веселий, що так личить молодості, і Ежені відчула в серці сумну приємність. Він уже сам кепкував із своїх надхмарних замків, що геть розлетілися, і жваво привітався з тіткою.

— Ви добре спали, люба тітонько? А ви, кузино?

— Добре, любий. А ви? — спитала пані Гранде.

— Я — чудово.

— Ви, мабуть, голодні, кузене, — сказала Ежені,— сідайте до столу.

— Та я ніколи не снідаю до полудня, в цей час я встаю. А втім, я так погано їв у дорозі, що не завадить поснідати. До того ж…

Він вийняв чарівний плоский годинник роботи Брегата.

— Як, ще тільки одинадцята? Рано я сьогодні встав.

— Рано?.. — здивувалася пані Гранде.

— Так, але мені хотілося розібрати свої речі. Ну що ж, я б охоче з'їв щось, так, якусь дрібничку, — шматочок дичини або куріпку.

— Пречиста Діво! — скрикнула Нанон, почувши ці слова.

«Куріпку», — повторила подумки Ежені; вона з радістю віддала б за куріпку всі свої заощадження.

— Сідайте, будь ласка, — промовила тітка.

Денді граціозно опустився в крісло, як вродлива жінка вмощується на дивані. Ежені з матір'ю посідали на стільцях ближче до нього, проти каміна.

— Ви весь час тут живете? — спитав Шарль, якому зала при денному світлі видавалася ще огиднішою, ніж при свічках.

— Весь час, — відповіла Ежені, дивлячись на нього. — Крім тих днів, коли збирають виноград. Тоді ми помагаємо Нанон і живемо всі в абатстві Нуайє.

— Ви ніколи не гуляєте?

— Іноді в неділю, після вечірні, коли гарна погода, — сказала пані Гранде. — Ми ходимо на міст або на сіножать, коли косять траву.

— У вас є театр?

— Ходити на вистави?! — вигукнула пані Гранде. — Дивитися на комедіантів?! Та невже ви не знаєте, пане, що це смертний гріх?

— Ось, любий пане, — сказала Нанон, вносячи яйця. — Ми вас почастуємо курчатами в шкаралупі.

— А, свіжі яйця, — промовив Шарль, що, як усі люди, звичні до розкошів, уже забув про куріпку. — Чудово. А масло є, голубонько?

— Масло? Тоді не буде печива, — сказала служниця.

— Та дай же масла, Нанон! — вигукнула Ежені.

Дівчина стежила, як кузен відрізав маленькі шматочки хліба, і втішалася, ніби найчутливіша паризька гризетка на виставі мелодрами, в якій торжествує доброчесність. Шарль, вихований пестливою матір'ю, вилощений модною красунею, відзначався кокетливістю вишуканих, тонких рухів, властивих манірним жінкам. Співчуття і ніжність молодої дівчини діє справді магнетично. І Шарль, відчуваючи особливу турботу кузини й тітки, не міг не піддатися впливу почуттів, що їх так щедро йому виявляли. Він кинув Ежені погляд, що світився добротою і лагідністю, погляд, який ніби всміхався. Глянувши на Ежені, він помітив гармонію рис її чистого обличчя, її невинність, чарівне світло її очей, в яких іскрилися помисли юного кохання, а бажання не відало пристрасті.

— Слово честі, мила кузино, якби ви опинилися в ложі Опери у вечірньому туалеті,— ручуся, що тітонька мала б рацію, — ви б примусили багатьох чоловіків впасти в гріх заздрості, а в жінок викликали б ревнощі.

Цей комплімент вразив Ежені в самісіньке серце, і вона затремтіла з радості, хоч нічого й не зрозуміла.

— О кузене, вам хочеться посміятися з бідної провінціалки.

— Якби ви мене знали, кузино, ви повірили б, що я ненавиджу глузувати: це сушить серце, нищить всіляке почуття…

І він дуже мило проковтнув шматочок хліба з маслом.

— Ні, мені, мабуть, бракує дотепності, щоб кепкувати з інших, і ця вада мені дуже шкодить. У Парижі вміють убити людину, кажучи: «В нього добре серце». Це має означати: «Бідолаха дурний, як носоріг». Та я багатий, і, всі знають, влучаю в ціль за тридцять кроків першим пострілом з пістолета будь-якої системи, — насмішники мене остерігаються.

— Те, що ви кажете, племіннику, показує, що у вас добре серце.

— У вас дуже гарний перстень, — сказала Ежені,— це не буде незручно, коли я попрошу його у вас подивитись?

Знявши з руки перстень, Шарль подав його Ежені, вона почервоніла, торкнувшись кінчиками пальців рожевих нігтів кузена.

— Мамо, гляньте, яка гарна робота.

— Oгo, скільки тут золота, — сказала Нанон, подаючи каву.

— Що це таке? — запитав сміючись Шарль.

І він вказав на довгасте полив'яне горнятко з темної глини, всередині під фаянс, з бахромою золи по краях; у горнятку була кава, гуща якої то піднімалася на поверхню киплячої рідини, то опускалася на дно.