Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

Глава 8

Чекати довелося не довго. Я вже знала, приблизно о котрій годині зайде Нат.

- Ти маєш сьогодні чудовий вигляд Арина, — відверто оглянувши мене з ніг до голови, несподівано видав хлопець.

- Дякую, — трішки смутившись, відповіла. - Сподіваюся цього разу своїм вбранням не розлючу Корецького?

- Скажи Арино, він щось зробив тобі? - спитав Нат, в момент ставши серйозним. - Ти учора так рвонула від мене?

- Нат, можеш хоч ти мені поясниш, що було не так у моєму вчорашньому одязі. Чому господар так на мене розлютився? - ігноруючи його запитання, перепитую. 

Не розповідати ж йому, що замість обіцяного покарання, господар подарував мені неймовірно пристрасний поцілунок. Щоправда, потім він все нещадного зіпсував. Але ж як було неймовірно солодко. 

- Я не можу тобі конкретно дати відповідь. Можливо це пов'язано з його минулим, а можливо це лише така примха, — знизуючи плечима, відповів хлопець. 

І ця відмінність ще більше наводила на думку, що якась таємниця з минулого у Корецького таки є. І я не помилилася у своїх думках на цю тему. 

Та ще я відчувала, що Нат мені щось не договорює. Нестерпне бажання притиснути хлопця, щоб все як найшвидше вивідати, розгорілося з новою силою. Але я вирішила діяти по-іншому.

- Послухай Натаніель, — почала я вкрадливо. Не знаю чому, але мені здалося, що зараз треба назвати повне ім'я хлопця. - Я б хотіла хоч щось взнати про те, що мені не варто робити чи може говорити, у цьому будинку. – Адже мені нічого не відомо про внутрішні правила та можливі заборони, що тут існують. - Може, поясни ти мені хоч щось, звичайно, в рамках дозволеного, у мене було б менше можливостей нарватися на гнів вашого господаря, — кажучи це я наголосила саме на слові, вашому. Таким чином, ніби відгороджуючи себе від впливу Корецького. Хоча стовідсотково заявити, що цей чоловік на мене зовсім не впливає, я не могла. Він на мене впливав, ще і як. І це мене зовсім не влаштовувало. Особливо в ситуації, коли тебе практично позбавили права вибору.

- Давай так, — примружившись, задумливо проговорив Нат. – Я просто тобі говорю, що тобі не можна робити. І ти повністю мені підпорядковуєшся, та не ставиш зайвих питань. Таким чином ти уникаєш гніву мого, та Корецького.

У мене аж щелепа відвисла від такої наглості. От же ж! Не повівся на мою хитрість, та ще й з верху вліз. Ну гаразд, спробуємо якось з іншого боку.

- Домовились, — натягнувши милу усмішку, покірно видала.

- От і добре, — бадьоро і як мені здалося з якимось полегшенням промовив Нат.

Невже він сподівався на іншу мою реакцію? Якщо це дійсно так, то, мабуть, я перетрусилась одразу підкорившись. Но зробленого не повернеш, треба вже грати до кінця. 

- Тоді зараз за старим маршрутом, спочатку віднесемо посуд на кухню, а потім я увесь твій.

На цей раз ми не довго були у Софи. Та і мені не хотілося затримуватись, щоб раптом знову не напоротися на Віктора. Тому швидко допивши, так люб'язно приготовлену тіткою Софою каву, ми з моїм особистим охоронцем вийшли прогулятися парком що прилягав до садиби Корецького.

Тільки незрозуміло Нат охороняв мене, або спостерігав, щоб я не втекла. Я так думаю, скоріше друге. 

Сьогодні, погода була неймовірно чудовою. Теплий літній день тягнув поніжитися під яскравим сонечком. А соковита зелень так і манила своєю свіжістю та строкатістю.

Пекельна спека ще поки не настала, і мої голі плечі одразу огорнуло ранковою прохолодою, що лишень ніжно пестила. 

Легкий вітерець злегка обдував, розносячи неймовірні аромати свіжоскошеної трави, та квітів. 

Сонце яскравим спалахом пирснуло в очі і я зажмурившись, ще хвилину стояла звикаючи. Бо занадто довго знаходилася в приміщенні. 

Достатньо мені було посидіти під замком кілька днів, щоб наново поглянути на навколишню природу. І усвідомити, як я скучила за кольором блакитного неба, співом птахів та запахами квітів.

Відійшовши кілька кроків від виходу, я обернулася на будівлю, що служила мені всі ці дні своєрідною в'язницею. І відкрила рот від захоплення, адже подивитися було на що. 

Надомною височив величезний і величний витвір мистецтва. Це була величезна триповерхова вілла. З химерним, стилістично оформленим під старовину фасадом.

Від особняка йшла мощена доріжка, що була викладена з декоративного каменю. Та вела в глиб парку, який пишною зеленню розкинувся навколо будинку. 

Уздовж доріжки стрункими рядами, росли зелені акуратно підстрижені невисокі кущі. Де ніде, рясніли клумби з яскравими квітами. Також тут стояли дерев'яні лавочки на кутих ніжках . 

Все стримано зі смаком, не однієї зайвої деталі.

Але пройшовши ще далі, в глиб парку, де дерева росли трохи густіше, та були на вид старшими, я помітила старовинну альтанку. Альтанка блякло проглядалася крізь густі порослі лопатих гілок. 

Цей витвір декоративного мистецтва сильно контрастував на тлі решти екстер'єру парку. Ніби був з минулого життя.

Ноги самі понесли мене до неї. Нат, грізно дихаючи мені в потилицю, хвостом рвонув за мною.  Натякаючи, що саме віт повинен задавати тон, куди йти, а не ганятися за мною по всьому саду. Але я його вже не слухала. 

Підійшовши ближче до альтанки, я різко пригальмувавши, обережно заглянула всередину. Та відразу ахнула від захоплення від побаченого. 

Це місце вигідно відрізнялося від тієї атмосфери, що панувала довкола. Але при цьому ні скільки не псувала її, а навіть навпаки, служила своєрідною родзинкою.

Доріжка з каменю підводила прямо до аркового входу. Він складався з міцних фігурних колон, що щільно були обвиті цупким настилом дикого винограду. Виноград, ажурною в'яззю обплітав дощатий дах і спускався зеленим водоспадом, уздовж різьблених стін. 

Через проріз між в'яззю виднілася дерев'яна лавка, застелена м'якими стьобаними подушками. 

В середині альтанки було затишно та атмосферно. Та напевно і в самий зеніт там була тінь і прохолода. І все завдяки лозам, що щільно ростуть навколо. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍