Читати книгу - "Будь зі мною , Анна Пахомова"

Вони дошкутильгали до джипу, і Віра присіла на сидіння. Взяла з рук Волкова вологу серветку, щоб нарешті витерти бруд і кров.

- Я відвезу Вас додому, - щоб якось відчути себе потрібним промовив Антон. І щоб не думати про її кляті панчохи. Як взагалі про таке можна думати зараз, коли дівчина травмована і розгублена, шипить як кішка, торкаючись забитої гомілки? Він не знав, але думка, що під її спідницею, міцно обхоплює шкіру мереживо, як розпечений цвях засіла в його голові.

- Дякую вам, Антоне Павловичу, - нарешті озвалась Віра. – У вас просто блискавична реакція.

- Треба заїхати в поліцію.

- А ви роздивились нападника? Я відверто кажучи взагалі не зрозуміла, що сталось, аж поки не побачила, як ви вхопили хлопця за плече на тому боці вулиці, - Віра відкинулась на сидіння, пригладила волосся.

- Сірий светр, чи щось таке на ньому, - сказав Волков. – Обличчя не бачив. Але ж мають бути камери спостереження? Не можна залишати безкарним такий вчинок!

- Ви праві, але мені треба оговтатись, - визнала правоту Антона Павловича дівчина. – А завтра обов’язково зайду у відділок і напишу заяву. Тим більше, що завдяки вам, у крадія нічого не вийшло.

Автівка зупинилась у Віри в дворі. Волков розблокував двері:

- Я миттю, переодягнусь і вийду, - озвалась до начальника дівчина.

 - Думаю, вам буде краще сьогодні залишитись вдома, - вирішив Антон.

- Але ж робота…

- Не вовк, в ліс не втече, - запевнив Віру чоловік. Жидкін йому стільки разів казав те ж саме, аж смішно стало.         

- І ніхто не стане мене попрікати особливим становищем?  

- Ви травмовані, - Антон вийшов з машини, відчинив перед Вірою двері. – Йти хоч зможете?

- Мабуть, - Віра вийшла з автівки, і здавлено охнула, опершись на ногу. – Ем, мабуть, розтягнула зв’язки. Справді треба сьогодні полежати і не навантажувати ногу.

- От бачте! – Волков взяв Віру під руку. – Я проведу Вас.

Віра поклала руку шефу на передпліччя. Під пальцями напружились м’язи. Він був так близько, що мимо волі Віра подякувала злодію, за цю коротку можливість побути поруч з предметом своїх бажань. Повільно вони дійшли до дверей під’їзду. Не зрозуміло з чого, але Віра хвилювалась все більше, ніби зараз мало відбутись щось таке, що в корінні переверне її життя. Серце гупало і калатало, ледь не вистрибуючи з грудей.

Три східця перед під’їздом здались незборимою вершиною для її пошкодженої ноги. Віра спітніла  від напруги і болю.

- Мда, - щось собі сам вирішив Антон Павлович, і тільки важкі залізні двері закрились за їх з Вірою спинами, підхопив дівчину на руки.  – Який поверх?

- Третій, - охнула дівчина, але опиратись не стала. Видно і так багато начальникового часу забрала, щоб марнувати його ще й і на сперечання.

Дівчина була геть невагомою. В ніздрі забився її солодкий запах. Абрикоси і цукерки.  Антон відчув як б’ється її серце об ребра, шалено гупає під його пальцями. А пальці-то його так близько від напівкулі грудей. Здається ледь ворухнеш рукою, і доторкнешся… Ну про що він думає?

Про гострі груди і тонкі ключиці, що опинились в полі його зору. Про панчохи на її ногах. Картинка того, як Віра стоїть оголена,  в одних панчохах сколихнула чоловічу уяву, прокотилась хвилею збудження, і фантазія Антона понеслась як коні, що відірвались з прив’язі. Він вже не міг не уявляти що було б, якби ті стрункі ноги в панчохах, з поясом і мереживом,  обвились навколо нього і захопили його тіло в полон. Або.  Якби він цілував її тонку шкіру над смужкою мережива, захопив би мереживо зубами, і повільно потягнув вниз, вивільняючи ногу…

Третій поверх виявився аж надто близько. Дівчина кивнула на залізні двері своєї квартири.

- Ключі, - Віра тримала їх в руках, після того як відчинила під’їзд. Антон перехопив ключі, і не випускаючи з рук свою цінну ношу, відчинив двері.

Заніс дівчину в квартиру. Він розумів, що це зайве, але не міг відмовити собі в такому задоволенні – потримати її в руках ще мить. Поставив Віру на ноги в коридорі. Вона повільно зісковзнула на підлогу, торкаючись його тіла своїм.

Ніби електричний струм прокотився їх тілами одночасно. Довгий повільний рух, під час якого Волков відчув всі випуклості дівочого тіла. Між ними було так мало тканини – тільки його футболка, тільки її сукня. І від того Антон навіть відчув як прочеркують палаючі лінії на його тілі горошини Віриних сосків. В пальцх миттю виникло бажання доторкнутись до них. Антон навіть руки в кулаки стиснув, що не дозволити собі зайвого.

Дівчина невпевнено трималась за його плечі. Подивилась Антону в очі, задираючи до гори обличчя. І бездумно потягнулась до нього губами.

Віра не розуміла що робить. Просто після всього пережитого, цей жест здавався їй таким правильним, таким потрібним, що вона не задумалась, що коїть. І можливо б якби Антон Павлович не відповів їй взаємністю, дівчина б зробила вигляд, що просто не втрималась на ногах, і незручно похитнулась, але він відповів.

Антон і так був порядком збуджений. Розпалений дівочою близькістю, власними фантазіями, її солодким запахом. А коли Віра поклавши свої ручки йому на плечі, потягнулась до нього губами, просто втратив голову. Він вчепився в її губи, як голодний би накинувся на їжу. 

Нестримно, дико, зминаючи ніжні пелюстки рожевих губ, майже кусаючи, випиваючи її дихання, ловлячи стони, і Віра відповідала йому з неменшою палкістю. Її коліна підгинались, вона відчайдушно трималась за Антона, повертаючи йому його ж ласки і забувши про все на світі.

У Антона зірвало дах. По іншому б він потім не зміг би охарактеризувати свою поведінку. Він притис Віру до свого тіла. Вдавив її в себе. Одночасно зминаючи рукою її округлу сідницю. Втискаючи її стегна в свої, змушуючи дівчину відчувати його ерекцію. Віра застогнала і сильніше подалась вперед, мовою тіла натякаючи йому, що їй подибається те, що вона відчуває там внизу. Здавалось його штани ось-ось луснуть від того, як його збуджений орган рвався на зустріч дівчині.