Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

Глава 8

     

      Він цілував мене довго і шалено гаряче, а я круглими очима на нього дивилась і не знала чи добряче стукнути, чи спробувати достукатись словами. Зі словами це я, мабуть, вже запізнилась, подумала собі, коли він почав задкувати до кабінету не відпускаючи мене ні на мить. Ми крок за кроком наближались до дивану і я почала його від себе відштовхувати. Гліб на мить відпустив мої губи, ще раз у очі глянув і пішов гуляти цілунками вниз по шиї, а руками сукню підіймати. «Капець, повний капець!» - сказала собі я і вкриваючись соромом відчула, як тіло озивається геть неприйнятною реакцією. Яка підла зрада! Він продовжував цілувати і обережно прикушувати шкіру, а я почала дихати так, ніби весь кисень з кімнати вмить зник. Мені б йому в волосся вчепитись і від себе відірвати, а я взяла і запустила пальці в його темні пасма і за насолодою до себе притиснула. Гліб прискіпливо досліджував мої ключиці, а сукня тим часом вже була в його руці на рівні стегон. Я відчула як спиною повільно повзе вниз змійка і рука Гліба хазяйськи торкається моїх лопаток. Якщо шукав білизну – даремно, під це вбрання верхня його частина не пасувала. Зрозумівши, що перепони немає, він звільнив мене від сукні, одним рухом підняв і обкрутив  ноги навколо своєї талії – я і думки вже не мала пручатись, це було якесь божевілля сил якому опиратись я не мала та і не хотіла. Він вклав мене на диван слідуючи за мною та не відпускаючи. Один швидкий гарячий цілунок в губи, що збив всі мої нутрощі в одну купу, і Гліб знову спустився нижче, торкаючись грудей і вибиваючи все повітря з моїх легень. Це було якесь неймовірне еротичне марево. Я стогнала і чіплялась за його волосся, поки він невтомно мандрував мною на південь аж поки я не втратила дихання повністю. Останні думки полишили мою голову, лиш хмільний туман блукав звивинами. Мене ще носило десь між орбітами незвіданих планет, а він рвонув гудзики на сорочці і потягнувся до паска брюк. Я йому не допомагала – просто дивилась і намагалась відновити дихання. Кілька рухів щоб звільнитись від зайвого і Гліб знову припав до мене повторюючи попередній маршрут. Саме в цей момент я усвідомила єдину адекватну і до холоду в кінцівках очевидну річ. Чорт забирай, це просто зґвалтування, при чому я не жертва, а злочинець. Я почала чіплятись за нього руками, намагаючись спинити цю аж занадто реалістичну фантасмагорію  і привести його до пам’яті, та в ту ж мить з великим подивом констатувала – Гліб спить. Він просто лежав на мені і глибоко дихав, не випускаючи з обіймів. Я обережно звільнилась від його ваги і стала поруч. Багатьох талантів цей чоловік. І великий і могутній. Довів до сказу, не приходячи до тями, заголив стратегічне місце і вирубився. Оце історія! Одна дама собі стелила, а я скористалася. Постояти за себе можу, та цього разу полежала. Боже, яка катастрофа! Покотила його глибше на диван, одягнулась і своєю шаллю, що колись на плечах була, а нині на підлозі валялася - його прикрила. А то обслуга зайде, а тут сам сором. Великий. Посиділа поруч ще довгенько, лиш коли за дверима зовсім тихо стало, крадучись попрямувала до виходу. В кімнаті нікого не було, здалеку доносилось торохкотіння посуду і я тихо і непомітно вислизнула з його квартири. В ліфті спробувала трохи привести себе до ладу, та на мене з дзеркала дивилась очманіла жінка з кублом на голові. Я розпустила волосся і стрімголов кинулась на вулицю. Таксі приїхало швидко і ще до опівночі я ввалилась в квартиру і зачинилась в кімнаті. Хотілось залізти в душ і змити пекельний сором цього вечора, та я винаймала лиш одну кімнату, а сусіді вже вочевидь спали, тож будити їх не ризикнула – добре лихо коли тихе. Сукню пожбурила в кут кімнати і накрилась з головою ковдрою, заповзаючи в цей сховок вся вкрита ароматом білого «Фаренгейту». Який там сон! Крутилась до світанку не в змозі думки спинити. Вранці написала Валі, що отруїлася і вимкнула телефон. В понеділок на світанку знову на хвилину його увімкнула і написала, що отруєння серйозніше ніж вважала, допомоги подруги не потребую – сама лікуюсь, просто ще на день мушу вдома лишитись. Телефон вирубила і під подушку сховала, ніби так надійніше від навколишнього світу причаїтись вийде. У вівторок зустріла світанок після короткого двохгодинного сну і рішуче підвелась. Скільки не ховайся, а доведеться йти. Сусіди ще тільки прокидались, а я тихо зібралась і за двері вислизнула. Телефон увімкнула сидячи в парку з кавою в руках. Купа повідомлень від Валентини і кілька неприйнятих від Гліба. Серце обірвалось і полетіло вниз. До початку робочого дня ще година, а саме сільки мені і треба, щоб наважитись підвестись і через дорогу до офісу перейти. Сиділа, дивилась, як працівники набиваються в будівлю і з місця не рухалась. Мати Божа, що буде? Я навіть питань собі нормальних поставти не можу, не те що відповідей на них пошукати. За п’ять хвилин до того як запізнюсь, таки відірвала себе від лавки і увіпхала всередину будівлі.

            - Божечки, оце тебе потріпало! – зустріла мене Валентина. – Сильно скрутило.

            - Не те слово, думала і сьогодні не доповзу, - кілька ночей без сну і дві доби без їжі надали моїй історії про хворобу необхідну правдоподібність.

            - А Ігор казав, що ти раптово десь поділась, ще гадали з ним чого, - прошепотіла вона. - Тепер ясно.

Я зачинилась в кабінеті і кілька годин чесно намагалась працювати, та помилок за цей час зробила більше, ніж за всі попередні місяці. Ближче до обіду Валя зазирнула до мене і спитала, чи піду з Жіночим Клубом в кафетерій. Я під приводом поганого самопочуття відмовилась і лишилась в кабінеті, а за кілка хвилин пролунав дзвінок. Підняла слухавку офісного телефону і почула голос, який вмить вибив землю з під ніг:

            - Анна, зайдіть до мене будь ласка.

Все, це сталося. Йшла до його кабінету, як на плаху. В приймальній було порожньо, тож тихо постукала і дочекавшись запрошення зайшла. Гліб сидів за столом, та одразу як увійшла, підвівся і зробив кілька кроків до мене. Сам різко спинився і я заціпеніла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍