Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Коли двері зачинилися, мужчина відставив на стіл келих, котрий прокручував у руці, підвівся і повільно, немов хижак, попрямував до дівчини. Її мозок вперто твердив, що потрібно тікати, але всередині щось скам’яніло, не даючи можливості поворухнутися. Бажаючи позбутися від страшного кошмару розглядала того, що наближався.

Не занадто високий, але з огляду на її невеликий зріст, на голову вище. Риси обличчя роздивитися практично нереально через гру світла й тіні, влаштовану свічками, які заполонили кімнату. Але навряд в особі цієї людини було щось примітне. На вигляд близько тридцяти п’яти років. Хоча могла помилятися через острах і все ту ж темряву. Не товстий, але не сказати, що щуплий, та навряд захоплювався спортзалами й завзято стежив за фігурою. У цілому звичайний чоловік, яких більшість. З одною-єдиною різницею — нормальний чоловік не стане купувати любов.

Платити за сумнівне задоволення, яке приносило споглядання болю і страждань, що відчувала жертва, могла лише психічно неврівноважена, або неповноцінна та морально незадоволена людина, яка в житті гроша ламаного не варта. Йому випав шанс добитися певного фінансового успіху, будь то самостійно, чи за сторонньої допомоги, та замість того, щоб використовувати власну владу на благо, творив страшні та безкарні вчинки.

Цей чоловік не єдиний у своєму роді. На жаль, їх десятки, сотні, тисячі. У буденності виконують ролі звичайних людей. Мають сім’ї, рідних, дітей, проте в них запросто може бути друге життя, приховане від громадськості та найближчих.

Слабкості — так називали подібні люди свої примхи. А хтось, типу Рити, повинен був підкорятися і миритися. Не тому, що чимось гірший, але зазвичай той, хто платив, замовляв музику. Хто винен, що гроші в розпорядженні подібних до цього негідників?

— Яка ти красива, — опинившись на відстані з пів метра видихнув чоловік, — Грета.

Його губи спотворила неприємна посмішка. А очі… Чорні очі бігали вгору і вниз дівчиною, немов готували до того, що буде далі. І це було далеко від людяності.

— Розслабся, дівчинко, — схопивши Маргариту за передпліччя цикнув.

Не отримавши відповіді відпустив. Різко повернувся і підійшов до столика, розташованого поруч із кріслом і сервірованого на дві персони легкими закусками та фруктами. Простеживши за пересуванням чоловіка, Рита побачила, наскільки тут усе підготовлено до майбутньої ночі.

— Зараз вип’ємо й ти заспокоїшся, — наливаючи в келихи шампанське примовляв: — Я люблю покірних. Врахуй, дівчинко.

Здригнувшись від огиди Маргарита сотні разів прокляла чортів коньяк, який притупив реакцію, але не довів до знепритомнення. План втечі зрів у голові зі швидкістю шквального вітру й розбивався о згадки кількості охорони в будівлі. За сьогоднішній вечір, поки йшла коридорами, побачила п’ятьох, але якщо дивом вдасться звільнитися від них, навряд встигне знайти вихід.

— Тримай, — знову опинившись поруч простягнув чарку. Рита несміливо закивала, заперечуючи, і чоловік повторив: — Тримай!

— Я не буду… — уперше за час перебування в цій кімнаті подала голос ледь чутно.

Цього вистачило, щоб розлютити чоловіка. В одну мить із його обличчя зникла маска удаваного задоволення. Схопивши Маргариту за передпліччя наказав:

— Я сказав, тримай! — намагаючись сунути бокал у руку схопив за передпліччя.

— Я не буду, — голосніше повторила маючи намір звільнитися з міцної хватки.

— Я сказав — будеш! — прокричав на вухо й нервово струснув її. — Мені тут ніхто не сміє перечити! Ти мене зрозуміла?!

Здригнувшись від жаху виразніше усвідомила, що не час проявляти характер. Тому несміливо опустила очі та прийняла келих.

— Так краще, — спокійніше хмикнув. Провів долонею її щокою, викликаючи мимовільне тремтіння, знову закричав: — Тепер пий!

Пригубивши напій дівчина крадькома стежила за діями незнайомця. Ось він із цікавістю розглядав її, перевіряючи, наскільки послухалася цього разу. Потім розтиснув руку на передпліччі та відступив. Одним махом випив вміст свого бокала, відкинув його кудись на крісло та повільно стягнув піджак. Відправивши одяг слідом за склянкою повернувся до Рити. Підійшов впритул, підійняв дівоче підборіддя змушуючи подивитися на себе. Бажання вирватися так і залишилося невиконаним, коли Одинцова відчула, як чоловіча рука обвилася навколо талії, вдавлюючи до чоловічого тіла.

У ніс вдарив різкий неприємний запах парфумів. Маргарита відчула, як у район живота уперлося щось тверде, що саме навіть недосвідченій дівчині неважко було здогадатися. Це все упереміш із випитим алкоголем викликало неприємний присмак гіркоти та нудоти в роті. А потім ще один дотик до обличчя величезними пальцями й вона зрозуміла, що не витримає. Що завгодно, але не це.

Відсахнувшись, як від удару, сіпнулася. Вирватися не вдалося. Навпаки, чоловік, здається, притиснув до себе міцніше. Ткнувся носом у шию, голосно прогарчав. Коли зробила чергову спробу звільнитися, прошипів на вухо:

— Не смикатися, Грето. Тобі сподобається.

Відчувала, як тілом нишпорили величезні руки, м’яли та пощипували, не переймаючись, що подібні дії можуть заподіяти біль і залишити після себе синці. Рита машинально розтулила долоню і келих вислизнув із руки з дзвоном падаючи на підлогу. Розливши ігристу рідину, він розбився на дрібні склянки, як розбивалося її життя.