Читати книгу - "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"

іншим і загартувати тебе, лиши цю роботу своїм ворогам. Вони ще й як заопікуються цим завданням, наче буря, що вирізьблює кедр. Твій друг створений, щоб приймати тебе. Знай про Бога, коли приходиш до його храму, що він не судить тебе, а приймає.

 

LX

 

 

Мене заполонили міркування про марнославство. Воно завжди видавалося мені не пороком, а хворобою. В жінці, що її, як я помітив, зворушує думка юрби і що занапащає себе своїми діями та голосом унаслідок того, що вона стала видовиськом і отримує незвичайну насолоду від слів, сказаних на її адресу, в жінці, чия радість спалахує полум’ям, бо ж на неї дивляться, я бачив щось інше, ніж тупість: хворобу. Адже як можна задовольнитися іншою людиною, якщо не завдяки любові до неї та подарункам їй? Проте насолода, яку вона отримує від свого марнославства, видається їй більшою, ніж та, яку вона має від благ, бо ж платить за цю насолоду коштом своїх інших насолод.

Така радість убога й нещасна, наче від ґанджу. Як у того, хто чухається, коли йому свербить, і відчуває від цього насолоду. Натомість пестощі - притулок і оселя. Якщо я пещу дану дитину, то тільки на те, щоб захистити її. Знак цих пестощів лишається на оксамиті її обличчя.

А ти, марнославна жінко, справжнісінька карикатура!

Оті, марнославні, я стверджую, що вони припинили жити. Адже хто віддасть себе за щось більше від себе, якщо він потребує передусім приймати? Така людина вже не ростиме, вона зашкарубла навіки.

А цей відважний воїн, якщо я вітаю його, бентежиться і тремтить, мов дитина, від моїх пестощів. І анітрохи не має марнославства.

Що зворушує одну і що зворушує другого? Чим вони різняться між собою?

Марнославна, коли засинає…

Ви не знатимете руху квітки, що тремтить на вітрі всіма своїми насінинами, які належатимуть не їй.

Ви не знатимете руху дерева, що дає плоди, які призначені не йому.

Ви не знатимете радості людини, що пропонує свій витвір, який не дістанеться їй.

Ви не знатимете завзяття танцівниці, що живе танком, який не дасть їй нічого.

Це твердження слушне й про воїна, що віддає своє життя. Якщо я вітаю його з цим, це тому, що він збудував свій місток. Я навчаю його, що він зрікся себе, віддавши все людям. І ось він задоволений - не собою, а людьми.

Але марнославний - це карикатура. Я не вимагаю скромності, бо люблю гордість, що є існуванням та постійністю. Якщо ти скромний, ти піддаєшся вітрові, наче флюгер. Бо інший має більшу вагу, ніж ти.

Я вимагаю, щоб ти жив не з того, що отримуєш, а з того, що даєш, бо тільки це підносить тебе. І не вимагає від тебе зневажати твої дари. Ти повинен сформувати свій плід. Саме гордощі визначають тривалість його існування. Хіба що ти зміниш його колір, запах і смак на догоду вітрам!

Але що таке плід для тебе? Твій плід нічого не вартий, якщо його не можна віддати.

 

LXIII

 

 

Я натрапив на повчальний приклад куртизанок і любові. Адже якщо ти віриш у матеріальні блага задля них самих, ти помиляєшся. Краєвид, побачений із вершини гори, існує тільки тією мірою, якою ти сам збудував його зусиллям свого сходження на гору, і так само й любов. Адже ніщо не має сенсу в собі, зате в усякій речі справжнім сенсом є структура. Твоє обличчя з мармуру - не сума носа, вуха, підборіддя та другого вуха, а м’язи, що пов’язують їх. Твердий кулак, який утримує щось. Образ вірша не міститься ані в зорі, ані в цифрі сім, ані у фонтані, а перебуває в єдиному вузлі, який я складаю, зобов’язуючи свої сім зір купатися у фонтані. Звісно, потрібні пов’язані об’єкти, щоб зв’язок засвідчив себе. Але його влада міститься не в об’єктах. Лисяча пастка - це ані дріт, ані основа, ані жодна з її частин, а сукупність, що є творенням, і ти чуєш, як заводить лис, опинившись у пастці. Так само і я можу піймати у свою пастку тебе, співцю, різьбяре або танцівнику.

Отака і любов. Чого можна сподіватися від куртизанки? Хіба що перепочинку плоті після завоювання оази. Адже вона нічого не вимагає від тебе і не зобов’язує тебе бути. А твоя вдячність у любові, коли ти прагнеш летіти на підтримку коханої,- це те, про що просив тебе архангел, який був приспаний у тобі.

Не легкість становить відмінність, бо з тією, яку ти любиш, якщо вона любить тебе, тобі досить розкрити обійми, щоб прийняти її. Відмінність полягає в дарові. Адже немає можливого дару для куртизанки, бо те, що ти несеш їй, вона наперед вважає за данину.

А якщо тобі накидають данину, ти заперечуєш цей обов’язок. Адже, коли танцюють, ідеться про сенс танку. Військо розквартирували ввечері в окремому кварталі міста, і воїни з жалюгідною платнею в кишені, яку треба якомога розтягти, торгуються й купують кохання, мов харчі. Харчі роблять воїна готовим для нового маршу через пустелю, і так само й куплена любов заспокоює йому плоть, що тепер готова до самотності. Але всі воїни перетворилися отак у крамарів і не відчувають від цього завзяття.

Адже, щоб дати куртизанці, годилося б бути багатшим за монарха, бо тим, що ти несеш їй, вона передусім сама собі віддячує, лестить собі своїм успіхом і вихваляє себе, що вона така вправна та гарна й витягла з тебе такий викуп. У цю бездонну криницю можна вкинути тисячі караванів золота, навіть не почавши давати. Адже хтось повинен отримувати.

Ось чому мої воїни, поклавши руку за вушка, пестили ввечері пійманих піщаних лисиць і відчували туманну любов, маючи ілюзію, ніби щось дають дикій тваринці, й п’яніли від вдячності, коли тваринка часом горнулася їм до грудей.

Але знайди мені в тому окремому кварталі куртизанку, що, відчувши потребу в тобі, пригорнеться до твого плеча!..

І все-таки інколи дехто з моїх людей, не багатший і не бідніший за решту, вважає своє золото немов за насіння, що його дерево прагне кинути вітрові, й тому, будучи солдатом, нехтує запаси.

Такий воїн походжає вночі навколо вертепів у пишноті своєї