Читати книгу - "Бацила карбоната"

я. Поліція шукає мене і заарештовує всіх, на кого падає хоч найменша підозра. Ось чому твого батька, Марто, визволю я сам.

— Ви?.. — радісно вихопилося в дівчини.

— Так, — ствердив Сивий Капітан. — А ти до того часу залишишся тут, у мене. В нас мало часу. Ми вирушаємо!

«Люцифер» мчав кудись на всю швидкість. Олесь з неприхованим інтересом стежив за всім, що відбувалося в цій чудесній машині. Мабуть, саме обличчя юнака досить красномовно говорило про його зацікавленість, бо Сивий Капітан, поглянувши ненароком на Олеся, ледве помітно посміхнувся і сказав:

— Мені здається, Олесю, що тобі дуже хочеться щось запитати. Я навіть скажу тобі, що саме. Ти хотів би взнати дещо про мій «Люцифер». Я не помилився? Ну, тоді запитуй.

Юнак здригнув. Звідки Сивий Капітан міг знати його найтаємніші думки? Адже Олесь ніколи жодним словом не обмовився про це своє палке бажання. Втім, коли сам Сивий Капітан дозволяє запитувати, то слід не гаяти часу.

— Що рухає «Люцифер»? Що то за сила? Адже це не бензин, я певний. Хіба ж міг би бензин давати таку міць? Та й скільки його було б потрібно…

— Не знаю, чи буде це тобі зрозумілим, Олесю, — повільно відповів Сивий Капітан. — Але я спробую пояснити, хоч певний, що це здасться тобі і складним і… трохи фантастичним. Так само фантастичним, як це здавалося багатьом моїм друзям, коли я лише мріяв збудувати «Люцифер». Чи чув ти щось про внутрішньоатомну енергію?

— Звісно, чув! — радісно ствердив Олесь. Ще б йому не знати про це! Та він навіть колись читав по газетах та журналах про зруйнування атомного ядра, про те, що в такий спосіб можна звільнити велику енергію. Еге, це він чув. — Так ви використовуєте внутрішньоатомну енергію, руйнуючи атоми? — збуджено заговорив юнак. — Тоді я все розумію!

— Стривай, Олесю, — м’яко пролунав голос Сивого Капітана. — Я нічого не говорив тобі про руйнування атомного ядра. Я сказав лише про атомну енергію.

— Та хіба ж це не все одно?

— Ні. Це щось зовсім інше. Та не червоній, це не твоя провина, що про руйнування атомного ядра писалося й пишеться дуже багато, а про інший, зворотний процес, навпаки, майже нічого.

Голова Олеся пішла обертом. Який то зворотний процес? Складання ядра?

— Отже, слухай. Я спробую пояснити це якнайпростіше. Всі елементи складаються з атомів. Але й всі атоми складаються з найпростіших і найлегших атомів водню. Руйнуючи атомне ядро, фізики розривають його і перетворюють атом важчого елементу на атом легшого. При цьому виділяється певна кількість енергії. Так?

Безумовно так! Поки що все було зрозумілим для Олеся.

— Але що сталося б, коли б знайти спосіб скласти, з’єднати два чи чотири атоми легкого елементу? Як ти гадаєш?

— Мабуть, створився б важчий елемент. І все…

— В тому то й річ, що не все, — ледве помітно посміхнувся Сивий Капітан. — Розрахунки вчених давно вже показали, що в такому разі створений наново важчий елемент не був би за своєю вагою сумою попередніх. Виникає якась різниця. Новий елемент був би трошки легшим від тієї суми. Куди ж поділася різниця?

— Цього я не знаю, — признався Олесь.

— А саме про цю різницю і йде мова. Бо вона при складанні атомів виділяється як вільна енергія — і досить велика. Тепер ти розумієш, що я мав на увазі, говорячи про складання атомів?

— Ви вмієте це робити?

— Так. Я винайшов спосіб складати атомні ядра і використовувати енергію, яка при цьому виділяється. От тобі і відповідь на твоє запитання. Складна, хоч і невеличка розміром машина всередині мого «Люцифера» виробляє велетенську кількість електричної енергії. І її вистачить на всі мої потреби, якими б неймовірно великими вони не здалися тобі. І для всього цього досить звичайного водню. Його атоми складаються в моїй машині і перетворюються на атоми гелію. А енергію, що створюється під час цього, я забираю собі. Просто?

Так, воно здавалося простим і в той самий час таким складним, що все це навіть не можна було і уявити собі. Гелій з водню! І при цьому виділяється енергія. Та скільки ж для цього потрібно того водню?.. © http://kompas.co.ua

— Де ж ви берете водень? — несміливо запитав Олесь. — Адже за весь цей час я не бачив, щоб на «Люцифер» щось навантажувалося. А водень, я знаю, перевозять у важких металічних балонах…

— Мені, Олесю, водень потрібний не для того, щоб його спалювати, — знов посміхнувся Сивий Капітан. — Мені вистачає дуже невеличкої кількості його. Ну, от, щоб тобі стало зрозумілішим, такий самий металічний балон, про який ти сказав щойно, для мене є запасом енергії приблизно на півроку.

— Що? — вигукнув здивований Олесь. — На півроку? На таку велетенську споруду як «Люцифер»? Не може бути!

— Значить може, коли я так кажу. Повторюю тобі, я не спалюю водень. Я перетворюю його на гелій. І перетворюю дуже маленькими порціями, бо інакше мій «Люцифер» вибухнув би, як бомба. А тих маленьких порцій мені навіть забагато, бо значну кількість енергії я викидаю назовні. Адже ти помітив, що іноді «Люцифер» не спирається на колеса, а немов висить у повітрі?

Так, це Олесь помітив першого ж таки дня.

— Це тому, що мій «Люцифер» дуже рідко рухається за допомогою коліс. Я використовую реактивні двигуни. Їх у мене кілька. Частина з них працює спереду назад і штовхає «Люцифер» вперед. Інші працюють зверху вниз і штовхають «Люцифер» угору. Коли я їх включаю, машина відштовхується від землі і немов висить у повітрі. От, наприклад, зараз ми під’їжджаємо до загорожі, яку на нашому шляху поставила поліція. Вона все ще намагається вплинути на «Люцифер» способами, придатними лише для звичайного автомобіля. Так от, щоб не спинятися або об’їжджати цю загорожу, ми перестрибнемо її.