Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

за нашим столом! Я не сяду за стіл і з білим слугою, не те, що з ним, — зневажливо кивнув він на Ніанга.

У Феді защеміло серце від жалю до хлопчика. «Чим йому допомогти? Адже я й сам тут бранець… Виберу час, коли не буде нікого, то хоч нагодую його. Є ж у мене й концентрати, і тушена яловичина, і галети, й рибні консерви…»

Сніданок наближався до кінця.

— Бачу, ви навіть не скуштували вина, — озвався капітан, — а даремно: херес прекрасний… — і на підтвердження власних слів він одним духом випив ще келих.

— Даруйте, доне Дієго, дома в нас люблять пити чай.

Капітан і негр нерозуміюче перезирнулися й знизали плечима.

— Повторіть, ваша високість, я щось не зовсім розчув, що ви сказали…

— Якщо можна, то, будь ласка, кухлик чаю.

Капітан залупав очима.

— Гм… чай… чай… Признатися, про такий сорт вина я навіть не чув.

«Певно, я ще не зовсім володію іспанською, — зніяковів Федя, — коли не можу до пуття пояснити, що хочу зовсім не вина, а чаю».

Кудряш не здогадувався, що ні капітан, ні Ніанг, далебі, не знають, що таке чай. І не дивно, адже тільки в першій половині XVII століття голландські купці завезли його з острова Яви в Європу.

— Ну, якщо нема чаю, — зітхнув Федя, — вип'ю води.

Розв'язавши рюкзак, він витяг голубу у великому білому горошку фарфорову чашку.

Кудряш хотів було вийти з каюти, але Дієго спитав його:

— Навіщо ж вам трудитись самому, коли для цього є чорношкірий, — і, рішуче вихопивши у Феді чашку, тицьнув її Ніангові.

Той, чи то не чекав чи, може, не зрозумів, чого хоче капітан, не встиг підхопити чашку. Вона брязнула об підлогу і розлетілася на скалки.

Від гніву капітанове обличчя посіріло.

— Мерзенний рабе! — заревів він. — Чи знаєш ти, що зробив? Адже це фарфор! Він коштує дюжину таких, як ти! Та що дюжину — сотню! — капітан з такою силою штовхнув Ніанга, що той відлетів у протилежний бік каюти..

Федя спалахнув. «Негідник! Яке він має право бити хлопчика? Тільки тому, що Ніанг чорний? І чашку ж розбив він сам, а не Ніанг…»

Забувши про все, Кудряш стиснув кулаки і кинувся на капітана.

З несподіванки той розгубився. Відійшовши на крок, він примирливо, вибачаючись, сказав:

— Дуже шкодую, ваша високість, що так сталося. Я добре розумію, яка дорога ця чашка і готовий відшкодувати ЇЇ вартість… Скільки ви хочете? Це вас влаштовує? — кивнув він на два золоті келихи.

— Хіба справа в цьому? Ви… ви… — Федя захлинувся, не знаходячи потрібних іспанських слів.

— О-о, розумію, герцог. Вам не треба золота, ви хочете, щоб я повернув вам чашку. Але що я можу вдіяти? Фарфору в мене нема. Кляті китайці бережуть у таємниці спосіб його виготовлення, і ніхто в Європі не знає, з чого і як роблять фарфор. Навіть Гуго, хоч вивчав книги арабських мудреців… О, коли б він знайшов рецепт! Я став би найбагатшою людиною в світі! Фарфор же цінять на вагу золота!

Дієго на хвилинку замовк, а далі сказав:

— Любий герцог, можете звести рахунки з чорношкірим самі. Віднині він ваш раб. Ще раз вибачте, що так сталося.

Федя не повірив власним вухам. Як? Капітан Дієго з нього, юного піонера, хоче зробити рабовласника!? Та не бути цьому ніколи!

Кудряш хотів було рішуче відмовитись, але, глянувши на заплаканого бідолашного хлопчину, худого, з рубцями від побоїв, змовчав і подумав: «Припустимо, що я відмовлюсь, — від цього нічого не зміниться. Дієго й далі знущатиметься над Ніангом. Краще згодитися на пропозицію капітана. Вже я не дозволю ображати Ніанга і цим полегшу його долю…»

І він дав згоду.

Капітан задоволено потер руки.

— А ще я подумав, ваша високість, чи не краще буде вашу польову сумку, — він показав на рюкзак, — сховати в надійне місце. Люди в нас, знаєте, злодійкуваті, можуть понишпорити… Ось вам ключ від скрині, коли хочете, покладіть сумку туди.

«Що ж, це розумно», — подумав Федя і поклав рюкзак у скриню.

— А тепер можна й випити, — капітан видудлив ще один келих. Скоро він уже спав на ліжку непробудним сном.

Розділ тринадцятий
ФЕДЯ ЗНАХОДИТЬ ДРУГА

Як тільки Дієго заснув, Федя вирішив поговорити з Ніангом. Хай чорний хлопчик зрозуміє, що Кудряш не бажає йому зла, а навпаки — хоче з ним дружити.

«Скажу по правді, чому я згодився стати рабовласником».

По-дружньому всміхаючись, Федя підійшов до Ніанга і простяг йому руку. Той зіщулився і затремтів.

— О білий пане! — жалібно проказав Ніанг. — Я не винен! Не карайте мене!

— Що ти? Я й не збираюсь тебе бити. — Федя на мить розгубився. — Крім того, чашку ж не ти розбив, а він, — Федя кивнув на Дієго, що спав.

Одначе ці слова не заспокоїли Ніанга. Він, щоправда, більше не плакав, але на Кудряша дивився з недовірою, навіть з неприязню.

— Ну, зрозумій, — Федя притис руки до грудей, — я твій друг, чесне піонерське! Хочеш, дам тобі чарівні палички?

— Не треба, білий пане, — замахав руками Ніанг, — мене битиме дон Дієго.

— Не бійся, ти тепер мій… — Федя на хвилинку замовк. Образливе і принизливе слово «раб», звісно, не могло злетіти з його вуст. Він додав — Ти мій товариш. Ми ніби побратими з тобою.