Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі близькі радісно сприйняли звістку про заручини. Тільки Свердруп довго не відписував на лист, у якому приятель ділився з ним новиною. А коли нарешті відповідь надійшла, здивований Нансен прочитав:
«Фрітьофе, цього шаленства я не забуду тобі, поки житиму. Виходить, наша омріяна експедиція до Північного полюса луснула».
«Зовсім ні, — відповів йому Нансен. — Єву попереджено. На полюс я таки вирушу!»
Не признався другові тільки про одне. Освідчуючись, він сказав Єві, що не відмовиться від експедиції на полюс. Гадав, що вона не захоче відпустити його. Але її відповідь спантеличила його.
— Візьми й мене з собою, — палко просила вона. — Я хочу пережити все, що переживатимеш ти. Я не зможу жити спокійно тут, коли ти, може, страждатимеш там. Я готуватиму тобі їсти, співатиму для тебе. Хіба ж не важливо там, на полюсі, мати гарний настрій? Я хочу бути ясним, радісним променем у темряві полярної ночі.
А своїй подрузі Єва писала:
«Якщо Фрітьоф не візьме мене на полюс, мені здається, я не переживу цього».
Розділ вісімнадцятий
РЕШТКИ «ЖАННЕТТИ» ВКАЗУЮТЬ ШЛЯХ
«До полюса!» Ця думка давно вже оволоділа Нансеном, не даючи йому спокою ні вдень ні вночі. Що там, на таємничих полярних просторах, — материки чи острови? А може, тільки покритий кригою океан?
«Це, певна річ, величезний монолітний материк, оточений пасмами високих гір, у глибині якого буяє пишна рослинність», — твердили одні.
«Звідки їй узятися? Там океан. Крига скувала на ньому воду панциром двометрової товщини», — доводили другі.
«Нічого схожого! Крига кільцем охопила великий водний простір на північному краю світу. Той, хто проб'ється крізь цей захисний вал, вільно допливе кораблем до Північного полюса Землі», — наполягали на своєму ще інші.
Ніхто нічого певного не знав. Кожна гіпотеза мала своїх палких прибічників і не менш затятих критиків.
Важко сказати, коли зародилася фантастична думка про вільне від криги море, яким нібито можна було допливти до географічного Північного полюса. Перші розповіли цю легенду китолови ще на початку XVIII століття, потім повірили в неї пізніші мандрівники і навіть учені. На завоювання полюса вирушали на кораблях під різними прапорами хоробрі, мужні, безстрашні люди. Але жодна експедиція не знайшла там не покритого кригою моря. Одні експедиції відступали перед неподоланними заслонами, інші гинули, розтрощені льодами, ще інші змушені були зимувати в полоні криги, що тяглася до самого обрію.
Норденшельд пробував пробитися на кораблі до полюса від островів Шпіцбергена, але шлях йому заступив лід. Через кілька років він знову повернувся сюди, доставивши на борту корабля стадо оленів.
— Якщо крига перешкодила мені допливти до полюса відкритим морем, я дістануся туди на санях, запряжених призвичаєними до полярних умов тваринами, — заявив він перед виїздом.
Але, на щастя (бо невідомо, чим би це все скінчилося), не доглянуті лапландцями олені розбіглися по долинах Шпіцбергена, і експедиція повернулася додому ні з чим.
Безуспішними були також багато років тому й експедиції інших націй — американські й німецькі.
— Північний полюс недосяжний, — заявив керівник англійської експедиції, що зазнала тяжких злигоднів під час вимушеного зимування. Ледве врятувавшись із своїми людьми, він повернувся з-під 83° північної широти.
Ще раніше змушені були відступити австрійці, що вирушили в подорож на кораблі «Тегетгоф». Але вони принаймні, щоправда випадково, відкрили 1873 року незнаний архіпелаг, названий Землею Франца-Йосифа. Одначе крига розчавила їхній корабель, і люди понад сто днів ішли пішки по льоду, тягнучи на санях шлюпки, на яких вони потім пробралися між плавучими крижинами. Австрійці так натерпілися, що керівник експедиції, повернувшись додому, писав:
«… Слід було б заборонити всілякі спроби досягти полюса з метою проведення там наукових досліджень до того часу, поки безсилі в льодових умовах морські судна можна буде замінити повітряними кораблями».
В упертому і терпеливому герці людини з Арктикою до того часу завжди перемагала природа. Величезні холодні простори довкола Північного полюса Землі, що налічували мільйони і мільйони квадратних кілометрів, усе ще були білою плямою на географічних картах світу. Незнаною, таємничою…
— Хіба ж можна миритися з тим, що в наш час ще не досліджено такі обшири? Треба зробити все, щоб розвідати і вивчити їх, — не раз повторював Нансен.
Думка про експедицію до полюса вже багато років не давала йому спокою. Марив про неї ще під час першої мандрівки на «Вікінгу» і в дні експедиції через Гренландію.
— Щоб узяв і мене з собою на полюс, — гаряче просив його тоді Свердруп, не питаючи навіть, коли і як Нансен збирається дістатися туди, де ще ніхто не бував. Свердруп сліпо вірив своєму другові.
Фрітьоф і сам до кінця ще не знав, як узятися до цієї гігантської справи. Усвідомлював тільки, що рано чи пізно таки вирушить до полюса. Допоміг йому в цьому щасливий випадок.
Це було ще тоді, коли Нансен, скромний лаборант Бергенського музею, цілими годинами просиджував над мікроскопом. Одного разу з околиці Юліапенхоб, на південному гренландському узбережжі, кілька ескімоських мисливців, як і щодня, вирушили на полювання. Хисткі каяки ледве пробиралися поміж крижинами.
— Погляньте! — вигукнув раптом один з мисливців, показуючи на велику крижину, де щось чорніло посередині.
На каяках враз замиготіли під сонцем короткі весельця
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.
