Читати книгу - "Заборони тебе кохати, Ольга Вісмут"

— Вирішили особисто приглядати за мною?

Цей тон зовсім не схожий на той, яким Микита шепотів мені на вухо гарячі пустощі.

Так, годі думати про це. Я — начальник, він — стажист. Між нами немає і не може бути нічого особистого. А ця ніч…

А що ніч?

Ніч минула. Усе, забули про це.

— Я просто контролюю справи свого відділу, — відповідаю якомога спокійніше.

Зрештою, з’являються техніки. Швидко розставляють апаратуру, під’єднують переплетіння дротів, налаштовують.

Я вдаю, що зайнята роботою. Вперто дивлюся у свій монітор, іноді навіть натискаю на кнопки. Але раз у раз ловлю на собі погляд Микити. Ми мовчимо. Ні він, ні я не наважуємось заговорити, поки в кабінеті чужі.

Та й не треба. І так усе зрозуміло. Інтрижка на одну ніч.

Нарешті техніки йдуть і в кабінеті стає тихо. Просто якась душна тиша тисне, ніби перед грозою.

Потираю шию. Добре, що засосів не залишилося, а то довелося б сидіти в гольфі з високим коміром або в шарфі.

Микита в шию мене цілував частіше, ніж у губи.

Ох, краще не думати про це.

Першою порушую тишу:

— Зараз я скину тобі потрібні дані. Твоє завдання — побудувати наочний графік «дохід-витрата» для наших аналітиків. Поки що тільки з початку року. Зважай на всі змінні: час дня, день тижня, погода, затори, сезон та інше. Графік повинен точно відображати, які умови найбільше впливають на продуктивність. Якщо будуть питання — можеш сміливо звертатися.

— Ага, — бурчить Микита, продовжуючи сидіти в телефоні.

Насправді я дала йому нескладне завдання. У додатку, до якого його під’єднали, є всі необхідні параметри. Потрібно лише правильно ввести дані. А даних із початку року зібралося достатньо.

Але зараз у мене відчуття, що хлопець взагалі не чув, що я сказала.

Відчуваю, як усередині закипає злість. І знову пригнічую її, утримуючи на обличчі маску холоднокровності. Професіонал я чи де? Вже тримати обличчя навчилася за ці роки. Нехай усередині все вирує, нехай світ валиться в прірву, а на моєму обличчі не здригнеться жоден м’яз.

Сподіваюся.

У таких халепах, як зараз, я ще не була.

— І попрошу під час роботи обійтися без телефона, — зауважую безпристрасним тоном.

Микита нарешті підіймає погляд. Уважно дивиться на мене. Не можу зрозуміти його виразу. Хлопець немовби замкнувся, відгородився.

— Він мені не заважає, — знизує плечима.

— Не в робочий час.

Сама ж віддалено підключаю його «облік».

— Все одно робити було нічого, — Микита з незалежним виглядом кладе телефон на стіл.

Типу це не я його змусила, а він сам так вирішив.

Ну-ну.

— Тепер тобі є чим зайнятися, — ледве стримую отруйну посмішку, хоч не впевнена, що стримала сарказм у голосі. — Все, вхід до програми відкрито. Подивися, впораєшся?

Він кидає короткий погляд на екран.

— Навіть не сумнівайтесь.

— Добре. Потім завантажиш і відправиш мені на перевірку.

Микита не відповідає. Починає клацати по кнопках. І більше жодного, навіть випадкового погляду в мій бік. Наче і справді весь зосередився на роботі.

А я повертаюся до своїх справ. Тільки очі замість цифр на екрані бачать картинки минулої ночі. І в грудях щось пече…