Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

Глава 7.2

Цей чоловік поступово, смакуючи зводив мене з розуму. Огортаючи жаром своєї  пекучої пристрасті та  скаженим натиском. 

Застогнавши  йому в губи, припала щільніше до чоловіка. Щоб поринути, розчинитися в ньому, розпробувати  хоча б зараз, цієї секунди, смак цього хижого монстра.

Гаряча чоловіча долоня, спритно протиснулася між моїх стегон до блискавки на моїх джинсах та розстебнула її. Неминуче обпалюючи цим відвертим дотиком ніжну шкіру промежини, навіть крізь тонке мереживо трусиків. 

І коли я вже готова була розкритися перед ним, розтікаючись у солодкому передчутті насолоди. Несамовито бажаючи відчути дотик його жорстких пальців на  оголеній шкірі лона.  Знемагаючи від тягучої, трішки болісною потреби відчути його у собі. По справжньому.  

Низько рикнувши, чоловік несподівано відсторонився від мене,  обдаючи колючим холодом гордовитого погляду, майже чорних очей. 

Корецький, відірвавши руки від мого тіла, стрімко відсторонився. При цьому продовжуючи пропалювати поглядом майже пекельних очей.

Обійшовши стіл,  чоловік мовчки сів за нього. З таким відстороненим виглядом, ніби хвилину тому ми з ним не згоряли від шаленого й неприборканого бажання, а просто обговорювали якесь ділове питання. Причому середньої вартості.

- Йди до себе в кімнату Арина, і переодягнися, — нарешті подав голос Корецький. Виливаючи на мене цією байдужістю ніби цяток з крижаною водою.  -  Та щоб я більше не бачив на тобі цього ганчір'ї, — грізно припечатав, дивлячись ніби крізь мене. 

Що це зараз було? Чому, хвилину назад він так несамовито цілував мене, а зараз відштовхує. Боляче, неприємно. Відчуваю себе приниженою. 

- Добре, — тихо відповідаю уникаючи дивитися йому в очі. Хотілося закотити істерику, кинути у нього чимось важким. Для мене було не зрозуміла, така лячна різка зміна настрою Стаса. Але я розуміла, і те що за будь-який мій опір, або прояв характеру я можу важко поплатитися. Тому стиснувши зуби, я стрімко злізла зі столу. 

- Я можу йти? - голос здригнувся, а горло стиснула образа та сором.  За себе та свою поведінку. За те що замість того щоб відштовхнути, закричати нарешті, відповіла на його бажання. 

Я розтанула перед ним, як остання дурепа. Шалено бажаючи знову відчути його жорсткі дотики, несамовиті пестощі, тепло його тіла. 

- Так, — різнув відповіддю, ніби уламком скла.

Відчувши, що від нахлинувших на мене емоцій моє обличчя почало червоніти, зірвавшись із місця стрімко метнулася з кабінету.  Летячи з цього приміщення, як ужалена. 

Не розмірковуючи, одразу рвонула у бік своєї спальні. Боячись, що від образи та досади можу розплакатись прямо тут, перед ним. 

Доки летіла до рятувальної кімнати, в процесі забігу, мало не збила з ніг, здивованого Ната.

Хлопець різко кинувся за мною, з криками, — Арино, стій!

Але я вже нічого не чула і не бачила. В очах розпливалося від киплячих сліз, а серце шалено билося, заглушаючи своїм гуркотом все навкруги.

Боже мій, та я з роду так часто не плакала. А щойно потрапила в лапи до цього Ірода, то очі постійно на мокрому місці. Ненавиджу, ненавиджу його!

Я нервово ходила своєю кімнатою в зад вперед. Злість переповнювала  мене гарячою отрутою, готова ось-ось вирватися назовні.

- Арино, — у кімнату влетів стурбований Нат. - Що сталося?

- Нічого? - миттю огризнулася. - Дай мені спокій, екскурсія скасовується! - вигукнула йому в обличчя.

Хлопець враз потемнів у погляді, риси обличчя загострилися. 

- Я то залишу, — з силою стиснув губи, аж зуби рипнули. - Але більше не смій від мене тікати Арина. інакше я можу і по іншому поводитися із тобою, — прогарчав Нат, блиснувши потемнілими очима. 

У його голосі явно відчувалася погроза. І в цей момент я подивилася на нього з іншого боку.

Нат був не такий простий, як мені здалося, на перший погляд. Все-таки зовнішність буває оманлива. Хлопець, коли відчув з моєї сторони опір, миттю, з милого та веселого, перетворився на бездушну та грізну машину. 

Машину, яка готова бездумно виконувати будь-які накази свого господаря. Незалежно від того, що саме той накаже. 

В голові чомусь миттєво спалахнуло питання: Чи вбивав Нат колись? І якщо так, то скільки разів?

Наступного дня, я вирішила вдавати, із себе паіньку. Посилено удаючи, що вчора  нічого такого не сталося. І я не сварилася із Натом. 

Зараз, як ніколи, треба бути на чеку. І не можна піддаватися емоціям, і тим більше довіряти хоч будь-кому. Навіть Нату. Хлопець теж поводився як не в чому не бувало.

Але хоч усе, начебто вляглося, провокувати його зайвими розпитуваннями я не стала. Поки як не крути, тут, у цій вовчій зграї, він єдиний хто мене захищає. Тим більше як мені нещодавно пощастило дізнатися, не один Корецький має на мене плани. І не факт, що наступного разу Віктору зможе хоч хтось завадити, закінчити розпочате. А Нат в інший раз, просто може проігнорувати його нападки. Та мене грубо використавши, силоміць змусять мовчати. Цей варіант я теж не виключаю. І тоді, чи посмію я просити допомоги у Корецького? Адже вчора, я вкотре переконалася в тому, що Стас страшна, груба і холодна людина. Звір у людській подобі. І всі, хто його оточують, такі самі дикі звірі, як і він..

Звичайно, мені досі не зрозуміло, чому Корецький вибрав саме мене. Чому я була ушанована стати його, як він висловився, іграшкою. Адже в його арсеналі є безліч можливостей отримати будь-яку іншу дівчину нашого міста: гроші, популярність, влада, зовнішність зрештою. І будь-яка з великою радістю стрибнула б до нього в ліжко, навіть не питаючи для чого. Чому тоді я?

Може в мене вже почала розвиватися параноя, але тут явно криється якась таємниця. Яку мені, судячи з усього, не можна знати. ну нехай не думає, що я мовчки терпітиму всі його знущання. У мене теж є ікла. Головне, звичайно, не обламати їх об сталеву броню великого боса.

Натягнувши блаженну посмішку та легкий літній сарафан із квітковим принтом. Вся така тиха і слухняна, чекала у своїй кімнаті, коли Нат звільниться та нарешті проведе мені екскурсію по садибі Корецького. Адже вчора все обірвалося, так і не розпочавшись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍