Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

сердито:

 

«Та ось маю турбацію -

Мушу робить реляцію.

Тут Русь наша здуріла,

Гімназії схотіла.

 

Виписали політично,

Вичислили статистично,

Що гімназ’я потрібна,

Та й вислали до Відня.

 

З Відня ноту шлють завзяту

До нашого магістрату,

Чи справді ми так нагле

Гімназії забагли?

 

Магістрат взяв під розвагу

І дав мені сю бумагу,

Щоб я на ню відповів,

Русь всю ad absurdum 10 звів.

 

Маю вказать до листика,

В чім хибна їх статистика,

Нефахові їх плани,

Весь рахунок поганий.

 

Все те б я ще сяк-так зробив,

Та ось чим бог мене побив:

Як писати сю хрію?

Скорописі не вмію».

 

Доїхали до Заліщик,

Став наш русин, як небіжчик,-

Так при Біді зсох і схуд,

А конята ледве йдуть.

 

Сам він, мов дід, обдершися,

Біда ж кричить розпершися:

«Хоч на смерть їх тут замуч,

А вези мя понад Збруч!»

 

Не хтів русин сваритися,

Мусив Біді коритися:

Хоч як не рад тому був,

На Мільницю повернув.

 

А над Збручем на вигоні

Плеще Біда у долоні,

Регочеться, як пугач,

Їй вторує людський плач.

 

Глядить русин: що за диво?

Юрба люду біжить живо,

Чоловіки і жінки,

Старі, слабкі й дітваки.

 

Одні на Збруч уплав ідуть,

Другі з дітьми убрід бредуть,

Інших гонить дикий страх

По баюрах, тросниках.

 

Русин крикнув: «Ой господи,

Що се тутки за ро́зпуди?

Чого вони тікали?

Чи татари напали?»

 

Каже Біда: «Щоб ти знудивсь!

Се мене так люд напудивсь

Та ось на лоб, на шию

Утікає в Росію.

 

Про їх втеку я не дбаю:

Я за Збручем сестру маю;

Вони біжать чорт зна де,

А вона вже на них жде».

 

Їде русин байраками,

Аж тут пани з собаками,

З арканами в долоні,

За збігцями в погоні.

 

Біжать, біжать, спотикаються,

Кричать, кричать, задихаються

«Ой лишенько! Ой біда!

Вся двірня нас покида!

 

Ой, рятуйте! Поможіте!

Ловіть хлопів, задержіте!

Се ж манить московський цар

Наш робучий інвентар!

 

Гей, жандарми, гей, фінанси,

Держіть «людек найкоханьши»,

Ще й кордон най військовий

Стане понад Збруч цілий!

 

Ловіть хлопів, розбійників,

Бо в нас нема робітників!

Як всі за Збруч забіжать,

То не буде кому жать.

 

Ані жати, ні косити,

По п’ять центів молотити,

По п’ять центів від руки,

Ще й по штири канчуки!

 

Ловіть, держіть, арештуйте,

В’яжіть, бийте і катуйте,

Збруч стіною заступіть,

Лиш нам їх в село пришліть!»

 

Каже русин: «Гей, вельможні!

Будьте ж трохи осторожні!

Таж їм право позволя

Бігти хоч до москаля!»

 

Гей, як Біда теє вчула,

Кулачищем замахнула,

Гуп русина у плечі:

«Не балакай від речі!

 

Чого в чуже мішаєшся?

Чи на праві ти знаєшся?

Ваше право: ціп до рук,

Гній, борщ, бульба і канчук!»

 

Зойкнув русин, іскорчився,

Від удару наморщився,

Аж хруснула в хребті кість,

Закипіла в серці злість.

 

Їде далі та й міркує:

«Що се Біда з нас кепкує?

Чи ми в світі послідні,

Що терпіти їй гідні?»

 

На закруті на вигоні

Затис зуби, затяв коні,

Шарпнув, ніби одурів,

Та й висипав Біду в рів.

 

А як шарпнув, добре вважав,

Що у рові камінь лежав:

Біда лобом в камінь гуп!

Та й простерлась, ніби труп.

 

Русин про те не журиться,

Жене кіньми, аж куриться,

В душі шепче «отченаш»,

Щоб там Біді був шабаш.

 

Аж надійшли ревізори.

«Хто там в рові? Чи не хорий?»

Витягають із рова,

Бачать, Біда нежива.

 

За спільною порадою

Кличуть війта з громадою,

«Візьміть Біду, схороніть,

У всі дзвони задзвоніть!»

 

Стали люди міркувати:

«Де ж нам її поховати?

Візьмім її на тачки,

Завезімо в будячки!»

 

Пок громада надумалась,

Аж ось Біда прочунялась -

Піднімаєсь огида:

«Ведіть мене до жида!»

 

Бачать люди: жива Біда!

Розбіглися бог зна куда,

Біда встала, простяглась,

Дальше пішки поплелась.

 

Тут ми з нею прощаємось.

Чи ще коли спіткаємось?

Дасть бог ще нам всім прожить,

Біда й сама прибіжить.

 

20 марта - 13 апр[еля] 1893

 

 

 

 

ВОЛЬНІ СОНЕТИ

 

 

I
«Сонети - се раби. У форми пута…»

 

 

Сонети - се раби. У форми пута

Свобідна думка в них тремтить закута,

Примірена, як міряють рекрута,

І в уніформ так, як рекру́т, упхнута.

 

Сонети - се пани. В них мисль від роду

Приглушено для форм; вони вигоду,

Пожиток кинуть, щоб ловити моду:

Се гарний цвіт, що не приносить плоду.

 

Раби й пани! Екстреми ся стрічають.

Несмілі ще їх погляди, їх речі,

Бо сво́ї сили ще раби не знають.

 

«Простуйся! В ряд». Хлоп в хлопа, плечі в плечі

Гнеть стануть, свідомі одної ме́ти,

Живі, грізні, огромнії сонети…

 

1880

 

II
«Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій лица́рський…»

 

 

«Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій