Читати книгу - "Ге, людина з Моого, Ота Шафранек"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я розцінюю це як щедрість із твого боку, — мовив я. — Я знаю, що цю половину океану ти одірвав від серця. Ніколи тобі цього не забуду.
— Я думаю, — сказала Геленка і замовкла. Вона просто думала й поволі їла абрикосовий пиріг, що, безперечно, був вартий більшої уваги.
Я попросив Геленку, щоб вона, коли на те її ласка, дозволила мені вирахувати площу Атлантичного океану й результат поділити на два. Геленка дозволила. Я скористався її згодою, щоб висловити свою думку про Ладіславову споруду системи басейну.
— На половині океану буде безперервно пружинити то вгору, то вниз, десь легше, а десь так, що навіть пес не втримається на ногах. Чи зможемо ми на цій гойдалці пасти корів? Не забувайте, друзі, що Моого потрібне скотарство. Ми легко вмонтуємо апарати кібернетичним пастухам, щоб вони тримали рівновагу, але нічого не зробимо з коровами, вівцями, кіньми й рештою тварин.
Можливо, ми приборкаємо прибій. Я певен, що приборкали б, але оскільки вода з'єднана з водою, це треба зробити в цілому океані.
І тут ми підходимо до головного. Пів-Атлантики нам не вистачить. За моїми підрахунками, нам не вистачить і цілого океану, хіба тільки з усією Кароліниною територією.
Отож скажи, людство, чи віддаси ти мооганам пустелі, полярні краї, дівичі пущі й цілий океан?
— Я вважаю, — озвалася Геленка і цього разу повела далі, — що тут ніхто не має права роздавати ані океани, ані пустелі, ані взагалі нічого, бо це не твій океан, Ладю. Чи, може, твій? Ти не маєш навіть власного стола, а роздаєш океани.
— Коли роздаватимуть столи, — мовив Ладіслав, — я в це не втручатимусь, бо не маю власного стола. Але що належить людству, скажімо, океан, те належить і мені.
— А хто тебе уповноважив говорити від імені людства?
— Я, — відповів я. — Я міг би обрати для цього прем'єр-міністрів, президентів, королів і так далі. Але я обрав вас чотирьох.
Кароліна говоритиме від імені землян з ясним розумом, культурних і добрих душею, а також від імені снігурів і козуль. Геленка репрезентуватиме справедливих, чуйних, упертих, а також дерева. Старший брат усіх дітей Йозіфек — охоронця малих і слабих, а також матерів. Ладіслав — учених, героїв і найславетніших людей взагалі, а також усі мрії.
Я знаю, що тут не заступлені негідники, дурні й усякі горопахи. Ви заступати їх не можете. Якщо вважаєте, що від цього залежить щастя світу, я розмовлятиму і з ними, але окремо, і запам'ятаю все, що вони скажуть.
Отже, ви для мене людство і я повторюю своє запитання: чи віддаси, людство, мооганам п п п (пустелі, полярні землі, праліси) плюс океан?
— Це треба обмізкувати, — сказав Ладіслав. — Бо навіть ці троє п п, найпаче останнє, зовсім не зайві на світі. В пустелях добувають нафту, біля полюса будують метеорологічні станції й аеродроми, і скрізь живуть люди, в пралісі теж.
— Так, живуть, — мовив Йозіфек. — А тепер ти скажеш: океан. Океан…
— Так, я хочу сказати й це. Пів-океану, будь ласка. Але цілий? Ідеться не лише про рибальство, судноплавство і так далі.
— Ідеться також про Гольфстрім, — знову доповнив його Йозіфек, — та інші течії, тобто про тепло, врожай і взагалі про погоду… Які подробиці ми ще забули? Моогани перенесуть нас на тисячу років уперед, у добу без небезпеки й страждань. Більше ніхто й ніколи не запропонує людству. А ми мнемося, що за це шкода віддати пустелі з метеорологічною станцією і з аеродромом. Ми чубимося за Гольфстрім і можемо мати погоду, яка тільки нам заманеться. Зарди краплі солоної води зі злиденним рибальством і з зайвим судноплавством ми відмовимося од вічного здоров'я, достатку й миру?
Я подякував Йозіфкові за гарну промову, і мені вже почало здаватися, що ми виграли. Заплющивши чі, я вже бачив землю мооган, те, як ми обробляємо її на водах. На вествах грунту поробимо схили й горби, засіємо їх усім, що росте на Землі, викопаємо русла для річок, улоговини для озер. А тоді викличемо облогові дощі, щоб ці місця заповнилися прісною водою й щоб зійшли перші рослини.
Я вже впритул підійшов до заснування міст, коли Кароліна сказала, що хоче зробити заяву від імені риб.
— Я хочу виступити від імені риб, хоч маю повноваження тільки від снігурів і козуль. Мооганська цивілізація, поза всяким сумнівом, компенсувала б нам рибальство. Та накрити океан означає вбити його. Подумайте про морські глибини, яке вирує там життя.
— І подумайте, — підхопила Геленка, — про тюленів, моржів і морську пташву. Ви знаєте, скільки на морі може прогодуватися гарних птахів?
— А ти знаєш? Перелічи мені декотрі види гарних птахів. Ну, перелічи! — А що йому не хотілося чекати, властиво, кортіло перелічити птахи, які він знає, Ладіслав випустив на нас густий рій пінгвінів, альбатросів, чайок, гагар, морських чайок, морських орлів, кондорів і ще не знаю яких морських та берегових птахів.
Ми намагалися терпляче вислухати його лекцію з природознавства, та Йозіфек усе ж таки не втримався й урвав Ладіслава.
— Ви думаєте про птахів і про риб, — сказав він. — Думаєте, як прогодуються птахи й риби. А я думаю про те, що іще третина людства не годна прогодувати своїх дітей. Діти жебрачать на розі індійських вулиць, мруть з голоду неврожайних років. Від імені дітей і матерів заявляю: я з радістю пожертвую навіть двома океанами, якщо з ними на Землі щезне голод.
Йозіфек знаходив дедалі вагоміші аргументи для прийняття мооганської цивілізації. І все ж таки наші дівчата знаходили дедалі вагоміші контраргументи.
— У нас теж був голод, а тепер нема, — мовила Геленка.
— Діти жебрачили, а тепер уже не жебрачать, — і собі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ге, людина з Моого, Ота Шафранек», після закриття браузера.