Читати книгу - "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"

відповів. Адже тільки те наповнить тебе без страху зуживання, що охопить тебе, як минуть дні, завершиться твій час і тобі нарешті дозволять, скінчивши розвиватися, просто бути.

 

Звичайно, можна піддатися й пожаліти жінку, що звертає свій заклик серед марної ночі і вважає, ніби час минає даремно, позбавляючи її належних їй скарбів. Тебе може непокоїти це прагнення любові без любові, бо ти забув, що любов за своєю сутністю - це лише прагнення любові, як добре знають танцівники й танцівниці, що творять свій вірш із дотиків, тоді як насправді могли б злитись у поєднанні.

А я тобі кажу, що значення має тільки змарнована нагода. Ніжність, яка проникає крізь в’язничні мури,- оце, мабуть, і є велика ніжність. Молитва плідна тією мірою, якою Бог не відповідає на неї. Тільки каміння та терни живлять любов.

 

Отже, не плутаймо завзяття з використанням запасів. Завзяття, яке вимагає для себе,- не завзяття. Завзяття дерева переходить у плоди, які нічого не дають йому взамін. Отак і моє завзяття щодо мого народу. Адже моє завзяття спрямоване до садів, від яких я нічого не сподіваюся.

Тож тим паче не замикайся і в жінці. Щоб шукати в ній те, що ти вже знаходив. Можна лише повертатися до неї від часу до часу, як-от той, що живе в горах, інколи спускається аж до моря.

 

Я казатиму тобі про слухачів. Якщо ти відчиниш свої двері волоцюзі й він сяде, навіть не думай дорікати йому, що він не став кимсь іншим. Не суди його. Адже він прагнув передусім опинитися де-небудь, зайти до когось зі своєю незграбністю, тягарем спогадів, важким віддихом і палицею, поставленою в куток. Цей візит означає перебування в теплі та мирі твого обличчя геть з усім своїм минулим, яке ніхто не ставить під сумнів, з усіма своїми немов розкритими ґанджами. Своєї милиці він уже не відчуває, бо ти не вимагаєш від нього танців. І тоді він стає впевненим, п’є молоко, яке наливаєш йому, їсть хліб, який ламаєш, а твоя усмішка, звернена до нього,- плащ, теплий, мов сонце для сліпого.

У чому ти бачив його ницість, кажучи, мовляв, він негідний, щоб йому всміхатися?

І як, по-твоєму, ти міг дати йому що-небудь, якщо не даєш йому головного - не слухаєш його, бо саме вміння слухати може надати шляхетності навіть твоїм відносинам зі смертельним ворогом? Яку вдячність ти сподіваєшся отримати від нього, пропонуючи тягар своїх подарунків? Він може тільки ненавидіти тебе, якщо піде від тебе, позбувшись своїх боргів.

 

LV

 

 

Не плутаймо любові з безумством володіння, яке завдає найтяжчих страждань. Адже всупереч загальнопоширеній думці любов не спричиняє страждань. Завдає страждань інстинкт власності, який суперечить любові. Адже внаслідок любові до Господа я йду, тяжко кульгаючи, пішки по дорозі, щоб нести його передусім іншим людям. Я не зводжу свого Бога до рабського стану. Я живлюся тим, що він дає іншим. Я вмію розпізнати людину, яка щиро любить, по тому, що її не можна скривдити. Того, хто вмирає за імперію, імперія скривдити не може. Можна говорити про невдячність тієї або тієї людини, але хто тобі скаже про невдячність імперії? Імперія збудована з твоїх дарів, і яку брудну арифметику ти запровадиш, якщо переймаєшся шаною, яку вона складає? Той, хто віддав своє життя храмові, віддав себе в обмін за храм і щиро любив його, але як він міг би відчути, що храм скривдив його? Щира любов починається там, де ти вже нічого не чекаєш взамін. Якщо, щоб навчити людину любові до людей, тобі видається таким важливим молитися, передусім це тому, що Бог не відповів.

 

Дружбу я пізнаю по тому, що її не можна розчарувати, а щиру любов по тому, що її не можна скривдити.

 

Любити мене - це передусім працювати зі мною.

 

Отак і храм, куди заходить єдиний друг, але незліченний.

 

LVIII

 

 

Друг - це передусім той, хто не судить. Я вже казав тобі: це той, хто відчиняє двері волоцюзі, його милиці, його палиці, поставленій у куток, і не вимагає від нього танців, щоб потім судити про танок. Якщо волоцюга розповідає про весну десь на дорозі, тоді друг - це той, хто приймає в ньому весну. А якщо розповідає про жахіття голоду в селі, звідки він прийшов, терпи разом з ним і цей голод. Адже я вже казав: друг у людині - це частина, призначена тобі, яка відчиняє тобі двері, що їх, можливо, ніколи не відчиняє за інших обставин. Твій друг щирий, і все, що він каже,- правда, й він любить тебе, навіть якщо й ненавидить у якомусь іншому домі. А друг у храмі - це той, із ким завдяки Господу я спілкуюсь і зустрічаюся, той, що повертає до мене те саме обличчя, що й моє, осяяне одним Богом, бо в такому разі єдність уже створилася, навіть якщо в житті він крамар, а я вояка, він садівник, а я моряк у морі. Долаючи наші поділи, я знайшов його і став його приятелем. Я можу мовчати поряд із ним, тобто анітрохи не боятися за свої внутрішні сади, мої гори, яри й пустелі, бо він не полізе туди своїми черевиками. Ти, мій друже, отримуєш від мене разом із любов’ю немов посланця моєї внутрішньої імперії. Ти добре приймаєш його, садовиш його, слухаєш його. Отак ми щасливі. Але де ти бачив, щоб я, приймаючи послів, тримав їх на відстані або відмовляв їм, бо в глибинах їхньої імперії, за тисячу днів ходу від моєї, харчуються стравами, які мені не подобаються, або тому, що їхні звичаї не такі, як мої. Дружба - це передусім перемир’я і ширяння духу понад повсякденними дрібницями. Я не можу нічим дорікнути тому, хто панує за моїм столом.

Адже знай: гостинність, чемність і дружба - це зустрічі людини з людиною. Що я робитиму в храмі Бога, який розводитиметься про зріст або вгодованість своїх вірних, або в домі приятеля, що не визнаватиме моїх милиць і спонукатиме мене танцювати, щоб судити мене.

Ти, звичайно, зустрінеш у світі багато різних суддів. Якщо йдеться про те, щоб сформувати тебе