Читати книгу - "Будь зі мною , Анна Пахомова"

Іншою рукою Антон заліз Вірі під спідницю, з голодною жагою фетишиста знайшовши мереживо панчохи, і огладив ніжну шкіру на стегнах, зачіпаючись пальцями об нерівності мережива.

Його заводило, що Віра так одягнута. Хотілось позбивати дівчину верхнього шару одягу, і милуватись її тілом, невинним і розпусним одночасно. Він би так і зробив, впевнено вхопившись за лацкан власного піджака, що прикривав Вірину порвану сукню, скинув предмет одягу геть.  Але варто було її плечам оголитись, як Віра напружилась, і ніби затверділа всім тілом.

Волков відразу вловив в ній цю переміну. Його ніби струсили всього, підняли над землею, і різко опустили назад. Він повільно розслабив руки, дозволяючи Вірі звільнитись з його захвату. І дівчина  злякано відступила, навіть забувши що у неї ушкоджена нога. Ухопилась рукою за протилежну стіну, важко дихаючи.

- Вибач, я знову…, - неслухняним голосом почав Волков. Але Віра його перебила:

- Не треба вибачень, ідіть.

Їй хотілось сховатись. Їй було знову соромно за свої бездумні вчинки. За те, що Волков бачить її руку.  І водночас в грудях все розросталась лоскітна кулька, від чого хотілось бездумно посміхатись. Вона відчувала, як сильно Антон Павлович збуджений, як він її бажає, і здавалось зроби вона зараз ще один крок на зустріч, і він займеться з нею коханням прямо тут в коридорі. Відчуття було змішане.  З одного боку Віра раділа, але з іншого – вона злякалась. Ця невпевненість і створювала необхідність залишитись самій.

Антон Павлович тільки кивнув, і вийшов з квартири.

Віра притисла неприродно холодні пальці до губ. Губи нили, в середині було так незвично солодко, і млосно. Дівчина попрямувала до ванни, з подивом відчуваючи, що її білизна промокла. Отак так. Навіть  цілком відверті ласки з Костею не призводили її до такого стану, як цей короткий і болючий шалений поцілунок.

Віра залізла під душ. Підставила обличчя до води, охолоджуючи палаючі щоки.

В грудях билась надія – невже це її шанс? Адже Антон Павлович вже двічі бачив її руку, і продовжував збуджуватись опинившись поруч з Вірою. Значить це, що вигляд шрамів його не відштовхує? Як це з’ясувати?

Дівчина лаяла свою недосвідченість. Свою неспроможність звабити чоловіка, показати йому одним своїм виглядом, що вона його хоче. Ну як іншим дівчатам це вдається? Здавалось, та ж Лариса так невимушено фліртувала і заводила чоловіків. А Віра цього не вміла. І від того здавалось потрапила в глухий кут.

Віра закуталась в пухнастий рушник, дошкутильгала до дивана у вітальні. Що там за фільм, про контракт на кохання, що про нього говорила подруга? На свій сором Віра його не бачила. Адже фільм виходив як раз на День всіх закоханих, в кінотеатрах було непроштовхнутись від закоханих парочок, і Вірі не хотілось сидіти там самій, без хлопця, відчуваючи ще сильніше власні недоліки.

А потім, коли ажіотаж навколо фільму минув, Вірі вже й не хотілось щось там дивитись. А зараз мабуть доведеться, якщо це допоможе їй налагодити стосунки з Волковим. Контракт. Волкову. Тільки секс і нічого зайвого. Боже, та вона збожеволіла, це точно!

Ні, вона збожеволіла ще раніше, коли кинулась на шию генеральному директору підприємства де працює. Як тепер йти на роботу і робити вигляд, що нічого не відбувається?

***

Антон оговтався вискочивши з під’їзду. В середині все кипіло. Всього хвилина обжимань, а він розпалений як підліток в пуберататний період. Що ця дівчина з ним творить? А може вся біда в тому, що він надто довго себе обмежував, стримував, намагався закувати свої почуття під кригу самоконтролю. Дурниця якась. Навіть з Олесею Антон ніколи не відчував такого болючого збудження. Ніколи його член так не рвався в бій.

Знову завібрував мобільник  в кишені, приводячи Волкова до тями. Холодний вітерець мазнув по плечах, нагадуючи що на дворі осінь, а його піджак залишився в квартирі Віри. Годі літати в хмарах. Треба братись за роботу. Тим більше, що шкідник Жидкін, єдиний хто наважувався Волкову перечити, ще дві години тому прислав смс «Я не поїду в Дніпро».

Антон тільки стиснув зуби, вирішивши зосередитись на адвокатові, а потім вже розбиратись з помічником. Але зараз саме час повернутись на офіс, і поговорити з фінансовим деректором як чоловік з чоловіком.

До речі адвокат  багато що Антону прояснив. Батько у Віри виявися сухим, високим, і сивим чоловіком років сорока п’яти. Одягнутий в недешевий костюм синього кольору в дрібну білу смужку. Краватка світлого кольору відтіняла його очі, такі ж світло-коричневі як і у Віри.

Кабінет у Біляєва більше нагадував оранжерею – на підвіконні, на підставках і етажерках стояли квіти в горщиках. У самого Антона в офісі було кілька орхідей, які принесла туди Тамара Олексіївна. А тут залишалось тільки дивуватись такій любові до флори.

Біляєв уважно вивчив документи, які Волков тут же перекинув йому з свого телефону на електронку.

- А чому ви не подали зустрічний позов? – закінчивши слухати історію одруження і розлучення сімейства Волкових запитав юрист.

- Про що? – не зрозумів Антон.

- Про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною, - пояснив адвокат. – Ви ж маєте довести, що це дружина чинить вам перешкоди. А не ви втратили інтерес до сина.

- Я не знав, - ось і ще один тривожний дзвіночок в бік адвоката Долі.

- Ну а в органи опіки чому раніше не звертались, якщо колишня не давала спілкуватись з сином? – поцікавився Біляєв. Про це у Волкова і Валентина Володимирівна випитувала.

- Ну не вже я мав направляти на колишню дружину соціальні служби? – зітхнув Антон. – Вважаєте це вчинок, достойний чоловіка? Вона ж по при все залишається матір’ю мого сина! Мені здавалось рано чи пізно ми зможемо домовитись цивілізовано, без травмування Артема, без оцього всього.