Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

(фе, це ж стовідсотковий синонім злидня) Ероута аж ніяк не назвуть, відригуючи на ранок справжній французький коньяк. Це треба від-чу-ва-ти, якщо хочеш утриматися на сходинках, що ведуть догори. Оце і є внутрішній кайф власної значимості Теда. Навіть похмілля у нього було інше — купленим за власні гроші коньяком він не зловживав, просив і дружину Берту бути економнішою, хоча та шльондра ликала кінськими дозами коньяк і робила все навпаки. Але зранку і Теда добряче теліпало усередині — перед очима шаруділи-таки банкноти витрачених на вечірку гульденів.

… Тед не відпускав з поля зору Доулда ні на мить. Те, що повинен забрати у старигана, відразу б вознесло його на вершину вимріяного благополуччя, — хіба таким можна нехтувати?

Ероут хотів сісти відразу за Доулдом з його білявою супутницею і таким чином дати старому зрозуміти свою приреченість, бо нікуди він не втече від молодого і сильного Ероута. Хотів, щоб старий почув дихання здорового, молодого духу і порівняв із власним свистом, який ледь-ледь видобувався крізь огидні посинілі шнурочки рота. Та Ероута випередив якийсь поляк. І стюардесу біля себе примостив. Про що вона схлипувала Стефану на груди, Тед не розумів, та це йому не було потрібне. Найголовніше — вони вирвалися з цієї проклятої країни і за якихось дві години будуть у Джакарті. Гренд Доулд і його тінь Теодор Ероут. Майже як у Шекспіра, вдоволено розслаблявся Тед.

Літак уже вийшов з-за хмар. З вікна чітко проглядалися на смарагдовому тлі Індійського океану маленькі цяточки жовто-зелених островів. Їх тут виявилося так багато, що Тед збився з лічби, заплутавшись у численних розсипах. За півгодини буде Джакарта і тоді знову доведеться тримати очі розплющеними, то ж зараз можна ще якусь хвильку перепочити. До біса ті мавп’ячі розсадники з гоноровими назвами островів. Знову заплющив очі.

Марудне мовне шарудіння стюардеси, яка розмовляла уже більш-менш спокійно зі своїм співвітчизником, було так споріднене з нудотною піснею двигуна, що мимохіть примушувало Теда слухати і визначати ритм, в якому працював літак.

Колись у дитинстві він займався музикою і тепер міг просто по інерції визначити, що двигун літака працює у розмірі |.

РАЗ, два, три. РАЗ, два, три…

І нехай Берта, оте рудоволосе відьмисько, верещить скільки заманеться, діставши в писок, що Тед — свиня товстозада, це аж ніяк не зворушує його. Дурне бабисько не втне того, що Тед піднімається по хиткій драбині з вправністю циркового еквілібриста, наче й не важить більше центнера. Це втішало над усе, — навіть смикнулася губа на верхній щелепі і поповзла від задоволення урізнобіч. Він знає, як брати своє у житті тихо, без галасу та зайвих очей, — зараз це стосується козирної гри, яку веде з трухлявим друзякою батька.

… Перед вильотом, останньої ночі вдома Тед знову вцідив Берті. Правда, спочатку він добряче попрацював з комп’ютером і прочитав чимало цікавого про те чортове плем’я тоба-батаків і навіть довідався, що вони — частково християни і одної з ним віри.

Потім подався у спальню, але Берти там не було. На нього війнуло солодкуватим ароматом її нових парфумів. Вони так заряджали Теда, що він якось взяв зі столика біля дзеркала круглий флакон, втягнув ніздрями казковий аромат і навіть прочитав чудодійний збуджуючий засіб — «Лу-Лу».

Внизу на дверях дзеленькнуло. По гармидеру, що доносився відтіля, зрозумів — Берта добре хильнула.

— З ким у біса віялася? — гримнув згори Тед.

— З бахуром, — п’яно протягла Берта, жбурляючи урізнобіч мешти на високих шпильках.

Тед навіть не повірив, що може отак, нараз зіскочити до передпокою і вхопити Берту за горлянку. Аромат парфумів відразу зробив свою справу, хоча це зовсім не входило у плани роззлощеного Теда. Але «Лу-Лу» його ні про що не питали, ошелешили Ероута шквалом жаги. І це ще більше розлючувало.

— Я завтра відлітаю, а ти, суко, замість того, щоб зібрати мені валізу, знову тримала литки на плечах чергового бахура, так? — сичав Тед, нахиляючись над Бертою все нижче і нижче.

Тед відпустив одну руку і вдарив Берту в живіт. Вона впала, важко хапаючи повітря. Тед навалився на неї, б’ючи по руках, штурхаючи у тугі стегна, обтягнуті чорними шовковими панчохами. Її частий віддих обдав закличним ароматом, од чого збудження дійшло до нестями. Берта встигла лиш підвестися навколішки…

Як він ненавидів цю жінку, що лежала на підлозі, але потяг до неї був непереборний. Берта відкотилася трохи, а потім, як вправна танцівниця, одним стрибком підхопилася і стала перед ним.

— Ех ти, нещасний бовдуре, душив мене як хлопчисько. Ах, Тедді, ти довіку зостанешся дурненьким поросям, якщо твій татусь не навчить тебе, як заробляти гроші, а не копійки. Добраніч, любий. — І пішла у другу спальню. Він чув, як дружина повернула ключ у дверях і, пустивши у ванну воду, затягла якийсь затасканий шлягер на раз-два-три…

РАЗ, два, три. РАЗ, два, три…

Тед рахував так нескінченну кількість разів і тому відразу відчув, як у розмірений темп вкралась якась аритмія. Різко подався до ілюмінатора, за яким проглядався пропелер двигуна.

РАЗ, два, три. РАЗ, два, три… Ні, наче все гаразд.

Ще трохи — і вони приземляться в Індонезії, а там, Ероут був твердо переконаний, довго затриматися не доведеться. Ділити шкіру невбитого ведмедя не варто, але хіба хто забороняє помріяти про найвищу сходинку власної опінії?

РАЗ, два, три…

За мить знову вловив аритмію. Зайорзався, про всяк випадок тремтячими пальцями відшукуючи прикріплений під кріслом рятівний жилет. З чим чорт не жартує! І перш, ніж витягти його (ще жевріла надія, що він просто не дочув, не розібрався у тому ритмі), почув, як у спину вдарив шквал холодного повітря. Обличчя Ероута влипло у вікно і, якби він не був притиснутий паском до крісла, то мав би з обличчя млинець, якщо б потім хтось милостиво назвав так криваву суміш з викаряченими з переляку очима.

Блакитна