Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

лица́рський,

Немов боїшся насміху і сварки?

Чого важкий свій молот каменярський

Міняєш на тонкий різець Петрарки?

 

Замість валити панський гніт і царський,

Ти скрився в поетичні закамарки!

Гіркий, та нешкідний удар писарський,

Мов полинівки чарка у шинкарки».

 

«Ні, я не кинув каменярський молот,

Усе він в моїй, хоч слабій, долоні.

Його не вирве насміх, ані колот.

 

І як невпинно він о камінь дзвонитть,

Каміння грюк в душі мені лунає,

З душі ж луна та співом виринає».

 

1881

 

III. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

 

 

Орел могучий на вершку сніжному

Сидів і оком вдовж і вшир гонив,

Втім, схопився і по снігу мілкому

Крилом ударив і в лазур поплив.

 

Та груду снігу він крилом відбив,

І вниз вона по склоні кам'яному

Котитись стала - час малий проплив,

І вниз ревла лавина дужче грому.

 

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз.

 

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

 

1873

 

IV. НАРОДНА ПІСНЯ

 

 

Глянь на криницю тиху, що із стіп могили

Серед степу сльозою тихою журчить;

В ній, мов в свічаді, личко місяця блищить,

І промінь сонця миєсь в її срібній хвили,

 

На дні її щось б’ється, мов таємні жили…

Той рух живий ніколи не бажа спочить,

Вода її пречиста тисячі живить

Дітей весни, що густо вкруг її обсіли.

 

Криниця та з живою, чистою водою -

То творчий дух народу, а хоч в сум повитий,

Співа до серця серцем, мовою живою.

 

Як початок криниці нам на все закритий,

Так пісня та з джерел таємних ллєсь сльозою,

Щоб серце наше чистим жаром запалити.

 

1873

 

V
«Незрячі голови наш вік кленуть…»

 

 

Незрячі голови наш вік кленуть,

В котрім, говорять, перед правом сила,

А чесній думці перетяті крила,

А правду й волю, як звіра, женуть.

 

Та що ж то - право? Право - се лиш сила,

А сила - право, се закон природи.

В житті лиш сила ломить перешкоди,

До лету вго́ру розпускає крила.

 

Та що ж се - сила? Лиш п’ястук та збруя?

А серця вашого огонь святий,

А думка, що світи нові будує,

 

А волі вашої залізні крила,

А переконань, правди блиск яркий -

Чи ж се не також непропаща сила?

 

1880

 

VI
«Жіноче серце! Чи ти лід студений…»

 

 

Жіноче серце! Чи ти лід студений,

Чи запашний, чудовий цвіт весни?

Чи світло місяця? Огонь страшенний,

Що нищить все? Чи ти, як тихі сни

 

Невинності? Чи як той стяг воєнний,

Що до побіди кличе? Чи терни,

Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний

Чи демон лютий з пекла глибини?

 

Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?

В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?

В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!

 

Ти океан: маниш і потопляєш;

Ти рай, добутий за ціну оков.

Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

 

1875

 

VII
«Вам страшно тої огняної хвилі…»

 

 

Вам страшно тої огняної хвилі,

Коли з мільйонів серць, мов божий грім,

Закута правда бухне і застилі

Шкарлущі світу розірве на нім?

 

Ви боїтесь, щоби криваві хвилі

Не потекли і не підмили дім

Блискучої освіти, не змулили

Швидкого поступу думок зовсім?

 

Не бійтеся! В кривавих хвиль навалі

Не згине думка, правда і добро,

Лиш краще, ширше розів'ється далі.

 

Не бійтеся! Не людськості ядро

Та буря зломить, а суху лушпину,-

Ядро ж живеє розростесь без впину.

 

1880

 

VIII
«В снах юності так сквапно ми шукаєм…»

 

 

В снах юності так сквапно ми шукаєм

Прямих стежок і молодим умом

Так просто, гарно вік свій укладаєм,

Так чесно, сміло боремось зо злом…

 

А втім в життя, мов в п’яних стиск, вступаєм:

Сей відси што́вхне, відти той часом;

Сяк-так в’ємо́сь, удари обминаєм,

Ба й других пнем самі набік плечом.

 

Оглянемось - і де наш замір дівся!

Жизнь наша, наче манівці, блудна -

Ще щастя, сли вокруг ти не вертівся.

 

Будь, мов та хвиля! Хоч грізна й мутна,

Та де вал верг ї - там по ній осівся

Осад новий, живий - земля плідна.

 

1880

 

IX
«Як те залізо з силою дивно́ю…»

 

 

Як те залізо з силою дивно́ю,

Що другеє залізо тягне к собі

І магнетизмом звесь, не в супокою

Зціпляєсь, але в ненастанній пробі,-

 

А як його безділля вкриє ржою,

Під ржею й сила гине, мов у гробі,-

Отак і серце, що, грижі стрілою

Прошиблене, само з'їдаєсь в собі.

 

Лиш праця ржу зотре, що грудь з'їдає,

Чуття живе, неткнуте заховає,

Непросихаючу нору живить.

 

Лиш в праці мужа виробляєсь сила,

Лиш праця світ таким, як є, створила,

Лиш в праці варто і для праці жить.

 

1880

 

X
«Смішний сей світ! Смішніший ще поет…»

 

 

Смішний сей світ! Смішніший ще поет,